Організація безготівкового платіжного обороту в Україні та перспективи його розвитку

Ще одним способом виконання міжбанківських розрахунків в Україні є встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин, що здійснюється з метою прискорення розрахунків. Враховуючи, що на території України діє система електронних міжбанківських розрахунків НБУ, учасниками якої є всі комерційні банки та яка практично задовольняє потреби банків у цій сфері, прямі кореспондентські відносини між банками встановлюються у виключних випадках. Ці винятки можуть бути пов'язані зі специфікою проведення банківських операцій, що мають постійний характер, наприклад:

– при здійсненні операцій з продажу та купівлі валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі;

– при розрахунках між банками за операціями, що мають постійний характер та великі обсяги.

У всіх випадках Національний банк України дає дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин, при умові обгрунтування їх доцільності. Платіжна система України у даний час складається з таких компонентів:

– системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

– систем автоматизації роботи банків (програмні комплекси "Операційний день банку");

– внутрішньобанківських платіжних систем;

– систем "клієнт - банк".

На стадії розроблення - такі компоненти СЕГО:

– система масових платежів із використанням карток;

– система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

Окремі комерційні банки України, а також підрозділи державних банків є абонентами:

– міжнародних систем міжбанківських розрахунків;

– міжнародних систем розрахунків за допомогою карток.

Можна, без перебільшень, зробити висновок: впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий рівень і у цілому відповідає світовим стандартам у цій галузі банківської справи.

1.2 Економічний зміст та принципи організації безготівкових розрахунків

Сучасна економіка будь-якої держави являє собою широко розгалужену мережу складних взаємовідносин мільйонів господарських суб'єктів, що входять до неї. Основою цих, взаємозв'язків є розрахунки і платежі, в процесі яких відбувається задоволення взаємних вимог і зобов'язань.

Реалізація валового продукту, використання національного доходу і всі подальші перерозподільні процеси в економіці забезпечуються на основі потоку грошей в готівковій і безготівковій формах - грошового обігу як сукупності за певний період всіх платежів, які опосередковують рух вартості в грошовій формі між фінансовими і нефінансовими агентами у внутрішньому і зовнішньому економічних оборотах країни.

Грошовий оборот - сукупність грошових розрахунків незалежно від способу і форми їх здійснення.

Головні складові грошового обігу: готівково-грошовий і безготівковий оборот. Основна частина його - платіжний оборот в якому гроші функціонують як засіб платежу, використовуються для погашення боргових зобов'язань. Він здійснюється як готівковій, так і в безготівковій формі. Весь безготівковий оборот є платіжним, тому що є певний проміжок часу між одержанням товарів та їх оплатою.

Грошова маса є результат взаємодії двох потоків. Перший потік - випуск грошей, що означає розподіл платіжних коштів через банки серед економічних агентів, що відчувають потребу в грошах; другий - повернення грошей боржниками, що має місце при зменшенні боргових вимог в активах банків через сплату боргів. У зв'язку з тим, що випуск платіжних коштів відбувається активніше, ніж повернення, грошова маса має тенденцію до збільшення. Важливо відмітити, що похідні грошового обігу - грошова маса і обсяг кредитів нарівні з валютним курсом є головними об'єктами грошової кредитної політики.

Безготівковий грошовий оборот - рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У сфері готівкового грошового обороту рух грошей здійснюється у вигляді готівкових грошових знаків.

Зміст і мета безготівкового платіжного обороту -- оплата без використання готівкових грошей. Платник і одержувач коштів використовують поточні рахунки. Операція може бути проведена як в одному банку, так і між різними кредитними установами. Це дуже зручно для клієнтів. Вони можуть здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати.

Безготівковий платіжний оборот переважно здійснюється через банки. Частина його обслуговується платіжними інструментами, минаючи банк. Будучи переважним (до 90% всього грошового обігу), він здійснюється у вигляді записів за рахунками платників і одержувачів коштів у кредитних установах, а також шляхом заліків взаємних вимог і передачі оборотних документів (векселів, гарантів і т. д.). Безготівковий платіжний оборот опосередковує такі сфери господарських відносин, як реалізація продукції, послуг, робіт; розподіл і перерозподіл національного доходу; отримання і повернення банківських кредитів; виплата і використання грошових доходів населення. Учасниками цих відносин є об'єднання, підприємства, організації, банківські і фінансові органи, населення.

Рахунок у банку - серцевина його взаємовідносин з клієнтом. Кожному підприємству (організації, установі) відкриваються рахунки для обліку коштів, що зберігаються на них і здійснення розрахунків. Безготівковий оборот можуть здійснювати і кошти, що перебувають в особистій власності громадян (отримання заробітної плати через банки, оплата різних видів послуг і т. д. ).

Система безготівкових розрахунків являє собою сукупність принципів організації розрахунків, вимог, що ставляться до них, форм і способів розрахунків.

Переваги безготівкового обороту над готівковим:

– прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'єктів;

– значно скорочуються витрати обігу;

– збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери.

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%. В нашій країні у зв'язку з початком ринкових перетворень в економіці готівковий оборот займає близько 35% усього грошового обороту (додаток Б).

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.

Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:

– розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

– розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

– внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

– міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків в Україні визначені в Інструкції Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. № 135.

Принципами організації безготівкових розрахунків є:

– правовий режим здійснення розрахунків і платежів;

– обов'язковість зберігання грошей на рахунках у банку всіма підприємствами і організаціями. Безготівкові розрахунки проводяться юридичними особами і громадянами через банк, в якому відкритий відповідний рахунок. Наявність останнього, як у одержувача, так і у платника, - необхідна передумова таких розрахунків. Для розрахункового обслуговування між банком і клієнтом укладається договір банківського рахунка - самостійний двосторонній цивільно-правовий договір. Юридичне оформлення і функціонування рахунків юридичних і фізичних осіб в банку зумовлюються діючою інструкцією;

– підтримка ліквідності на рівні, що забезпечує безперебійне здійснення платежів. Дотримання цього принципу - застава чіткого, безумовного виконання зобов'язань. Всі платники повинні планувати надходження, списання коштів з рахунків, знаходити ресурси (шляхом отримання кредиту або продажу активів) з метою своєчасного виконання зобов'язань;

– платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції, надання послуг, виконання робіт. Платежі здійснюються за наявності коштів на рахунку платника або права у нього на кредит;

– наявність акцепту (згоди) платника на платіж, тобто списання коштів з його рахунку. Реалізується застосуванням відповідного платіжного інструмента (чека, простого векселя, платіжного доручення), що свідчить про розпорядження власника на списання коштів, або спеціального акцепту документів, виписаного одержувачами коштів (платіжного доручення, векселя). Разом з тим законодавством передбачені випадки беззаперечного (без згоди платника) списання коштів: недоплати податків або інших обов'язкових платежах; на основі виконавчих листів, виданих судами; деяких штрафів за розпорядженням стягувачів, а також безакцептного списання за тепло- і електроенергію, комунальні послуги;

– принцип терміновості платежу випливає з самої суті ринкової економіки, невід'ємною умовою якої є своєчасне і повне виконання платіжних зобов'язань. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її оплатою. Чим більший такий розрив, тим довше покупець користується коштами, що не належать йому, а у постачальника зростає потреба в кредиті;

– найважливіший принцип організації безготівкових розрахунків - контроль (попередній, поточний, подальший, зовнішній, внутрішній) всіх учасників за правильністю здійснення розрахунків, дотриманням встановлених положень про порядок їх проведення.

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.

Необхідність контролю в ході безготівкових розрахунків визначається різними факторами для кожної із сторін, що беруть участь в них. Для постачальника -- своєчасне отримання грошового еквівалента і запобігання позаплановим відстроченням платежів, неповернення боргів, втрати великих сум. Для покупця - виконання постачальником умов договору, а також своєчасність і правильність виконання своїх зобов'язань перед кредитором відповідно до договору для того, щоб забезпечити нормальні господарські зв'язки зі своїм контрагентом.

Банки, виконуючи роль посередників між продавцями і покупцями, податковими органами, населенням, бюджетом, позабюджетними фондами, здійснюють контроль за дотриманням ними встановлених правил розрахунків, всю свою діяльність банки підпорядковують Закону України “Про банки та банківську діяльність” від 21.12.2000 року.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

– перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника;

– надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника;

– розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи наданням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.

Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

Як було зазначено вище, розрахунки за допомогою безготівкових інструментів здійснюються шляхом списання коштів з поточних рахунків. Поточні рахунки фізичним та юридичним особам відкриває банківська установа на умовах, викладених в Інструкції № 3 "Про відкриття банкам рахунків у національній і іноземній валюті", яка затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998 р. № 527 та в договорі між установою банку і власником рахунку.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та використання розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. У сучасних умовах застосовуються такі основні інструменти безготівкових розрахунків:

– меморіальний ордер;

– платіжне доручення;

– платіжна вимога-доручення;

– платіжна вимога;

– розрахунковий чек;

– акредитив;

– вексель.

Використання банківських платіжних карток та векселів, як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Найпоширенішим та найпростішим інструментом безготівкових розрахунків в сучасних умовах є платіжне доручення.

Платіжне доручення - це письмове розпорядження платника банкові, що його обслуговує, про списання з його рахунку зазначеної суми на рахунок одержувача коштів.

Банки приймають до виконання платіжні доручення протягом 10 днів з дати їх заповнення і тільки на суму, яка є на поточному рахунку юридичної особи, або за рахунок отриманого платником кредиту.

Як виняток, при відсутності коштів на рахунку платника банк зобов'язаний приймати від клієнтів доручення на перерахування до бюджету сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів та внесків коштів на рахунках такі доручення враховуються на позабалансовому рахунку “Розрахункові документи, не сплачені в строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника”.

У разі надходження коштів на рахунках здійснюється часткова оплата таких доручень, яка оформлюється меморіальним ордером за підписом відповідального виконавця, завіреним штампом банку. Перший примірник меморіального ордера вміщується в документі дня банку, другий - видається платнику, як підтвердження про часткову оплату, а доручення з відміткою банку про часткову оплату вміщується в позабалансовий рахунок.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

– за фактично відвантажену (продану продукцію (виконані роботи, надані послуги);

– у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством або обумовлено в договорі;

– для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним законодавством;

– для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо) на їх рахунки, що відкриті у банках;

– для списання податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів;

– в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.

У сучасних умовах найбільш правильним та безпечним для отримувачів коштів тобто відправників продукції факт попередньої оплати. Це гарантує безумовне отримання коштів на рахунок підприємства. З іншого боку, такий порядок розрахунку не вигідний для платника, так як достроково вилучає кошти з обороту на сплату ще не поставленої продукції. При цьому завжди існує ризик отримання неякісної продукції, або отримання продукції у строки, що суперечать договору.

Розрахунок за допомогою платіжного доручення може здійснюватись в межах одного банку або в других банках.

Зараз платіжні доручення є самими простими та розповсюдженими формами безготівкових розрахунків. Ними користуються підприємства усіх форм власності, а також фізичні особи. Питома вага платіжних доручень у документообігу розрахункових документів складає близько 85%. З них розрахунки за фактично відвантажену продукцію складають близько 65 %.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований документ, який складається з двох частин: верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) сплатити вартість поставленої продукції, наданих послуг; нижня частина - доручення платника своєму банку про перерахування зі свого рахунку суми одержувачеві.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Вимога-доручення подається платником в установу банку у двох примірниках.

Банк платника на основі першого примірника платіжної вимоги-доручення списує кошти з його рахунку та перераховує їх у банк постачальника в день списання.

Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта.

Якщо порівняти з обліком при розрахунках платіжними дорученнями, то правила аналогічні.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмовлення безпосередньо одержувача коштів у порядку і строки, зазначені у договорі.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), який веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари.

Розрахункові чеки використовуються тільки на замовлення для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою (крім випадків з фізичними особами, а також у разі отримання здачі із суми чека, але не більш ніж 20 % від суми цього чека).

Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки - один рік. За погодженням з установою банку строк її дії може бути продовженим.

Чек з чекової книжки пред'являється для оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів.

Чек приймається чекодержателем для оплати безпосередньо від чекодавця на ім'я якого виписаний документ. Забороняється передавання чекової книжки її власником будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, а також підписання незаповнених бланків чеків та поставлення на них відбитка печатки юридичними особами.

Гарантована оплата чека забезпечується:

– шляхом депонування чекодавцем коштів з основного рахунку підприємства на окремий рахунок в банку, де він є клієнтом;

– наявністю коштів на рахунку чекодавця;

Чеки та чекові книжки є бланками суворої звітності, тому при видачі чекової книжки здійснюється списанням операційним працівником банку чекової книжки з рахунку

Банк веде позасистемний облік номерів чеків у спеціальній реєстраційній картці, де вказується номер рахунку, з якого сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки, для яких розрахунків вона видається.

Платник разом із заявою на видачу чекової книжки подає у свій банк платіжне доручення на депонування коштів, які депонуються на окремому особистому рахунку пасивного балансового рахунку “Кошти в розрахункових рахунках суб'єктів господарської діяльності”.

Банк платника видає чекову книжку тільки своєму клієнту, який має поточний рахунок. Бланки чекових книжок списуються в умовних одиницях.

Чеки з чекової книжки заповнюються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та подані послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Приймаючи чек на оплату за товари, чекодержатель перевіряє наявність усіх реквізитів та правильність їх заповнення.

Після перевірки правильності даних та реквізитів чека, якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, сума чека зараховується на рахунок чекодержателя.

Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов'язаний прийняти чеки з реєстром. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після отримання їх із банку-емітента. Умови інкасування чеків мають бути зазначені в договорі на розрахунково-касове обслуговання.

Для контролю за оплатою чеків перший примірник реєстру оприбутковується банком чекодержателя на по балансовому рахунку "Документи і цінності, прийняті на інкасо".

У банку чекодержателя сума чека перераховується на рахунок, "Документи і цінності, прийняті на інкасо".

Оплачений чек разом з примірником реєстру залишається у банку-емітенті. На чеку ставиться штамп банку "Проведено".

Якщо причин для відмови в оплаті чека немає, банк платника після перевірки чека списує суму з рахунку і перераховує банку постачальника того же дня.

Після надходження коштів за чеком у банк постачальника сума, зазначена в чеку, зараховується на поточний рахунок постачальника.

Одночасно ця сума списується з позабалансового рахунку "Документи і цінності, прийняті на інкасо".

Банк-емітент може відмовитись від оплати чека у винятках, якщо:

– чек заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;

– реєстр чеків заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;

– чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж сума ліміту на рахунках № 2602 "Кошти в розрахунках СГД".

Відповідальність за неправильне використання чеків, за збитки, що утворились у разі передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловживання з боку осіб, уповноважених на підписання чеків, несе чекодавець, якому виписана книжка.

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користування цією формою розрахунків, якщо це передбачено умовами договору на розраховано-касове обслуговування.

У світовій практиці чекова форма розрахунків переважає в аналогових країнах (США, Канаді, Великобританії), а також в Італії, Франції. Таки чеки використовуються як для безготівкових розрахунків в одному банку, так і у сфері міжбанківських розрахунків. Деякі країни Європи (Австрія, Бельгія, Україна, Голландія, Німеччина, Швейцарія та ін.) використовують подібні до чекової форми жиророзрахунки.

В нашій країні форма розрахунків з чеками є не дуже популярною, хоча є зручною та нескладною. Питома вага розрахунків чеками через банки України становить близько 8 %. Обмежена кількість розрахунків чеками пояснюється небажанням, а в деяких випадках неможливістю підприємств вилучати кошти з обороту та депонувати їх на окремому рахунку.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

– виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги;

– надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Банк-емітент може відкривати таки види акредитивів:

– покрити або непокриті (гарантовані);

– відзивні і безвідзивні.

У разі використання покритого акредитива банк перераховує кошти платника у розпорядження виконуючого банку на окремий особливий рахунок.

Непокритим є акредитив, оплата за яким гарантована банком без попереднього депонування коштів. Такі акредитиви застосовуються рідко, найчастіше між банками які мають кореспондентські відносини.

Сума акредитива в день списання перераховується в банк бенефіціара. Одночасно перераховується плата за виконання акредитива.

Банк бенефіціара відкриває акредитив і зараховує кошти (депонує) на окремому особовому рахунку.

Виплати бенефіціантом за акредитивом, депонованим у виконуючому банку, здійснюються з спеціального рахунку.

Акредитивна форма розрахунку надійна для постачальника, оскільки гарантує оплату. Покупцям розрахунки з використанням акредитиву не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств покупців. Акредитиви рекомендують ся при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну повну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вексель допомагає прискорити реалізацію товарів і збільшує швидкість руку обігових коштів. Вексель - це вид кредитних грошей.

Потрібно зазначити, що Законом "Про підприємства в України" який прийнято 1991 р., вперше суб'єктами господарювання було дозволено використовувати для розрахунків векселем. Національним банком України було розроблено низку нормативних документів щодо регламентації операцій банків з векселями, але з певних причин вексельний обіг в Україні ще не достаткові розвинутий.

Вексель є багатофункціональним інструментом, тому він виконує тільки функцію розрахункового документа. Комерційні банки можуть здійснювати також такі операції з векселями як: кредитні, торгівельні, гарантійні, розрахункові, комерційні та довірчі.

Суто розрахункові вексельні операції банків включають:

– здійснення вексельних платежів на користь кредитора банку;

– здійснення вексельних платежів боржникам на користь банку.

Протягом останніх десятиліть великої популярності та масовості використання набули розрахунки за допомогою платіжних карток. Особливо великих масштабів ці розрахунки набули в Європі, США, Канаді.

Зараз багато комерційних банків України, користуючись західним досвідом, пропонують своїм клієнтам нову послугу - емісію платіжних карток. Використовуються банківські платіжні картки як вітчизняного так і міжнародних платіжних систем для безготівкових та готівкових розрахунків юридичних і фізичних осіб.

Платіжні картки застосовують для оплати за товари і надані послуги на підприємствах торгівлі, купівля яких здійснюється в системах електронної комерції для перерахування коштів картрахунків на рахунки інших осіб, або через банкомати.

Платіжні картки можуть надаватися у користування як юридичним так і фізичним особам. Більшого використання платіжні картки набули при готівкових і безготівкових розрахунках фізичних осіб.

Існує два основних види платіжних карток, на основі яких здійснюються безготівкові розрахунки. Це “електронний чек” і “електронний гаманець”.

Електронний гаманець - платіжна картка, яка дає змогу виконувати операції в межах витратного ліміту, записаного в самій картці, а перерахування коштів здійснюється з консолідованого рахунку банка, на якому обліковуються кошти, внесені клієнтами.

Електронний чек - це різновид дебетова платіжної картки, операції з якою здійснюються шляхом прямого списання коштів з картрахунку платника в розмірі, що не перевищує попередньо за депоновану на ньому суму. При цьому в пам'ятні картки ведеться сальдо коштів за цим рахунком. Списання коштів з картрахунку здійснюються після одержання банком платника інформації про виконані операції.

Страницы: 1, 2