|
|
|
Нормативно-правове забезпечення стратегічної адаптації вітчизняних банків до світової фінансової системиНормативно-правове забезпечення стратегічної адаптації вітчизняних банків до світової фінансової системи2 Контрольна робота на тему: „Нормативно-правове забезпечення стратегічної адаптації вітчизняних банків до світової фінансової системи.” ПЛАН
Зміст правового регулювання та його вплив на суспільні відносини в банківській сфері зумовлюються економічними чинниками. Право надає економічній діяльності юридичної форми, закріплює реальні відносини. Від успішного проведення науково обґрунтованих реформ залежить рівень добробуту народу. Банківська система, стимулюючи перехід до ринкових відносин усіх господарюючих суб'єктів та активно заощаджуючи їх кошти та кошти громадян, здійснюючи розрахунки і платежі, сприяє реформування економіки України. Це не тільки впливає на правову практику, а й підпорядковує правову думку її потребам, стимулює розвиток нових галузей і відповідно формує нові правові засади кредитно-фінансового механізму в державі. Банківська діяльність, виконуючи самостійну роль у фінансово-кредитних відносинах, сформувала свій реальний сектор відносин і знайшла свій предмет правового регулювання, оскільки кредитний механізм контролюється державою і не може обійтись без створення розгалуженої системи норм і відповідно - правовідносин, що охоплюються поняттям банківського права. З прийняттям у 1996 р. Конституції України банківське функціонування формується на нових конституційних засадах, які підтверджують наявність як власного предмета, так і методу правового регулювання, оскільки грошово-кредитні відносини потребують комплексного правового визначення і закріплення їх нормами права. Віддаючи належне фінансовому праву, наука не могла залишити без уваги потреби в нових підходах, осмисленні перспектив розвитку банківського права і як наукової галузі, і як галузі права у правовій системі України. Наука банківського права створювалась поступово на розвиток ідей теорії кредиту, теорії грошей, теорії банківської справи та банківських інститутів, інтегруючі наукові розробки в сфері державного управління фінансами та кредитом в Україні. Авторами наукових обґрунтувань правових інститутів здебільшого виступали відомі українські банкіри В.П. Гетьман, В.А. Ющенко, В.С. Стельмах та інші, а цьому процесові допомагали системні погляди вчених-юристів Л.К. Воронової, І.В. Мартем'янова, П.С. Пацурківського, Д.А. Бекерської, В.Л. Кротюка, Н.Ю. Пришвин та інших. Отже, створення розгалужених правових засад банківської справи та банківської діяльності, визначальним чинником яких є конституційні принципи, одне з першорядних завдань держави. Перед наукою постала конкретна сфера публічних відносин, в якій держава мала б забезпечити функціонування фінансового механізму ринкового господарства країни та створити надійну правову регламентацію в банківському секторі економіки. Створення банківських установ і формування банківського капіталу зумовили необхідність прийняття Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Закону України “Про господарські товариства”, Закону України “Про Національний банк України”, Декрету Кабінету Міністрів України “ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Застосування державного регулювання банківської діяльності пояснюється потребою ввести у ці відносини правовий порядок, який передбачав закріплення правового статусу Національного банку України, його відносин з Кабінетом Міністрів України, комерційними банками, та іншими кредитними установами, порядок їх утворення та здійснення ними банківських та небанківських угод, різноманітних банківських операцій, зокрема кредитних операцій та операцій з цінними паперами тощо. Банківські відносини за своїм характером є публічно-правовими, оскільки обумовлюються об'єктивними чинниками, зокрема, наявністю правової форми діяльності держави, яка виключно законами встановлює засади створення і функціонування фінансового, грошового та кредитного ринків, статус національної валюти тощо (пункт 1 частини другої ст. 92 Конституції України). Банківська діяльність має специфічні нормативні засади, які виокремлюють її право на виділення відносин юридичних та фізичних особами у самостійні види. Норми, які встановлюють правовий порядок у банківській діяльності, покликані всебічно регламентувати режим правозастосування, закріплюючи коло суб'єктів, їх права і обов'язки (платіжні, розрахункові, податкові та інші) учасників банківських відносин, специфіку банківських операцій тощо. До цих норм належать цілі галузі, зокрема цивільне право, фінансове право, окремі інститути, зокрема інститут суб'єктів грошово-кредитного регулювання в конституційному праві, норми якого можуть бути застосовані у матеріальному і процесуальному значенні. Правовий порядок у банківській системі встановлюється як форма здійснення внутрішньобанківських операцій, стосунків з клієнтами або забезпечення правового режиму операцій з готівкою та безготівковими коштами, здійснення операцій на світовому ринку. Держава (законодавець), встановлюючи через норми правопорядок у банківській сфері, прагне реалізувати мету, задля якої вона створюється. У фінансово-кредитних відносинах суб'єкти права (кредитор і позичальник) мають бути впевнені в тому, що будь-яка конкретна система норм, яка є правопорядком у цій сфері, повинна здійснюватись і фактично буде здійснена. Інакше виникає ситуація, коли, з одного боку, є призначена для виконання система норм, а з другого - має місце постійне невиконання норм права. Таким чином, встановлюючи правопорядок, держава передбачає, що в банківській діяльності, у кредитних відносинах для індивідуального виконання зобов'язань повинна бути можливість здійснення права як у банківської установи, так і в іншої сторони. Правопорядок враховує і таку важливу особливість функціонування банківської системи, коли здатність суб'єктів грошово-кредитних правовідносин здійснювати свої права є не творенням норми права, а їх потенційними можливостями виконати свої зобов'язання, наприклад, на момент укладення угоди або користування платіжними засобами. Банківське законодавство, за традиційним уявленням, - це сукупність законодавчих актів, які є формою вираження правових норм, спрямованих на регулювання повноважень, обов'язків та відповідальності сторін у правовідносинах за участю банку. Це поняття охоплює також сукупність інших джерел, а саме: нормативно-правові акти, які видаються Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, а також уповноваженими суб'єктами відповідно до законів України. Розглядаючи поняття банківського законодавства, важливо окреслити його риси: воно має власну сферу (галузь), мету і завдання правового регулювання в Конституції та законах України, нормативно-правових актах стосовно банківської діяльності, функціонування кредитних установ та банківської справи; як галузь загальної системи законодавства має комплексний характер і включає джерела як публічного, так і приватного права (закони і підзаконні акти); у банківському законодавстві законодавчі акти поділяються за предметом правового регулювання і систематизуються у послідовності за їх юридичною силою; нормативно-правові акти розрізняються за предметом відання і повноваженнями владних суб'єктів держави (Верховна Рада України, Президент України і Національний банк України) і не можуть видаватися органами державної виконавчої влади без законодавчого доручення; первинним елементом цього законодавства є стаття законодавчого акта як форма вираження, засіб викладення правової норми; воно безпосередньо пов'язане з регулюванням статусу грошей, цінних паперів та фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб, а також з банківською діяльністю та власне банківською справою; використовує як імперативні, так і диспозитивні методи регулювання банківських правовідносин, про що свідчить порівняльна таблиця на прикладі різних країн. Таблиця 2.1. Законодавчі обмеження на певні види банківської діяльності, які застосовуються в окремих країнах
Джерело: Банківське право України [57] Безпосередньо з правовідносинами, які виникають у банківській сфері, пов'язані суб'єкти банківського права. Вони є безпосередніми учасниками правовідносин, взаємопов'язані між собою, мають власне статутне становище. Нормами статутного права визначається статус Національного банку України, комерційних банків та фінансово-кредитних установ, їх правосуб'єктність та правовий режим банківської діяльності. Юридичні та фізичні особи, які набувають статусу клієнтів банків, є безпосередніми суб'єктами банківських правовідносин. Вони ініціюють на підставі юридичних фактів, норм законів або адміністративних актів банківських правовідносин. Тому слід наголосити, що законодавча база, яка регламентує діяльність банківської системи України, має комплексний характер. Різноманітність джерел національного банківського права, до яких активно залучаються норми міжнародного банківського права за згодою Верховної Ради України, свідчить про широкі потреби використання регулятивного впливу джерел у банківській діяльності. Зменшення обсягу відомчої нормотворчості, посилення ролі закону обумовлено його здатністю визначати конкретну правову поведінку банків та їх клієнтів, забезпечити виконання функцій Національним банком України у відносинах з банками та фінансово-кредитними установами, де завжди присутні інтереси господарюючих суб'єктів та громадян. Таким чином, крім Конституції України, законів, нормативно-правових актів Національного банку та інших уповноважених законами державних органів щодо їх прийняття, існують банківські договірні правила, банківські звичаї, акти арбітражних судових органів та можливі інші джерела в банківській сфері, які визначають конкретну поведінку учасників банківських правовідносин. Специфіка застосування методів правового регулювання банківської діяльності полягає в тому, що, обираючи ту чи іншу форму нормативно-правового акта, який видається від імені держави уповноваженим суб'єктом, мається на меті вирішити такі важливі завдання: посилити характер прямої дії банківського законодавства; узгодити норми банківського законодавства з нормами інших галузей законодавства; обмежити втручання держави у сферу приватних інтересів комерційних банків, визначених законами; обмежити надто ризикову банківську діяльність у ринковій економіці, яка ґрунтується на вільній конкуренції; забезпечити стабільність та надійність банківської системи в Україні (методами встановлення нормативів достатності капіталу, ліквідності балансу комерційного банку та розміру ризику на одного позичальника, страхування банківських депозитів та іншими); розробити пакет нових законів, які мають регламентувати банківську діяльність в Україні з урахуванням міжнародних норм та звичаїв, що прийняті у банківській практиці зарубіжних країн. У зв'язку з важливістю вирішення цих завдань насамперед слід звернути увагу на застосування імперативного методу регулювання в банківській сфері, що зумовлює необхідність уніфікації (гармонізації) імперативних норм з вимогами європейського законодавства. 2. Уніфікація банківського законодавства ЄСОсновна відмінність між законодавством Європейського Союзу і національним законодавством держав-членів Європейського Союзу полягає в тому, що, як правило, на рівні Європейського Союзу немає законів, а є лише директиви, які стосуються конкретних юридичних сфер і мають бути виконані за допомогою національного законодавства Більшість директив щодо банківської діяльності були прийняті на підставі пункту 2 ст. 57 Договору про Європейську Економічну співдружність, що передбачає свободу започаткування і здійснення незалежної професійної діяльності.. Потрібно зазначити й те, що Європейський Союз рідко встановлює абсолютний рівень правових стандартів. Здебільшого його директиви гармонізують конкретні питання законодавства шляхом встановлення мінімальних стандартів, які знаходяться посередині між нормами держави-члена з найвищим рівнем регулювання і держави-члена з найнижчим рівнем регулювання. Основні завдання директив Європейського Союзу щодо банківської діяльності: Перша та Друга банківські координаційні директиви спрямовані на координацію законів, положень та адміністративних заходів стосовно діяльності кредитних установ. У широкому розумінні ці директиви дають змогу банкам брати участь у багатьох видах фінансової діяльності на території держав-учасниць: Директива власних фондів встановлює вимоги щодо власного фонду для кредитних установ; Директива банківського коефіцієнту платоспроможності визначає необхідний коефіцієнт платоспроможності для кредитних установ; Директива великої незахищеності передбачає нагляд та контроль за великими ризиками кредитних установ; Друга консолідаційна директива нагляду формулює принципи нагляду за діяльністю кредитних установ на консолідаційній основі. Директива може також застосовуватись стосовно небанківських інвестиційних фірм; Директива гарантії вкладів визначає умови захисту інвесторів та вкладників. Як приклад важливості застосування міжнародних стандартів нормативного методу регулювання банківської діяльності можна послатись на Директиву власних фондів кредитних установ. Її метою є забезпечення послідовності діяльності кредитних установ, захист заощаджень, поліпшення координації у банківській галузі, а саме: нагляд за основними ризиками та платоспроможністю, які стосуються капіталу, фондів, основних ризиків та кумулятивних пільгових часток і підпорядкованого боргу. Згідно з Директивою банківського коефіцієнта платоспроможності кредитних установ Європейська Співдружність прийняла загальну законодавчу структуру стосовно оцінки ризиків. Встановлення відповідного співвідношення платоспроможності відіграє провідну роль у нагляді за діяльністю кредитних установ. Ця директива створює загальний стандарт для власних фонді, платоспроможність яких визначається відповідно до міри кредитного ризику. Директива містить класифікацію пунктів балансу по чотирьох рівнях ризику: повний ризик, середній ризик, ризик нижче середнього та низький ризик. Окрім того, ця директива регулює застосування різних видів пунктів балансу, які пов'язані з відсотками та курсами обміну іноземної валюти. Згадана директива також стосується нагляду за діяльністю кредитних установ на консолідаційному рівні. Зрозуміло, що для того щоб нагляд на консолідаційному рівні був ефективним, він має застосовуватись до всіх держав-учасниць та всіх банківських груп, включаючи аналогічні товариства, які не є кредитними установами. Важливо зазначити, що директива пояснює та уточнює методи, які можуть бути використані для належного банківського нагляду, який забезпечує відповідно до банківського законодавства в Україні реалізацію інтересів та захист прав громадян, оскільки вони є економічно та інформаційно стабільними клієнтами банків у ринкових умовах. Підтвердженням сприйняття Україною важливих європейських стандартів у банківській сфері, застосування єдиних методів правового регулювання банківських правовідносин є Указ Президента України “ Про комплексні заходи щодо оздоровлення банківської системи на 1999-2000 роки” від 23 січня 1999 р. за № 44/99. Зростання ролі світового ринку фінансових послуг наприкінці ХХ сторіччя призвело до необхідності регулювання цього ринку на світовому, регіональному та галузевому рівнях. На теперішній час існуюча система регулювання функціонує на декількох рівнях, для кожного з яких характерна наявність специфічних організацій. Помітну роль відіграють двосторонні угоди, як галузеві, так і торгово-економічні, в яких розглядаються окремі аспекти торгівлі послугами та капіталовкладень в цю сферу. Іншою формою є багатостороннє регулювання інтеграційних об'єднань Грачев Ю.Н. Внешнеэкономическая деятельность / Учебно-практическое пособие. М., 2000. . В Європейському союзі, наприклад, зняті обмеження на взаємну торгівлю товарами та послугами. Важливою формою є регулювання ринку послуг в рамках міжнародних організацій. Підготовкою угод по цим питанням займаються спеціалізовані міжурядові організацій (ІКАО, ІМО) ІКАО - організація міжнародної авіації, ІМО - міжнародна морська організація., а також міжнародні торгово-економічні організацій широкого профілю (ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД). Основна ідея США - найбільшого постачальника послуг на світовий ринок - полягає в тому, щоб в регулювання послуг використовувались ті ж правила, які застосовуються по відношенню до товарів: недискримінація, національний режим, транспарентність Транспарентність - гласність і єдність сприйняття законів., незастосування національних законів до іноземних виробників. На шляху здійснення цієї програми стоять серйозні проблеми, пов'язані перш за все з тим, що споживання послуг і їх виробництво здійснюються одночасно. Регулюванням відносин в сфері послуг займались давно. Уругвайський раунд проходив під егідою ГАТТ з вересня 1986 року по 15 грудня 1993 р. На цих самих значних у світі торгових переговорах серед цілого спектру питань обговорювались також питання у сфері торгівлі послугами. Головною метою в цьому питанні було надання більш відкритого характеру ряду галузей послуг, включаючи банківську справу і страхування. Серед задач, які стояли перед цим раундам, була спроба розповсюдити компетенцію ГАТТ на ряд зовсім нових областей, наприклад, торгівлю послуг. Результатом переговорів Уругвайського раунду було підписання угоди про лібералізацію торгівлі послугами. З 1 січня 1995 року Угода про регулювання торгівлі послугами увійшла у якості невід'ємної і складової частини в пакет документів про утворення Світової торгової організації. Регулювання ринку фінансових послуг здійснюється як на міжнародному, так і на національному рівнях. Тому автор пропонує більш детально розглянути правові основи регулювання ринку фінансових послуг розвиненої країни (США) в порівнянні з Україною. 12 листопада 1999 року Президент США підписав Закон Про модернізацію фінансових послуг, який того ж дня вступив в силу. Обговорення законопроекту в Конгресі дозволило виявити досить серйозні проблеми, які спричинять вплив не тільки на перспективи розвитку фінансового ринку США. Під час обговорення законопроекту в Сенаті США практично всі сенатори були єдині в оцінці великого історичного значення цього акту. Мова йде про те, що прийнятий законопроект практично відмінив дію Закону Гласса і Стиголла Право и экономика. №2, 2000., який на протязі років визначав правовий каркас регулювання ринку фінансових послуг США. Як відомо, закон Гласса і Стиголла, прийнятий в 1933 році, передбачав ряд обмежень в діяльності комерційних банків і інвестиційних компаній. Так, даний закон встановлював досить обмежений перелік операцій з цінними паперами, які могли здійснювати банки; заборонив практику утворення філій банків, що здійснюють операції з цінними паперами, заборонив компаніям, що здійснюють операції на ринку цінних паперів, проводити банківські операції по прийому вкладів, здійснювати виплати по чекам і т.п. видам банківських операцій, заборонив директорам, службовцям інвестиційних компаній, бути одночасно посадовими особами, директорами, службовцями банківських компаній. Глобалізація світового фінансового ринку, необхідність ефективного конкурування з фінансовими організаціями з інших країн, законодавство яких не має обмежень, подібних введеним Законом Гласса-Стиголла, загальна тенденція до універсалізації фінансового бізнесу, заставило США переглянути підходи, що стали традиційними, до розподілу ринку фінансових послуг на інвестиційний, банківський та страховий сектори. Головним і основним наслідком відміни дії закону Гласса-Стиголла стало утворення передумов для появи так званих мега-банків - універсальних структур, які спроможні надавати практично весь комплекс фінансових послуг через розгалужену мережу дочірніх компаній. Страницы: 1, 2 |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|||||
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое. |
||
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна. |
||
