а значенням ресурсів для банку пропонуємо розглядати ресурси, найбільш необхідні для здійснення банківської діяльності, які формують ядро ресурсної бази банку (грошові кошти, персонал, матеріально-технічна база), та допоміжні ресурси та системи, що забезпечують функціонування ядра та банку в цілому (рівень оснащення системами обробки інформації та комунікаціями, якість та склад систем аналізу та моніторингу банківської діяльності, правова та юридична підтримка здійснення банківської діяльності, лобіювання інтересів банку, положення банку на ринку та сприйняття його суспільством, наявність кваліфікованої та відданої банку команди менеджерів та ін), додаток А.Використання запропонованої структури на практиці стимулює банк приділяти увагу всебічному вдосконаленню своєї діяльності, що створює стратегічне ресурсне підґрунтя для його розвитку в умовах зростаючої конкуренції та виживання в умовах кризових ситуацій на грошовому ринку.За порядком створення ресурсів банку у складі ресурсної бази їх можливо класифікувати на стартові, що є в розпорядженні банку на початку його діяльності та використовуються у подальших операціях, та створені у процесі діяльності.Так, до стартових відноситься статутний капітал банку, тобто ресурси у грошовому вигляді; матеріально-технічна база банку, що існує на початку його діяльності; рівень кваліфікації кадрів, залучених до новоствореного банку і рівень підтримки банку з боку засновників та державних органів влади при його створенні. До створених у процесі діяльності відповідно відносяться активи банку, що виникають, як наслідок розміщення акумульованих первинних ресурсів; придбання нового обладнання та приміщень при розширенні діяльності банку; імідж банку, який формується в очах громадськості протягом певного терміну його функціонування.Запропонований поділ дозволяє простежити причинно-наслідкові зв'язки у процесі формування банківських ресурсів та здійснити відповідні кроки щодо збільшення обсягів ресурсів у розпорядженні банку.За можливістю прогнозування ресурси банку доцільно класифікувати на [39, с.46]:ресурси прямого прогнозування (фонди банку і нерозподілений прибуток);ресурси непрямого прогнозування (кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на рахунках суб'єктів господарювання, деякі інші джерела).За терміном знаходження у розпорядженні банку його ресурси базу можна розподілити на постійну частину, тобто ресурси, що постійно знаходяться у розпорядженні банку і можуть вилучатися тільки при його ліквідації або реорганізації (кошти статутного фонду, придбані у власність будівлі, обладнання і т.п.), і тимчасову частину, тобто ресурси, що знаходяться у розпорядженні банку протягом визначеного терміну (залучені і запозичені кошти, орендовані приміщення і т.п.).Дана класифікація дозволяє визначити ступінь сталості ресурсної бази банку та вжити заходів для підвищення його фінансової міцності.Введені у науковий оборот підходи до розгляду ресурсної бази банку дозволяють збагатити її зміст та розширити можливість використання цього поняття у практичній діяльності банків. Адже, крім того, що банк виконує роль фінансового посередника, він ще є комерційною установою, яка для забезпечення своєї діяльності повинна мати відповідну матеріально-технічну базу, приміщення, персонал та інші ресурси.За ініціативою залучення можна виділити:залучені кошти (кошти, що залучаються на депозити, а також коштив розрахунках);позичені кошти (отримані за допомогою емісії боргових ціннихпаперів чи залучення міжбанківських кредитів, у т. ч. від іноземнихбанків).В українській банківській практиці цей критерій класифікації ресурсів залучення використовується обмежено і в літературі слабо висвітлений. Зокрема, він зовсім не розповсюджується на власний капітал банків, хоча останній теж формується за чиєюсь ініціативою. На стадії створення і формування банку ініціаторами надходження цих ресурсів є засновники банку, а за умов подальшої діяльності банку ними можуть бути ще й його учасники, акціонери та менеджери. Це дає підстави стверджувати, що власний капітал повністю формується за ініціативою банку. Проте за певних обставин банк змушений збільшувати власний капітал на вимогу регулюючого органу, який в цьому випадку і є ініціатором зростання власного капіталу. Щоб врахувати цей момент, потрібно розширити трактування самого критерію ініціативи залучення коштів.Не сприяє практичному застосуванню цього критерію і прийнята в нашій практиці назва “залучені і позичені кошти". Відносно ініціатора залучення і позичення коштів цілком рівнозначні - в обох випадках у першу чергу потрібно, щоб було бажання дебітора збільшити ресурси у своєму розпорядженні. Тому до класифікації за цим критерієм у нас відносяться переважно як чисто формальної.При класифікації банківських ресурсів за критерієм “джерела формування” багато авторів виділяє лише два їх види: власні кошти і залучені ресурси банку. О.І. Лаврушин, зокрема, розділяє ресурси банку на власний капітал і позичені кошти [26 с.407]. Проте все частіше застосовується більш глибока класифікація ресурсів за цим критерієм, за якої ресурси розділяють на три види: власні, залучені і позичені [21, с.43]. Однак і при цьому підході мають місце розбіжності в трактуванні окремих видів ресурсів.Так, на думку Т.П. Остапішиної, “позичені ресурси - це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківському та фондовому ринках” [52, с.25]. Однак під визначення процесу мобілізації коштів на фондовому ринку підходить і продаж акцій, за рахунок яких може формуватися статутний фонд банку, а це вже сфера формування власного капіталу.Л.О. Дробозіна вказує, що ресурси банків формуються за рахунок власних, залучених і емітованих коштів [64, с.373]. У даному трактуванні особливе значення приділяється облігаційним позикам, банківським векселям і т.п. фінансовим інструментам формування ресурсної бази банку. Все це є по суті позичені кошти, які і потрібно так назвати. Назва ж емітовані кошти є некоректною, оскільки може включати і кошти, створені самим банком в процесі грошово-кредитної мультиплікації.Менш поширене трактування Г.С. Панової, яка не розрізняє поняття запозичених коштів і залучених коштів. Виділяючи серед залучених коштів депозити та інші залучені кошти, вона вказує, що “інші залучені кошти - це ресурси, які банк одержує у вигляді кредитів або шляхом продажу на грошовому ринку власних боргових зобов'язань. Вони відрізняються від депозитів тим, що акумулюються на ринку на конкурсній основі. Ініціатива їх залучення належить самому банку" [53, с.70]. Однак при залученні депозитів банк вступає в жорстку конкурентну боротьбу, найважливішими методами якої виступають здійснення прийнятної відсоткової політики, створення позитивного іміджу банку, привабливих умов відкриття вкладів. Тому неправомірно говорити про відсутність конкурсної основи залучення даного джерела ресурсів.У всякому випадку, можливості залучення коштів створює в першу чергу сам банк. Зокрема, не всі банки донедавна вважали економічно вигідним відкриття депозитних рахунків для населення, і не пропонували відповідні послуги. Однак ініціатива відкриття рахунку при здійсненні депозитних операцій належить тільки вкладнику.Зважаючи на те, що банківські ресурси, які не відносяться до власного капіталу, залучаються банками на грошовому ринку шляхом їх придбання в господарюючих суб'єктів, сімейних господарств, міжнародних організацій та інших контрагентів на засадах платності і повернення, на нашу думку, доцільно запровадити такий критерій класифікації ресурсів, як характер залучення (первинний та вторинний).Первинний характер має залучення ресурсів, що купуються банком на ринку безпосередньо в їх власників (залучаються ресурси держави, сімейних господарств, суб'єктів господарювання, яки виникли внаслідок здійснення господарської діяльності, з інших джерел отримання доходів і належать їм на правах власності). Вторинний характер має залучення ресурсів, які не належать безпосередньо кредитору банка, а вже залучені ним в інших суб'єктів на грошовому ринку.Використання цього критерію має практичне значення, тому що:по-перше, стабілізація економіки України, зростання темпів її економічного розвитку та інтеграція у світовий економічний простір супроводжуються поліпшенням фінансових результатів діяльності підприємств і доходів громадян, тому використання цього критерію буде своєрідним індикатором рівня розвитку економіки держави;по-друге, розвиток грошового ринку супроводжується збільшенням кількості фінансових посередників, тому підвищення частки коштів вторинного залучення буде відображати вдосконалення інституційної структури грошового ринку та трансформаційної функції банківської системи. Однак, якщо ця тенденція відбувається на тлі кризових явищ в економіці, це буде характеризувати нестабільність і високу вартість ресурсної бази банків;по-третє, виділення цих груп ресурсів дозволяє оцінити ступінь успішності грошової політики в країні та міру довіри до банківської системи в суспільстві.Пропорції співвідношення коштів первинного і вторинного залучення визначаються розміром перших, тому що обсяги коштів вторинного залучення у першу чергу залежать від обсягів коштів на рахунках, що формують первинний ресурсний ринок.Також пропонуємо запровадити критерій класифікації ресурсів за характером використання. Виділення згідно цього критерію трьох складових (рис.1.2):
Характер використання ресурсної бази
Використана на формування портфеля доходних активів
Використана на створення матеріально-технічної і технологічної бази банку
Не використана (резервна)
а) резервна база в межах нормативу обов'язкового резервування
б) вільна резервна база
Рис.1.2 Класифікація ресурсів за характером використання
Використана ресурсна база на формування портфеля доходних активів (кредити, надані клієнтам банку; міжбанківські кредити; вкладення в спекулятивні операції - валютні цінності, цінні папери; інвестиційні вкладення тощо);
ресурсна база, використана на створення матеріально-технічної і технологічної бази банку;
не використана (резервна) ресурсна база:
а) резервна база в межах нормативу обов'язкового резервування;
б) вільна резервна база.
Дана класифікація дозволяє більш ефективно здійснювати стратегічне планування банківської діяльності. Фінансові показники діяльності банку (ліквідність, прибутковість, платоспроможність та ін) суттєво залежать від ступеня використання ресурсів банку на формування портфеля доходних активів та обсягів невикористаної (резервної) ресурсної бази. Але при аналізі використання коштів треба також враховувати, що банк є суб'єктом підприємницької діяльності, який повинен мати матеріально-технічну і технологічну базу, розвиток якої потребує певних витрат. Запропонований критерій класифікації банківських ресурсів дозволяє оцінити у динаміці та в порівнянні з іншими банками ефективність їх використання, проаналізувати причини появи та обсяги вільної резервної бази. Це дозволяє усунути недоліки в процесі управління пасивами та активами.
Таким чином, банківські ресурси класифікують за можливістю прогнозування, часом використання, джерелами формування, ініціативою та характером залучення. Найбільше розбіжностей викликають критерії джерел формування та ініціативи залучення коштів. На нашу думку, особливу практичну значимість має критерій характеру залучення та критерій характеру використання ресурсної бази, які мають важливе практичне значення.
1.3 Методи та організаційні принципи формування банківських ресурсівОперації за допомогою яких банківські установи формують свої ресурси, називаються пасивними. Для здійснення повноцінної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу власного капіталу банку недостатньо, саме тому для залучення додаткових ресурсів він здійснює пасивні операції.Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:залучення коштів на депозитні рахунки: поточні, строкові, ощадні та інші;недепозитного залучення коштів: одержання кредитів на міжбанківському ринку, рефінансування НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.Основним видом пасивних операцій є залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними.Складовими ресурсів банку, а отже і підприємницького капіталу, є його власні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти, а їх структура і розмір визначаються інтенсивністю та різноманітністю операцій, що здійснюються тією чи іншою фінансово-кредитною установою [6, c.302].Результати досліджень, проведених у банківських установах України щодо джерел формування банківського капіталу, зокрема підприємницької його частки, подаються у додатку Б.Однак, власні ресурси - лише відправна точка для організації банківської справи, і їхня роль зводиться переважно до гарантування прибутковості і фінансової стійкості банків. Більшість же банківських операцій, в їх числі і стимулювання підприємництва, здійснюється за рахунок залучення зовнішніх джерел коштів. Серед залучених коштів банків найбільше значення, на нашу думку, мають [14, c.84]:кошти на розрахункових, поточних та інших рахунках клієнтів;депозити підприємств і організацій;вклади населення;кредити, одержані від інших банків;кошти бюджету.Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Не депозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.Мобілізація банківських ресурсів - це чітко визначені зусилля банку, що спонукають контрагентів вкладати кошти саме в цей банк. Також визначено, з яких сегментів фінансового ринку банк мобілізує ці ресурси (ринок банківських ресурсів).Вперше у вітчизняній теорії виділено основні та похідні (деривативні) складові ресурсної бази. Похідне утворення ресурсів є погашенням банківських кредитів, фінансуванням через амортизаційні відрахування і перегрупуванням активів [31, с.31-35].Банк повинен також враховувати чинники, які здійснюють вплив на створення ресурсної бази. У дослідженні виявлено такі чинники та запропоновано об'єднати їх у три групи (рис.1.3).Рис.1.3 Чинники, які впливають на створення ресурсної базиПерша група чинників - неконтрольовані. Їх вплив банк не може попередити чи змінити і враховує як задані величини. Серед таких позасистемних чинників доцільно виділити макроекономічні, стан фінансового ринку, нормативи регулюючих органів.До другої групи чинників - частково контрольованих, вплив яких на мобілізацію ресурсів банк може частково змінити, належать поведінка клієнтів, конкурентів і власників.Третя група чинників - це внутрішньосистемні. До них належать ендогенні величини впливу, які є контрольовані, тобто їх вплив банк може змінити так, щоб узгодити обсяг мобілізованих ресурсів згідно з поставленими цілями.Важливим елементом політики банку стосовно мобілізації ресурсів є вироблення рекомендацій щодо формування ресурсної бази [40, c. 206].Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхів зростання ресурсної бази.Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку.Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення - недепозитними зобов'язаннями банку. Особливістю запозичених коштів є те, що у процесі їх формування виступає банк, тоді як при створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби [43].Серед недепозитних джерел формування банківських ресурсів найбільш поширеними на сучасному етапі є:отримання міжбанківських кредитів;рефінансування в Національному банку України;операції “репо”;емісія цінних паперів власного боргу (банківські векселі, облігації тощо).Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських кредитів. Ці операції надають можливість банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечувати виконання резервних вимог НБУ та задовольняти потреби власних клієнтів у кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів інших банків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів.Перевагами операцій з міжбанківського кредитування виступають передусім відносна простота оформлення та швидкість здійснення.Досить поширеними є міжбанківські кредити “overnight", які повинні повертатися на наступний день після їх отримання [46, c.231].Досить широко використовуються в міжнародній банківській практиці операції з позичання ресурсів у системі центрального банку. Центральний банк кредитує банківські установи на короткостроковій основі з метою сприяння їм у вирішенні проблеми з тимчасовою нестачею ресурсів для проведення активних операцій.В Україні Національний банк здійснює політику рефінансування банків через використання таких інструментів [14, c.146]:рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;надання стабілізаційного кредиту;операції купівлі-продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.Національний банк України здійснює операції на відкритому ринку шляхом:проведення короткострокового рефінансування банків;проведення середньострокового рефінансування банків;надання кредитів “overnight”;купівлі/продажу державних цінних паперів.Постійні зміни умов функціонування банків, посилення конкуренції на фінансовому ринку потребують вдосконалення існуючих та впровадження нових методів управління банківськими операціями. Щодо недепозитних банківських операцій, то тут все більшого розвитку за останні роки набувають так звані операції із забалансового фінансування.Основними методами забалансового фінансування є [44, c.86]:сек'юритизація активів;продаж кредитів;надання кредитних гарантій.Сутність методу сек'юритизації активів полягає у трансформації кредитів, наданих банкам, у відповідне недепозитне джерело залучення ресурсів шляхом випуску цінних паперів власного боргу. У загальному вигляді механізм здійснення сек'юритизації активів за рахунок залучених раніше ресурсів надає клієнтам кредити обов'язково під реальну заставу. Надалі при виникненні потреби в залученні додаткових ресурсів банк об'єднує в єдиний пакет усі документи, що підтверджують внесення відповідних видів застави під надані клієнтам кредити.Потім банк здійснює випуск цінних паперів власного боргу (облігацій, векселів), забезпеченням яких виступає саме цей пакет заставних документів, що передається інвесторам разом з цінними паперами у момент здійснення їх продажу. У результаті банк отримує можливість залучити ресурси на ринку за найменшою порівняно з іншими джерелами вартістю, оскільки його цінні папери забезпечуються реальною заставою. Отримані таким чином у розпорядження банку кошти використовуються ним для надання нових кредитів та вкладень в інші доходи. Погашення емітованих банком цінних паперів здійснюється за рахунок кредитних коштів, що повертаються після визначеного терміну користування позичальниками-заставодавцями.Сутність методу продажу кредитів полягає у здійсненні операцій з продажу права власності банку на якісні короткострокові кредити іншим банківським установам. Одним із найважливіших чинників, що спонукає банки застосовувати цей метод, є очікуване підвищення ринкової відсоткової ставки. У цьому разі здійснення продажу кредитів, наданих під діючу ставку, дозволить банку вже в найближчому майбутньому вкласти ресурси, отримані від продажу в активи з більшою прибутковістю. У сучасній міжнародній практиці, як правило, банк - продавець кредиту зберігає за собою право на обслуговування боргу, отримуючи від позичальників відсоткові платежі та контролюючи виконання ними термінів платежів, в інтересах банку-покупця за відповідну комісійну винагороду [51].Одними з найпоширеніших забалансових недепозитних операцій є операції з надання кредитних гарантій банку.Кредитна гарантія - це забалансове зобов'язання банку, згідно з яким він погоджується за визначену плату гарантувати повернення кредиту своїм клієнтом іншому банку або виконання умов контракту, що був укладений між клієнтом банку та третьою особою. Кредитні гарантії є вигідними як для банку-гаранта, так і для його клієнта. Так, банк за видачу кредитної гарантії отримує значний прибуток у вигляді комісійних не використовуючи власних ресурсів. Що стосується клієнта, то надана банківська гарантія дозволяє йому зміцнити свою репутацію надійного позичальника та розраховувати на істотне зниження вартості кредиту або спрощення та полегшення умов комерційного контракту [70].З метою збалансованого формування ресурсів у банківській практиці використовується декілька методів оцінки потреб банку в ліквідних коштах:1. Метод фондового пулу (метод визначення величини розриву ліквідності). Він є основним у банківській практиці і полягає у визначенні величини розриву ліквідності протягом певного періоду, що дорівнює різниці між очікуваними припливами та потенційними відтоками коштів, надає можливість побудувати наочну модель руху майбутніх активів та пасивів банку.Оцінка динаміки майбутніх вкладів та кредитів зводиться до прогнозування зростання депозитів та кредитів за трьома основними компонентами:а) трендовий компонент, який визначається за допомогою побудови тренду, що характеризує закономірну тенденцію або довгостроковий середній темп зростання;б) сезонний компонент, який характеризує зміни в стані вкладів та кредитів протягом певного періоду порівняно з їх рівнем за станом на кінець попереднього року, що викликані сезонними чинниками;в) циклічний компонент, який виражає позитивне або негативне відхилення від сукупного рівня очікуваних вкладів та кредитів, обчислюється як сума трендового та сезонного компонентів, і залежить від стану економіки цього року.Різниця підсумків очікуваних потоків надходжень коштів та обсягів ресурсів для кредитування складає плановий дисбаланс, який дозволяє більш точно спрогнозувати розмір підсумкового розриву ліквідності. Коли джерела ліквідних коштів перевищують використання ліквідних коштів, банк має позитивний розрив ліквідності. Цей надлишок ліквідних коштів повинен бути швидко інвестований в активи, що приносять дохід, до виникнення необхідності покриття потреби в коштах. Коли обсяг використання ліквідних коштів перевищує величину їх джерел, банк має дефіцит ліквідних коштів, або негативний розрив ліквідності. І тоді він повинен отримати кошти з найдешевших та доступних за часом джерел.2. Коефіцієнтний метод - це здатність банку залучати кошти під нормальні відсотки тісно пов'язана зі сприйняттям ринком якості його активів. Банки з високоякісними активами та достатнім капіталом мають можливість залучати ресурси за найнижчими ставками у порівнянні з іншими банками - в силу довіри інвесторів до надійності такого банку. Банк зі стабільною базою основних депозитів може мати незначні непередбачені відтоки депозитів. Банки, що сильно залежать від придбаних зобов'язань, повинні сплачувати вищі ставки і часто зустрічаються з відтоками таких коштів у пошуках більшої прибутковості. Тому важливе значення має обчислення обов'язкових нормативів, встановлених НБУ, та додаткових коефіцієнтів, які відображають стан банківської ліквідності.Даний метод дозволяє виявити загальні тенденції зміни стану ліквідності банку і можливість появи проблемних ситуацій, своєчасно реагувати на погіршення стану ліквідності у процесі оперативного управління банком.3. Метод структури коштів передбачає оцінку потреб банку в ліквідних коштах за методом структури коштів деякою мірою може бути віднесений до прийомів прогнозування обсягу коштів на кореспондентському рахунку, необхідного з погляду виконання зобов'язань перед клієнтами щодо повернення депозитних коштів та майбутньої видачі кредитів. Даний метод може бути використаний в оперативному плануванні поточної ліквідності в режимі “сьогодні на завтра".При цьому банк (філія) визначається на запланований день з обсягами:а) зобов'язань по “гарячих коштах” - коштів, які точно повинні вилучатися з банку;б) зобов'язань по “ненадійних коштах” - коштів, значна частина яких може бути вилучена протягом дня; особливу увагу необхідно приділяти великим вкладам (у т. ч. і великим залишкам на поточних рахунках);в) зобов'язань по “стабільних коштах” - коштів, ймовірність вилучення яких найменша (ключові депозити).Ряд банків використовує у своїй діяльності метод наукового керування, в основу якого призначені економіко-математичні методи. Використання математичних методів в процесі управління банком дозволяє одночасно оперувати і пасивами, і активами балансу в тісному взаємозв'язку з урахуванням стану ліквідності, прибутковості та інших чинників.При вирішенні задач математичного програмування використовується особливий обчислювальний метод, що одержав назву симплексного методу, цільовою функцією якого є максимізація прибутку, а система обмежень містить коефіцієнти, які ґрунтуються на показниках розміру джерел пасивів та активів банку, враховують необхідність дотримання нормативів достатності власного капіталу, ліквідності банку, показників ділової активності та інших показників, що використовуються в процесі аналізу та регулювання діяльності банків, застосування якого дозволить розрахувати структуру пасивів та структуру активів банку, яка забезпечить достатній рівень прибутковості при підтримці прийнятного рівня ризику та збереженні необхідного для сталої роботи банку рівня ліквідності.
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.
