Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи (на прикладі ВАТ "Райффайзен Банк Аваль")

Можна було б продовжити розгляд коефіцієнтів, що за твердженням Томаса Карліна й Альберта Макміна III являють собою "інструмент фінансового аналізу, який частіше інших переоцінюють і котрим більше інших інструментів зловживають" [25, с.268], але ми припустимо, що аналітик заплющив очі на всі ці проблеми і, забувши про них, вирішив продовжити вивчення існуючої методології оцінки кредитоспроможності позичальників.

Наступне, що виявить аналітик - це відсутність єдиної думки з приводу "нормативних" значень обраних ним коефіцієнтів. Наприклад, із приводу "нормативного" значення коефіцієнта поточної ліквідності (коефіцієнта покриття) деякі спеціалісти стверджують: "Для промислових підприємств поточне співвідношення 1,2 і вище розглядається як гарний стан ліквідності" [45,c.290], інші стверджують: "Звичайно на практиці вважають, що коефіцієнт покриття 2:1 близький до нормального для більшості форм діяльності... " [47,c. 158].

Слід зазначити, що крім поняття "норматив" також вживають поняття: "критичне нижнє значення", "орієнтовне нижнє значення", "рекомендована нижня межа", "нормальне значення", "оптимальне значення" та ін., що аж ніяк не надає процесу інтерпретації значень коефіцієнтів ясності й однозначності [25, 26, 4, 34] .

У аналітика цілком закономірно виникне питання: "Які "нормативні значення" вибрати для використовуваних коефіцієнтів і чому саме такі?" Припустимо, що аналітик переконав себе в тому, що "нормативні" значення коефіцієнтів повинні бути саме такими, а не будь-якими іншими. Тепер він може, як він вважає, приступити до використання на практиці обраної ним методології оцінки кредитоспроможності позичальників.

Але було б помилково вважати, що на цьому в нашій історії можна поставити крапку. Саме цікаве - як аналітик буде застосовувати обрану ним методологію. Припустимо, перед аналітиком постає задача визначити кредитоспроможний позичальник "Х" чи ні. Для аналітика-професіонала, який до того ж володіє методологією, ця задача не повинна нести будь-яких труднощів. Давайте подивимось, як аналітик справиться з цією задачею.

Припустимо, що аналітик розрахував усі коефіцієнти. Тепер йому необхідно здійснити зіставлення отриманих значень коефіцієнтів із нормативними. І тут аналітик зіткнеться з проблемою - значення одних коефіцієнтів відповідають нормативним значенням, а значення інших - не відповідають. У цій ситуації аналітик не спроможний однозначно стверджувати кредитоспроможний позичальник чи ні.

Для того щоб якось вийти із цієї ситуації, необхідно запропонувати сформувати єдиний показник кредитоспроможності, що буде обчислюватися як сума добутків коефіцієнтів, що характеризують кредитоспроможність, та відповідних до них вагових коефіцієнтів. Порівнюючи значення цього показника з певним нормативним значенням, можна судити про те, кредитоспроможний позичальник чи ні. Але не варто забувати, що вибір вагових коефіцієнтів для коефіцієнтів, що характеризують кредитоспроможність, і нормативного значення єдиного показника кредитоспроможності, через високий ступень суб'єктивності оцінок, позбавляє достовірності результати оцінки кредитоспроможності позичальників.

Наведемо ще один приклад. Припустимо, що перед аналітиком постає задача встановити який із двох позичальників кращий для банку з позиції кредитоспроможності. Уявимо собі ідеальну ситуацію - розрахувавши коефіцієнти для обох позичальників, аналітик виявив, що значення усіх без винятку коефіцієнтів для обох позичальників відповідають нормативним. Це дає аналітику підстави стверджувати, що обидва позичальники кредитоспроможні. Водночас, значення одних коефіцієнтів кращі в одного позичальника, а значення інших коефіцієнтів кращі в іншого позичальника. У такій ситуації аналітик не в змозі вирішити який із двох позичальників кращий для банку з позиції кредитоспроможності.

Узагальнюючи викладене вище, можна зробити наступні висновки стосовно існуючої методології оцінки кредитоспроможності позичальників:

Відсутній єдиний концептуальний підхід до побудови методик оцінки кредитоспроможності позичальників. Образно кажучи, методологія оцінки кредитоспроможності не має концептуального "стержня".

Відсутнє системне бачення чинників, що визначають кредитоспроможність позичальників.

Існуючі методики оцінки кредитоспроможності позичальників недостатньо обґрунтовані і зайво орієнтовані на сформовані традиції, що робить їхнє використання в сучасних умовах у більшості випадків неефективним і навіть може призводити до неадекватних оцінок кредитоспроможності позичальників. З урахуванням викладеного вище вважається доцільною розробка і застосування на практиці принципово нової методології оцінки кредитоспроможності позичальників.

1.3 Методика оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи

Процес кредитування пов'язаний з діями багаточисельних та різноманітних факторів ризику, які здатні спричинити непогашення кредиту в встановлений термін. Тому надання кредитів банк обумовлює вивченням кредитоспроможності клієнта, тобто вивченням факторів, які можуть спричинити їх непогашення.

Аналіз кредитоспроможності полягає в визначенні здатності позичальника своєчасно і в повному обсязі покрити заборгованість за кредитом, ступені ризику, який банк готовий взяти на себе; розмір кредиту, який може бути наданий при даних обставинах і, нарешті, умов його надання.

Метою аналізу кредитоспроможності приватних позичальників є оцінка кредитних ризиків, які дещо відрізняються від ризиків, що присутні при кредитуванні юридичних осіб. Більшість споживчих кредитів невеликі тому банки змушені збільшувати кількість позичальників, які мають різні особисті і фінансові характеристики, щоб покрити власні витрати на кредитування.

Для оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи банки встановлюють перелік показників та їх нормативних значень залежно від виду кредиту (на придбання чи будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, інші потреби), обсягів і строків кредитування, виду забезпечення [49].

Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи визначається за результатами аналізу кількісних показників (економічна кредитоспроможність) та якісних характеристик (особиста кредитоспроможність), підтверджених відповідними документами і розрахунками. Під час розгляду питання про надання кредиту і надалі в процесі обслуговування боргу банк має обрати для аналізу ті показники, які так чи інакше можуть вплинути на виконання зобов'язань за кредитом. Потрібно також визначити рівень імовірного впливу обраних показників на кредитоспроможність позичальника, встановивши для кожного з них нормативні значення та відповідні бали значущості (вагові коефіцієнти).

До якісних характеристик позичальника належать:

- загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна: нерухомості, цінних паперів, банківських вкладів, транспортних засобів та ін.);

- соціальна стабільність (постійна робота, сімейний стан, ділова репутація);

- вік і стан здоров'я клієнта;

- кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність їх погашення, користування іншими банківськими послугами).

До основних кількісних показників оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи належать:

- сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє;

- накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);

- коефіцієнти, які характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою: співвідношення сукупних доходів і витрат, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом і відсотками за ним;

- забезпечення (застава рухомого та нерухомого майна, наявність страхових полісів, можливість передавання права власності на об'єкт кредитування) та рівень його ліквідності.

Під час оцінювання фінансового стану позичальників - фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, потрібно також враховувати показники, встановлені для аналізу діяльності юридичних осіб:

- менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв'язки в діловому світі, готовність і спроможність відповідати за виконання кредитних зобов'язань);

- чинники ринку (вид галузі, привабливість товарів чи послуг, пропонованих клієнтом на ринку, обсяг такого ринку та рівень конкуренції на ньому, тривалість діяльності клієнта на ринку);

- прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного капіталу та суми кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць і суми кредиту).

Кожен банк має формалізувати процедуру оцінювання фінансового стану позичальників і розробити власні критерії та методику аналізу. Одним з підходів до аналізу кредитоспроможності позичальника - фізичної особи є система кредитного скорингу, яка базується на бальній оцінці чинників кредитного ризику. Кредитний скоринг є різновидом загальнішого методу - рейтингових систем оцінювання кредитоспроможності позичальника [35].

За результатами проведеного аналізу фінансовий стан позичальника визначається точкою у багатовимірному просторі, параметрами якого є перелічені вище (або ще й додатково встановлені банком) показники. Оскільки працювати з такою кількістю оцінок досить складно, то на наступному етапі проводиться агрегування і за певними критеріями визначається належність кожного позичальника до одного з п'яти класів, позначених літерами: А, Б, В, Г, Д. У процесі ідентифікації класу позичальника банк бере до уваги не лише його фактичний фінансовий стан, а й оцінює перспективи (поліпшення, погіршення чи підтримка фінансового стану на тому самому рівні). Крім фінансового стану позичальника (контрагента банку), в процесі визначення ризиковості кредитних операцій банку оцінюються ще два параметри - стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотками (комісії чи інші платежі); рівень та якість забезпечення кредитної операції.

Аналіз кредитоспроможності клієнта передує укладенню з ним кредитного договору і дозволяє виявити фактори ризику, які здатні привести до непогашення виданого банком кредиту в обумовлений строк, і оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Визначення кредитоспроможності клієнта є невід'ємною частиною роботи банку по визначенню можливості надання кредиту. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту, визначення ймовірності повернення у відповідності з кредитним договором. аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє банку, своєчасно утрутившись у справи боржника, вберегти його від банкрутства, а при неможливості цього - оперативно призупинити кредитування.

Аналіз платоспроможності проводиться як по позичальнику так і по його поручителю. При цьому метод аналізу і документація така ж сама, як і при аналізі самого позичальника. В результаті проведеної роботи визначається можливості клієнта виконувати платежі на погашення основного боргу і відсотків за нього, а поручителя - виконувати їх у випадку неплатоспроможності основного позичальника.

Банк аналізує кредитоспроможність позичальника на основі таких основних документів:

- заявки на отримання кредиту;

- паспорт, на основі якого працівник банку визначає місце проживання по останній адресі, вік, сімейний стан і наявність дітей;

- довідки з місця роботи, де повинно бути вказано: середньомісячна заробітна плата (за останні 6 місяців), сума прибуткового і інших податків які щомісячно сплачує позичальник, стаж роботи на підприємстві, сума обов'язкових щомісячних відрахувань (аліменти, страхові внески);

- книжки по розрахункам плати за квартиру і комунальні послуги;

- документи які підтверджують прибутки по вкладах в банках і цінним паперам.

Заявка на кредит - це стандартна анкета (див. додаток Б), зміст і ступінь деталізації якої відповідають вимогам банку тієї чи іншої країни. Звичайно, всі заяви складаються із кількох змістовних частин і спеціальної графи, яка заповнюється банком.

Призначення заявки: офіційний запит клієнта на надання позичкових коштів; включає в себе дані про конкретну позику; отримання інформації про клієнта у відповідності з його анкетними даними. Логічний підхід полягає в поперемінному виявленню з кредитної заявки найбільш суттєвих факторів і їх оцінці на основі принципів кредитування. Ключовими факторами аналізу будь-якої заявки на отримання споживчого кредиту є характер позичальника і його кредитоспроможність. Часто рішення по кредитній заявці приймається на основі практичного досвіду і деякого "інтуїтивного відчуття". Однак, як правило, цей практичний досвід є результатом послідовного застосування принципів раціонального кредитування в повсякденному житті.

На основі досвіду оцінки кредитного ризику споживчого кредитування, який використовується в своїй діяльності банками Франції, Германії, США комерційними банками України була розроблена методика оцінки кредитних ризиків по кредитам приватних осіб. В основі методики знаходиться техніка кредитного "скорингу", яка адаптована до умов країни з перехідною економікою і масштабу цін України.

За допомогою цієї методики проводиться прийняття рішення по наданню споживчого кредиту на основі оцінки ризику приватних позичальників, а також оцінка ризику існуючого споживчого кредитного портфелю. Основним джерелом інформації для аналізу за даною методикою є дані про клієнта, які відображені в заявці на отримання споживчого кредиту.[37]

Алгоритм опрацювання заявки передбачає декілька основних розділів для аналізу:

1. Загальні дані;

2. Фінансові показники;

3. Характеристики кредиту;

4. Моральні якості.

Питома вага кожного з розділів в загальному підсумку складає: 20, 25, 50 та 5% відповідно. Кожному з цих параметрів надається відповідна вага, який визначає його значення. В залежності від варіанту відповіді (який має за собою визначену бальну оцінку) по кожному з параметрів формується бальна оцінка шляхом множення ваги параметра на бальну оцінку варіанту відповіді. Сума усіх бальних оцінок параметрів утворює підсумок розділу. Сума підсумків усіх розділів утворює загальний підсумок роботи алгоритму. Як підсумок по конкретному запиту встановлюється відповідний ризик кредитування. В залежності від суми накопичення балів приймається один з варіантів рекомендацій по прийняттю рішення:

1. Менше 40 балів - надання кредиту недоцільна (ризик більше 60%);

2. Від 40 до 60 балів - інформація потребує додаткового опрацювання (ризик від 40 до 60%);

3. Більше 60 балів - позитивна рекомендація по наданню кредиту (ризик менше 40%).

Розглянемо основні розділи аналізу кредитоспроможності позичальника.

Розділ І. Загальні дані. Вік визначає фінансові можливості позичальника, рівень благоустрою, стабільність теперішнього стану, його перспективи, мотивації по використанню позичкових коштів. Найбільш благоприємним є вік позичальника в межах від 30 до 45 років.

Час проживання в даній місцевості характеризує ступінь "осілості" позичальника, стабільність його зв`язків з зовнішнім світом. Термін проживання більше 10 років є найбільш приємним для кредитування.

Місце праці є значним фактором, який визначає фінансовий стан позичальника. Виходячи з поточного стану справ в Україні, праця на державному підприємстві пов`язана з нерегулярністю виплат, тому праця на приватному підприємстві або в фінансовій установі є найбільш прийнятним варіантом. Посада, яку займає особа відображає поточний рівень прибутків. Чим вище службове становище, яке займає клієнт, ти вище його рейтинг. Стаж праці на підприємстві знижує ризик переходу або звільнення. Найбільш бажаним є 7-ми річний стаж праці і більше.

Військова зобов'язанність підвищує ризик призиву на службу, або збори, які пов`язані з ліквідацією наслідків катастроф, стихійного лиха, яке може вплинути на виконання обов`язків по кредитній угоді. Освіта (за ствердженням закордонних джерел) має безпосередній вплив на бажання брати кредити з усвідомленням тієї міри відповідальності, яка лягає на плечі позичальника. Спеціальність по диплому характеризує рівень спеціальної підготовки працівника. В теперішній час найбільш оплачуваними є спеціалісти по фінансам, юристи та перекладачі. Сімейний стан є визначаючим моментом в мотивації клієнта. Наявність дітей в сім`ї скріплює відповідальність особи, в тому числі і по зобов`язанням з банком-кредитором.

Розділ ІІ. Фінансові показники. Наявність пластикових карток свідчить про рівень благоустрою і позитивному іміджу власника. Вид картки якісно доповнює попередній показник. Наявність рахунків в установі банку дає можливість прослідити депозитну історію клієнта. Наявність цінних паперів говорить про активність клієнта на фондовому ринку. Наявність ліквідних паперів дає додаткову можливість для збільшення, при умові необхідності, суми забезпечення кредиту.

Кредитна історія є важливим показником при прийнятті рішення про надання кредиту. Відсутність претензій по раніш наданим кредитам свідчить про високий рівень відповідальності і порядності позичальника.

Сальдо платіжного балансу, а також відношення суми щомісячних виплат за кредитом до сальдо платіжного балансу вказує на можливість позичальника погашати заборгованість виходячи з поточних грошових потоків. При від`ємному сальдо платіжного балансу, а також у випадку, якщо сума щомісячних виплат за кредитом перевищує 90% позитивного сальдо сімейного бюджету, кредитування є небажаним.

Володіння нерухомістю характеризує позичальника з точки зору його забезпеченості та стабільності. Ринкова ціна нерухомості відображує рівень його забезпечення та стабільності. Володіння автомобілем та його ринкова вартість має значення, аналогічної нерухомості.

Володіння фірмою характеризує позичальника з підприємницької точки зору. Ринкова ціна фірми оціночно відображає рівень досягнень позичальника в підприємництві.

Розрахунок питомої ваги суми кредиту в ринковій вартості майна відображає значимість кредиту в житті позичальника, а, відповідно, і досвід управління такими грошовими потоками.

Розділ ІІІ. Характеристика кредиту. Термін користування кредитом відображує ризик, який пов`язаний з процесами, які можуть впливати на виконання своїх зобов`язань перед банком - позичальником. Чим менше проміжок часу, тим менш ймовірна зміна поточного фінансового стану позичальника.

Сума кредиту, яка запитується відображує в абсолютній величині ризик для банку, який пов`язаний з неповерненням суми кредиту.

Схема погашення характеризує адекватність реального використання кредитів меті, яка закладена в заявці. Для банку з точки зору ризиків найбільш прийнятним є графік щомісячного погашення як відсотків так і суми основного боргу.

Розділ ІV. Моральні якості. Комунікабельність відображає ступінь відкритості клієнта для спілкування. Обов`язковість характеризує потенційного позичальника з точки зору виконання взятих на себе раніше зобов`язань. Практичність свідчить про пристосування до реально існуючих зовнішніх факторів. За даними заявки на отримання кредиту аналізуються також наступні фактори:

- маржа. Дуже важливий розмір процентної ставки, під який банк надає кредит, комісійні, які будуть нараховуватися при просрочці.

- розмір кредиту. Кредитна заявка повинна точно обумовлювати розмір кредиту, який просить клієнт. Хоча це є очевидним, необхідно розглянути декілька важливих аспектів даного питання:

а) працівнику кредитного відділу не слід робити припущень відносно розміру наданого кредиту;

б) працівник кредитного відділу повинен упевнитися в тому, що клієнт не запитує надто багато, тобто більше, ніж йому необхідно для здійснення задуманих заходів.

в) працівник кредитного відділу повинен упевнитися в тому, що клієнт не запитує менше, ніж йому необхідно. В іншому випадку, можливо банку прийдеться надати клієнту додаткові кошти, щоб забезпечити повернення першого виданого авансу.

д) доля власних коштів клієнта повинна бути значною. Але вона залежить також від цінності забезпечення.

- умови погашення кредиту. Основна умова надання кредиту - висока ймовірність його погашення з відповідними процентами. Банк не надасть позики клієнту, який не має достатніх джерел погашення заборгованості, навіть при умові її доброго забезпечення. Забезпечення є гарантованим засобом, до якого вдаються тільки в тому випадку, якщо клієнт не в змозі розплатитися з банком. Отримання забезпечення - не є метою кредитування. Щоб перевірити здатність клієнта розрахуватися з банком, працівник банку повинен: підрахувати розмір платежу з урахуванням процентів і отримати підтвердження того, що джерело для погашення позики є достатнім.

- страхування ризику неповернення кредиту. Сучасна банківська практика сформувала різні системи запобіжних заходів щодо зменшення впливу кредитного ризику. Однією із таких запобіжних систем є страхування, прояв якого відбувається через самострахування (формування та використання резерву на можливі втрати за кредитними операціями) та методом прямого страхування, що відбувається за участю страхових компаній.

- забезпечення кредиту. У якості забезпечення банк розглядає заставу, гарантію, поручительство. Зазначені категорії забезпечення можуть бути використані як усі разом, так і окремо. З метою диверсифікації ризиків пов'язаних із забезпеченням, бажаним є наявність у портфелі банку, як різних категорій забезпечення, так і різних видів застави [31].

Забезпечення є ще одним предметом обговорення при розгляді запиту про надання кредиту. Працівник кредитного відділу повинен мати на увазі, що забезпечення має вартість, яка може коливатися (наприклад акції), то існує ймовірність зменшення його ціни за той проміжок часу, на який виданий кредит. Існує безумовне правило, згідно якого вартість забезпечення повинна перевищувати розмір кредиту на стільки, що, якщо його вартість зменшиться, коштів, які залишилися від реалізації, повинно вистачити на погашення заборгованості.

Нерухомість часто розглядається як добре забезпечення, однак ціна на неї також може коливатися. Навіть в умовах стабільного ринку, іноді доводиться зменшувати ціну товару, для того щоб прискорити його продаж. При продажі нерухомості банк несе торгові витрати. Якщо ж продаж забезпечення займе багато часу, це потягне за собою додаткові скриті витрати, оскільки банк не отримує прибуток з тих коштів, які були вкладені в забезпечення.

Застава. Правові основи застави майна визначаються Цивільним Кодексом України.

Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань по кредитному договору, в силу яких банк має право в разі невиконання їх, одержати задовільнення з вартості заставленого майна в порядку, визначеному в договорі застави або згідно чинного законодавства. [29]

Предметом застави може бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на праві власності, а також майнові права.

Оформлення договору застави проводиться в момент укладання кредитного договору між банком і позичальником (майновим поручителем). В договорі вказується заставлене майно, його вартість, право володіння або користування, місцезнаходження, строк зобов`язань по кредитному договору.

До договору застави оформлюється оціночний опис заставленого майна де вказується найменування, вартість, кількість, марка, модель, рік випуску, місцезнаходження.

Договір застави повинен бути нотаріально завірений в тих випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або в переробці. Якщо договір застави на ці види майна не буде нотаріально завірений такий договір не буде мати юридичної сили. Господарчий суд не прийме позов по такому договору.

Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є необов`язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати по утриманню заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпечення заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Реальна вартість заставленого майна не повинна бути меншою ніж розмір кредиту та витрати, пов`язані з виконанням кредитного договору застави. Як правило, загальна заборгованість по кредиту не повинна перевищувати 70% вартості заставленого майна.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням господарського суду, якщо інше не передбачено законом, а також у беспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріальних органів у випадках, коли договір застави посвідчений нотаріально.

Поручительство і гарантія. Правові відносини поручительства і гарантії регулюються Цивільним Кодексу України.

Гарантом або поручителем може виступати юридична або фізична особа. За договором поручительства поручитель зобов`язується перед кредитором і іншою особою відповідати за виконання нею свого зобов`язання в повному обсязі або частині, що визначена в договорі.

Поручительство може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поручительства повинен бути укладений в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору.

Поручительство припиняється з припиненням забезпеченого ним зобов`язання. Поручительство також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку виконання зобов`язання не пред`явить позову до поручителя.

Якщо строк виконання зобов`язання не визначений, то поручительство припиняється через рік з дня укладання договору поручительства.

В разі невиконання зобов`язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поручительства.

При поручительстві кредитор має право вимагати погашення кредиту, як від самого боржника, так і від поручителя разом, або від кожного окремо. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поручительства.

Гарантія відрізняється від поручительства тим, що гарантійна відповідальність є додатковою, а не є солідарною. Тобто вимоги до гаранта можуть бути заявлені якщо боржник не спроможний погасити борг.

Гарантія обов`язково повинна мати форму письмового договору між гарантом і банком боржника і містити наступне:

- предмет договору;

- межі відповідальності гаранта;

- реквізити сторін;

- права і обов`язки сторін;

- відповідальність сторін;

- особливі умови (відповідальність гаранта у випадку несвоєчасного виконання гарантійного зобов`язання і інш.);

- порядок розгляду спорів;

- строк дії договору;

- реквізити сторін.

Дія гарантійного договору припиняється:

а) з припиненням забезпеченого ним зобов`язання;

б) якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов`язання не пред`явить позову до гаранта.

У випадках, коли поручитель (гарант) добровільно не виконує зобов`язання погасити кредит, установа банку стягує борг в порядку, передбаченому договором або в претензійно-позовому порядку.

Претензія та позов до поручителя повинні бути заявлені в межах трьохмісячного строку позової давності.

Страницы: 1, 2