Підходи до визначення необхідного та достатнього обсягу прибутку банку

Підходи до визначення необхідного та достатнього обсягу прибутку банку

Реферат

Підходи до визначення необхідного та достатнього обсягу прибутку банку

Величина прибутку, що залишається в розпорядженні банку, має першорядне значення для управління банком. Тому важливим є визначення розміру необхідного та достатнього розміру прибутку банку.

Планування банківської діяльності - це процес визначення цілей на майбутнє та розробка шляхів їх досягнення. Планування слугує основою для розвитку внутрішньої системи банку з урахуванням впливу зовнішніх чинників і є однією з функцій банківського менеджменту. Розробка обґрунтованого плану діяльності банку базується на результатах докладного аналізу фактичного стану банку та прогнозування майбутніх форм діяльності. Аналіз із позицій сьогодення стосується всіх сфер управління банківською діяльністю. Важливу роль у цьому приділяється управлінню прибутковістю банку, а саме: ефективності операційної діяльності; рівню інформаційних технологій; фінансовим результатам діяльності банку загалом та окремих його підрозділів і працівників тощо [100].

Планування охоплює всі аспекти організаційного та фінансового управління банком у контексті впливу зовнішнього середовища. Одним із напрямів планування є складання та реалізація фінансового плану. Його метою є втілення стратегічних цілей та завдань банку в контексті значення результативних фінансових показників діяльності банківської установи через реалізацію комплексу заходів у сфері фінансів. Фінансовий план - це засіб реалізації стратегії банку, яка є пріоритетною серед низки функціональних стратегій, спрямованих на досягнення стратегічних цілей діяльності банківської установи [69].

Основою складання фінансового плану є прогноз прибутку банку на основі оцінки операційних доходів і витрат і зіставлення її з прибутком, достатнім для-подальшого розвитку банку, визначеним на етапі формування кошторису. У результаті проведення аналізу коригують як стратегічний план, якщо з'ясовується його фінансова неспроможність, так і тактику банку, що полягає у визначенні наступного року таких змін у його операціях, які забезпечили б реалізацію вибраної стратегії.

Фінансове планування має визначити оптимальну структуру активних і пасивних операцій, орієнтири процентної політики банку, які, з одного боку, дозволять якнайповніше реалізувати вибрані стратегії розвитку, а з другого -враховуватимуть реальні можливості банку і встановлені банківським законодавством (нормативами) і внутрішніми документами (системою лімітів) обмеження діяльності (190).

Підбір варіантів розвитку банку і планування його прибутку можна здійснювати за такою ітераційною схемою:

планування використання прибутку (VР), неопераційних витрат (NV), непроцентних операційних доходів (NОD) і витрат (NOV) банку. Визначення необхідного (РN) і достатнього (РD) прибутку банку;

планування обсягів активних операцій (VA) та їх структури;

планування процентних доходів (DPr) на основі прогнозних ринкових ставок за активними операціями та обсягами активних планованих операцій. Розрахунок середньозваженої дохідності активів (SDohAk);

визначення загального допустимого обсягу процентних витрат банку (VPr) на основі оцінки процентних доходів і достатньої маржі;

планування структури залучених ресурсів банку і розрахунок їхньої середньозваженої вартості (SVRes) на основі прогнозування ринкових ставок залучення ресурсів;

обчислення допустимого обсягу залучених ресурсів (Zres) на основі одержаного на попередніх етапах показника середньозваженої вартості ресурсів і допустимого обсягу процентних витрат банку;

розрахунок необхідного - з погляду запланованих обсягів активів і допустимих обсягів залучених ресурсів - обсягу власних коштів (VК) банку на основі балансового рівняння:

Активи = Власні кошти + Залучені ресурси

оцінка обсягу власних коштів, що є у розпорядженні банку (VKR);

порівняння розрахованого необхідного обсягу власних коштів (VK) і обсягів власних коштів у розпорядженні банку (VKR).

- коригування початкових і розрахункових параметрів плану, якщо ці показники не збігаються, починаючи з першого етапу;

перевірка відповідності запланованої структури активних і пасивних операцій системі стратегічних лімітів і нормативам Національного банку України. Повернення в разі потреби на другий етап складання фінансового плану;

складання плану формування прибутку банку. Побудова планового балансу.

Стисло основні етапи процесу планування представлені блок-схемою, що наведена на рис. 3.3 .

Розглянемо зміст етапів планування прибутку докладніше. Визначення розміру необхідного і достатнього прибутку відбувається на основі вартісної оцінки таких показників:І - інвестиції, потрібні для здійснення цільових програм розвитку банку (ці програми мають бути затверджені зборами акціонерів і радою директорів банку);

Dv - дивіденди, які планується виплатити акціонерам банку (це питання також належить до компетенції зборів акціонерів і ради директорів);

В1 - витрати на здійснення добродійних і спонсорських програм (це питання також у компетенції зборів акціонерів і ради директорів);

Vadm - адміністративні витрати (на забезпечення життєдіяльності банку);

Vсоm - комісійні та інші витрати (за операціями банку, не пов'язаними з безпосереднім залученням ресурсів), показник планується відповідними функціональними підрозділами банку;

Dсоm - комісійні та інші доходи (від безпроцентних операцій банку), планується відповідними функціональними підрозділами банку.

При цьому з показників В1, Vadm, Vсоm, Dсоm слід виділити компоненти (В11 Vadm1, Vcom1, Dcom1), які включають у базу оподаткування і відносять на собівартість банківських послуг (В12, Vadm22, Vсоm2, Dсоm2).

Блок схема процессу планування прибутку банку

Достатній прибуток банку можна обчислити за формулою:

де n - ставка прибуткового податку.

Вихідні показники для розрахунку необхідного і достатнього прибутку, що визначають розмір інвестицій на розвиток банку, бажаний обсяг дивідендів, а також кошторис витрат на утримання банку, готують у процесі розробки програм розвитку банку і підбиття підсумків попередньої діяльності, їх затверджують збори акціонерів або рада директорів банку. Показники непроцентних операційних доходів і витрат визначаються структурними підрозділами банку в процесі планування на основі аналогічних показників попереднього року і планів розвитку або згортання діяльності, пов'язаної з наданням тих або інших послуг клієнтам.

На другому етапі планування прибутку банку визначають динаміку власних засобів (VК) і обсягів операцій (VА) на плановий період.

Прогнозування динаміки власних засобів починається з планування змін статутного фонду (Sf) банку, яке здійснюється акціонерами або пайовиками банку. Аналітичний підрозділ має підготувати для них відповідні матеріали, що показують потребу і вигідність таких змін.

Так, якщо перед банком на плановий період стоять великомасштабні завдання, то заробити прибуток, достатній для їх вирішення, банк може шляхом або підвищення ефективності використання наявних ресурсів, або збільшення обсягу залучених ресурсів, або, якщо такі можливості вже вичерпані, збільшення статутного капіталу [190].

Розмір власних коштів банку [VК(t)], як показують статистичні спостереження, залежить від величини Sf Тому для прогнозування цього показника можна скористатися традиційним, економетричним підходом, будуючи за методом найменших квадратів рівняння регресії:

VlKt=FSft

де в окремому випадку можна використовувати лінійну залежність:

VlKt=a+bЧSf(t)

де а і b - коефіцієнти лінійної регресії.

Коефіцієнт b у цьому разі показуватиме планову віддачу на акціонерний капітал (RОЕ), точніше (1 + RОЕ), а коефіцієнт а - розмір фондів і резервів банку.

Оскільки на величину власних коштів банку, по суті кажучи, впливає не тільки акціонерний капітал, що є в розпорядженні, а й багато інших чинників, зокрема обсяг, якість кредитного портфеля, що визначають розмір резервів на втрати за позиками, можна планувати власні кошти суворіше, задаючи їм компоненти і будуючи експертну оцінку динаміки кожної з них.

Зазначимо, що зміну розміру резервів на втрати за позиками та цінними паперами слід визначати на основі планових показників кредитного портфеля і портфеля цінних паперів і вимог Національного банку. Приріст (зменшення) величини резервів має відображатись у плановій величині непроцентних доходів-витрат.

Розмір нерозподіленого прибутку і поточних фінансових результатів приблизно складається на основі початкових даних про непроцентні доходи і витрати банку, а також коригується на величину планової процентної маржі, оцінюваної в процесі побудови планового балансу. Під час кожного коригування ця величина має поновлюватися.

Планування обсягів операцій банку [валюти балансу - VА(t) здійснюється на основі балансового рівняння:

де Z(t) - запланований обсяг залучених ресурсів у період І.

Останній показник визначається на основі обсягу клієнтських коштів, що перебувають у розпорядженні банку на початок планового періоду, і планових показників завоювання ринку:

Zt=Z(t-1)ЧtempPr(t),

де temp Рr(t) - темп приросту обсягу залучених ресурсів у період і.

Величина темпів приросту обсягу залучених ресурсів є одним з основних планових показників, які мають визначати або акціонери, або правління банку в ході вибору стратегічних і поточних завдань кредитної організації на основі маркетингу ринку.

Планування структури активних операцій банку здійснюється на основі аналізу динаміки і якості структури активних операцій банку, що склалася в попередніх періодах. Перш за все, проводиться аналіз якості структури активних операцій за такими напрямами:

визначення частки позикових операцій (орієнтовно має не перевищувати 55-80% усіх активних операцій);

визначення частки ліквідних цінних паперів. Ця частка має забезпечувати маневреність активних операцій банку за потреби терміново розплачуватися за своїми поточними зобов'язаннями (наприклад, несподівані великі клієнтські платежі);

визначення частки недохідних активів (залишки на кореспондентських рахунках банку і в касі, кошти в розрахунках, основні засоби і нематеріальні активи). Звісно, треба прагнути до мінімізації їхньої частки, але оскільки основні засоби і нематеріальні активи необхідні для діяльності будь-якого банку, то їх обсяг має бути обмежений принаймні обсягом власних коштів, а залишок на кореспондентському рахунку має відповідати середньому обсягу щоденних платежів.

Крім цього, слід досліджувати активні операції за видами валют, у яких вони здійснюються, оцінити збалансованість структури залучених ресурсів і активних операцій в розрізі різних валют. Потрібно також детальніше дослідження структури позикових операцій за видами (позики, надані юридичним особам, фізичним особам, міжбанківські кредити).

За наслідками аналізу керівництво банку має визначити якісну структуру активних операцій, до якої банк повинен прагнути наступного року. Пропоновані орієнтири мають бути, звичайно, узгоджені зі стратегічними завданнями, з тим, на яких фінансових ринках і з якою інтенсивністю планує банк працювати в майбутньому.

Після того, як заплановано структуру активних операцій, складається прогноз середніх процентних ставок за цими операціями. Його розробляють на основі порівняння чинних ставок, прогнозів підрозділу маркетингу і орієнтирів процентної політики, що визначає правління банку. Такий прогноз потрібно представити за тими ж статтями активів, за якими планувалося їхню структуру. Прибутковість інтегральних показників розраховується як середньозважена за структурою операцій прибутковість окремих елементів. Таким чином, розрахунок середньозваженої прибутковості активів (SDohАК) здійснюється за формулою:

SDohAK=i=1naiЧdiчi=1nai,

де а,--- частка активної операції i-го виду;

di - прибутковість i-ї операції;

і - номер операції;

n - число видів активних операцій.

Далі розраховують планові процентні доходи. Розрахунок відбувається на основі запланованої структури активних операцій, прогнозу процентних ставок за ними і обсягу запланованих активних операцій:

DPr=VAi=1naiЧdi,

де DРr - процентні доходи;

VА - обсяг активів;

ai- частка активу i-го виду в загальному обсязі активів;

dі - прибутковість активів i-го виду.

Визначення допустимого обсягу процентних витрат банку відбувається виходячи з оцінюваних на попередньому етапі процентних доходів банку і достатнього прибутку за формулою:

DopVPr=DPr-PD,

де DopVРr - допустимий обсяг процентних витрат;

DPr - планові процентні доходи;

РD - достатній прибуток.

Такий підхід дозволяє оцінити обсяг процентних витрат банку, що забезпечить маржу за процентними операціями на рінні, потрібному для отримання запланованого відповідно до програм розвитку та кошторису прибутку банку.

На наступному етапі (планування пасивних операцій) необхідно відповісти на питання: чи можливо за таку платню залучити достатню для забезпечення запланованих обсягів діяльності кількість ресурсів?

Планування структури пасивних операцій банку і процентних витрат банку здійснюється аналогічно плануванню структури активних операцій і їх прибутковості. Аналіз структури пасивних операцій проводиться відповідно до таких критеріїв:

- залучені ресурси банку мають формуватися перш за все за рахунок залишків на поточних рахунках клієнтів, оскільки саме вони найменш схильні до впливу кон'юнктури фінансового ринку (тимчасово вільні ресурси клієнт може на свій вибір розміщувати в банку на депозиті чи на фондовому ринку, а для поточних розрахунків завжди резервуватиме кошти на своєму поточному рахунку). Бажано, щоб частка залишків на поточних рахунках клієнтів становила не менше ніж 30% від усіх залучених ресурсів банку;

- оскільки ринок міжбанківських кредитів (особливо короткострокових) є найризикованішим з погляду зміни процентних ставок на ньому, то рекомендується мати не більш ніж 20% серед усіх залучених ресурсів банку;

- в аналізі і побудові еталонної структури залучених ресурсів наступного року слід урахувати частку операцій, пов'язаних із розміщенням цінних паперів банку (векселів і депозитних сертифікатів, якщо такі є).

Після цього аналогічно прогнозу прибутковості активних інструментів складається прогноз середніх процентних ставок за пасивними операціями. При цьому будують його на рівні окремих інструментів (депозити юридичних осіб у гривнях, депозити населення у валюті і т. ін.), а середню вартість ресурсів розраховують як середньозважену за структурою операцій вартість окремих їх видів.

Таким чином, розрахунок середньозваженої вартості ресурсів (SVRes) здійснюється за формулою:

SVRes=i=1npiЧнiчi=1npi,

де рі - частка пасивів і-го вигляду;

нi- вартість пасивів i-го виду;

i - номер операції;

n -- число видів активних операцій.

Визначення допустимого обсягу залучених ресурсів здійснюється на основі одержаного на попередніх етапах показника середньозваженої вартості ресурсів і допустимого обсягу процентних витрат банку, адже середньозважену вартість ресурсів можна розрахувати також як відношення процентних витрат банку до середнього обсягу залучених ресурсів, тобто можна записати таке співвідношення:

SVRes=DopRPrчVP

де SVRes - середньозважена вартість залучених ресурсів;

DopRPr - допустимі процентні витрати;

VР - допустимий обсяг залучених ресурсів.

Звідси одержуємо рівність для визначення обсягу залучених ресурсів, на які може розраховувати банк у разі обмеження рівня його процентних витрат величиною DорУVРr, визначеною на четвертому етапі фінансового планування:

P=VPrчSVRes

Необхідним та важливим етапом планування є порівняння розрахункового і планового обсягів власних коштів, балансування одержаних планових показників. Контрольною цифрою є обсяг власних коштів. З одного боку, цей показник визначається на основі установок зборів акціонерів і експертних оцінок (другий етап планування), позначимо цей показник через VК, а з другого - після проведених розрахунків його можна визначити на основі балансового рівняння: Активи = Власні засоби + Залучені ресурси. Відповідний результат позначимо через VKR(VKR=VA-VP)

Порівнюючи розрахунковий і плановий обсяги власних коштів, можна визначити, чи не потребує варіант плану більше власних коштів, ніж є в розпорядженні банку. Якщо виявляється, що VKR > VК, то варіант плану неприйнятний і треба переглянути проведені розрахунки.

При цьому коригуванню підлягають або заплановані структури активних і пасивних операцій та планові процентні ставки за ними, або, якщо це неможливо з погляду реальності планованих показників, плани банку відносно його достатнього прибутку. Друге означає, що передбачені стратегічним планом програми розвитку банку нездійсненні на даному етапі його розвитку і необхідно скоротити витрати з прибутку, інакше банк закінчить рік із збитками. Нижню межу достатнього прибутку банку при ітераційних розрахунках задає розмір його необхідного прибутку. Якщо за результатами розрахунків виходить, що банк не в змозі заробити навіть необхідний прибуток, то слід скоротити витрати банку (заробітну платню, витрати на канцелярські товари, оплату різних послуг тощо).

Після отримання збалансованих планових показників діяльності банку можна будувати плановий баланс та план доходів і видатків банку за прийнятими стандартами.

Отриманий баланс аналізується з позицій ліквідності, рівня прибутку, диверсифікації портфеля активів і залучених коштів. Так, рівень прибутковості (Прибуток/Активи) слід не лише порівнювати зі стандартами, а й коригувати на рівень інфляції.

Також слід збалансовувати структуру операцій банку залежно від стану банківської системи, ступеня конкуренції, рівня розвитку технологій у конкретному банку. Тож можна діяти так: розвивати традиційні послуги, що приноситимуть «левову» частку прибутку, чи виходити на нові види комісійних доходів, займаючи нові ніші в банківській сфері.

Таким чином, управління прибутком банку полягає в отриманні відповідей на три найважливіші питання, які визначають можливість і перспективність подальшого розвитку банку: яким є нинішнє становище банку; яким має бути становище банку у майбутньому; яким чином бажане становище буде досягнуте.

Банк має постійно здійснювати планування прибутку, використовуючи дані майбутніх періодів, контроль за дотриманням планів та швидко, своєчасно реагувати на факти, що сигналізують про порушення запланованого. Саме це дозволить банку ефективно функціонувати на ринку банківських послуг.

Прогнозування фінансових результатів діяльності банків

У сфері банківського менеджменту в межах різних методів прогнозування доводиться аналізувати показники діяльності комерційних банків. Специфіка концептуальних моделей управління банківськими ресурсами зумовлює важливість результатів прогнозування для повсякденної практичної діяльності [86].

Можна виділити два підходи до вирішення завдань фінансово-економічного прогнозування.

Перший підхід пов'язаний з установленням причинно-наслідкового механізму, тобто визначенням чинників, що зумовлюють формування прогнозованого показника і прогноз яких відомий.

Прибуток як внутрішнє джерело приросту банківського капіталу

У сучасних умовах функціонування банків виникає потреба зміни підходів до ведення банківського бізнесу. Уміле керування передбачає, що, приймаючи будь-яке рішення, керівництво банку має зважити його вплив на кінцеві результати діяльності. Прибутки або збитки, що отримані банком, - показники, які концентрують у собі результати різноманітних пасивних і активних операцій банку та відображають вплив усіх чинників на діяльність банку.

Розмір прибутку банку важливий для всіх, хто бере участь в економічному процесі. Інвестори зацікавлені у прибутку як нормі доходу на вкладений капітал. Позичальники зацікавлені в достатності банківського прибутку, тому що спроможність банку надавати позики залежить від розміру і структури капіталу, а прибуток - це одне з основних його джерел. Обсяг прибутку банківської системи загалом забезпечує її надійність, гарантує безпеку вкладів і наявність джерел кредиту, від яких залежать споживачі банківських послуг.

Поняття прибутку в економічній системі пов'язане з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися з поняттям валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, від землі та від праці. Вважалося, що кожен із видів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані послуги в народному господарстві.

Це добре розуміли представники класичної школи, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку. А. Сміт і Д. Рікардо виокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували в тісному зв'язку з процесом накопичення капіталу, з факторами зростання суспільного багатства [266].

У різні часи прибуток трактувався як: закономірний результат продуктивності капіталу; винагорода капіталістові за його діяльність і ризик; частина неоплаченої праці найманого робітника. Пояснення джерел виникнення прибутку набуло розвитку в різноманітних напрямах подальших теорій прибутку. Позиція вчених щодо джерел виникнення прибутку формувалася здебільшого залежно від їхніх поглядів на закони виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Спираючись на досягнення класичної школи, під впливом теорії продуктивності капіталу, а також концепції граничної корисності на рубежі ХІХ-ХХ століть склалася неокласична теорія прибутку. Вона мала подвійне тлумачення. З одного боку, Дж. Б. Кларк, Л. Вальрас вважали, що прибуток -це винагорода, ціна одного окремого фактору виробництва - капіталу, не враховуючи винагороди за інші фактори - землю, працю. З другого боку, А. Маршал розглядав прибуток як комплексний дохід підприємця від усіх факторів виробництва. Особливим чинником, який мав вплив на розвиток неокласичної теорії прибутку, був ризик, оскільки будь-яка форма розміщення капіталу завжди пов'язана з невизначеністю. Поняття ризику у працях І. Фішера, Г. Мюрдаля, Е. Лундберга, Ф. Найта досліджується як важливий розрахунковий показник, що використовується для аналізу прибутку в умовах недосконалої конкуренції і надприбутків. При цьому сам прибуток характеризується або як винагорода підприємцю за певний ризик його діяльності, або як розходження між очікуваними і фактично отриманими доходами [266].

У ринковій економіці низький ризик пов'язаний із низькими доходами, що вищий рівень ризику, то можливі більші доходи. Якщо йдеться про вкладання грошей в різні об'єкти з однаковою віддачею, то привабливішим буде найменш ризиковий проект. Інвестор має отримувати компенсацію за ризик. У публікаціях останніх років російський вчений І. А. Бланк одним із перших використовує поняття співвідношення ризику і доходу у своєму визначенні прибутку. На думку вченого, прибуток - це втілений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупними доходами і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності [47].

Страницы: 1, 2