Національний банк України: організація, функції та повноваження

Національний банк України, вже з перших років після створення, почав відігравати провідну роль на грошовому ринку. Сьогодні він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок, оскільки головне призначення центрального банку України - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільності не інфляційного розвитку економіки. Іншим завданням НБУ є визначення валютної політики. НБУ проводить валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю. Ще одне завдання НБУ полягає в контролі за виконанням комерційними банками банківського законодавства, додержанням економічних нормативів, встановлених НБУ, та власних нормативних актів. Важливим завданням НБУ є надання комерційним банкам кредитів, що мають на меті підтримку стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей.

1.2 Функції та операції Національного банку України

Значущість Національного банку України багато в чому визначається тими функціями, котрі вони виконують.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Національний банк України виконує також такі функції: [1.].

· емісійний центр готівкового обігу - це означає, що Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот створено власну банкнотну фабрику. Карбування монет здійснюється в Україні на замовлення Національного банку. Сьогодні забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу регіональних управлінь Національного банку на замовлення комерційних банків. Емісія грошей займає особливе місце в функціонуванні центрального банку. Тільки йому надано законодавче право випускати в обіг готівку - банкноти та розмінну монету. Обсяги емісії готівки регулюються центральним банком з урахуванням загальних задач його грошово-кредитної політики. Сам випуск готівки здійснюється шляхом продажу банкнот і монети комерційним банкам в обмін на їх резерви в центральному банку. Емісія грошей виконує такі функції:

1) Забезпечення економіки засобами обігу, платежу, нагромадження для нормального її функціонування. Це головна функція. Кількість грошей, необхідну для функціонування народного господарства, можна підрахувати виходячи із суми вартостей усіх вироблених за певний період товарів і послуг та швидкості обігу грошей.

2) Покриття дефіциту державного бюджету (в критичній ситуації, коли інших джерел покриття немає). Наслідком надлишкового випуску грошей є інфляція, за якої відбувається зростання цін, дезорганізація господарського життя, соціальна напруженість.

3) Регулююча функція - збільшуючи або зменшуючи емісію грошей у розумних межах, держава може сприяти пожвавленню економіки шляхом вливання грошових засобів, боротися з ростом цін, скорочуючи ці вливання. Одним із аспектів регулюючої функції емісії грошей є підтримка стабільності національної грошової одиниці.

Емісійну діяльність розглядають у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні під емісійною діяльністю центрального банку мають на увазі випуск в обіг лише готівки, а у широкому розумінні емісійна діяльність означає поповнення грошового обігу усіма видами грошових коштів, що обумовлює збільшення сукупного грошового обороту.

Як вже зазначалося автором Центральний банк є монополістом щодо випуску в обіг готівки. Він здійснює також емісію безготівкових (депозитних) грошей, проте тут центральний банк не є монополістом. Створенням безготівкових грошей також займаються комерційні банки.

Відмінність Національного банку України від інших кредитних інститутів полягає в тому, що він сам створює для себе ресурси кредитування. Інші банківські установи у процесі здійснення своїх кредитно-розрахункових операцій в основному лише перерозподіляють створені центральним банком грошові засоби.

· валютним органом - Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику. Валютна політика - це сукупність заходів у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних і стратегічних цілей економічної політики держави. [4, с. 52].

Напрями і форми валютної політики визначаються становищем країни у світовому господарстві, а також завданнями, що ставляться перед національною економікою. Валютна політика спрямована на забезпечення стабільності курсу національної грошової одиниці, сприяння через курс валюти залученню іноземних інвестицій в економіку, регулювання зовнішніх платіжних стосунків з іншими країнами, забезпечення збалансування зовнішніх платежів і накопичення централізованих валютних резервів.

Інструментами валютної політики є валютні інтервенції й деякі інструменти грошово-кредитного регулювання. Таким чином, валютна політика тісно пов'язана з грошово-кредитною політикою. Вони є практично невід'ємними частинами економічної політики держави, мають спільні цілі.

У цій сфері центральний банк виконує такі функції: нагромадження та управління валютними резервами країни, здійснення операцій з їх розміщення; визначення сфери й порядку обігу на території країни іноземної валюти; визначення і регулювання курсу національної грошової одиниці відносно валют інших країн; встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями та ін.

Забезпечення стабільності національних грошей та їх реальної ціни неможливе без відповідної валютної політики. Тому в 1993 р. уряд прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [4], в якому визначив Національний банк головним валютним органом держави.

Виходячи з інтересів держави у забезпеченні стабільності економічного розвитку суспільства, Національний банк України здійснює валютну політику держави таким чином, щоб вона найбільш визначено сприяла досягненню економічних цілей держави.

Основною метою валютної політики НБУ як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни. Невід'ємною ланкою валютної системи є механізм її регулювання. Таке регулювання здійснюється на двох рівнях - міждержавному та національному. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені на Міжнародний валютний фонд. Механізм регулювання на державному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.

Таким чином, валютне регулювання - це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу ця валютний курс та на операції обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Відповідно до ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України та інше. [4]

Суб'єктами валютного регулювання і контролю виступають уповноважені банки-резиденти; юридичні особи-резиденти і нерезиденти; фізичні особи-резиденти та нерезиденти.

Об'єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів та нерезидентів, фізичних та юридичних осіб, що пов'язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, отриманням валютних коштів за товари та послуги; а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, що перебувають за межами України.

· органом банківського нагляду та регулювання. На Національний банк України покладено функцію контролю за виконання комерційними банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, встановлених Національним банком, та власних нормативних актів. З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічні нормативи як мінімальний розмір статутного фонду; граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів; показники ліквідності балансу; розмір обов'язкових резервів, що розміщуються у Національному банку; максимальний розмір ризику на одного позичальника. Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком;

· банком банків. З метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк надає комерційним банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і для кредитування цільових програм, пов'язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки України. Надання комерційним банкам короткострокових кредитів здійснюється Національним банком через аукціон, що забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит.;

· державним банком. Національний банк організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касового обслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитування державних витрат. Фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах наявних коштів. За рішенням Верховної Ради України Національний банк може надавати уряду кредит на загальних засадах. Згідно із Законом “Про банки і банківську діяльність” Національному банку забороняється пряме фінансування дефіциту державного бюджету;

· організатором міжбанківських розрахунків. Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання. [16, с. 231],

Серед функцій центральних банків виділяють основні, без яких неможливе виконання головного завдання центрального банку - збереження стабільності національної грошової одиниці, - і додаткові, які сприяють вирішенню цього завдання (див. рис. 1.1)

Рис. 1.1 Функції Центрального банку

Функції, що виконує центральний банк, поділяються на регулюючі, контрольні й обслуговуючі. Додаткові функції центрального банку не пов'язані безпосередньо з його головним завданням, проте сприяють його реалізації. До таких функцій належать управління державним боргом, проведення аналітичних досліджень і ведення статистичної бази даних, виготовлення банкнот та інші.

Продовжується створення умов для об'єктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабільності національної грошової системи. Здійснюються заходи щодо прискорення формування цивілізованої банківської системи, підвищення рівня її ліквідності та надійності.

Національний банк України має особливий статус, який обумовлений тим, що поєднує у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Національний банк України, як і будь-який інший банк, здійснює банківські операції. Ці операції приносять дохід, але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Оскільки центральні банки використовують ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством. [11,с 125],

Як вже згадувалося автором раніше, Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює певні операції. Це такі операції як :

1) надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком; Для підтримки необхідної ліквідності банківської системи Національний банк України здійснює рефінансування комерційних банків, тобто кредитування центральним банком окремих комерційних банків на їх прохання, у випадку тимчасової нестачі ліквідності.

2) надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за обліковою

ставкою, встановленою Національним банком України ;

3) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком ;

4) купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України ;

5) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних

банках і веде рахунки банків-кореспондентів ;

6) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

7) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності , пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування ;

8) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки , уповноважені ним на ведення валютних операцій , виконує операції з

золотовалютними резервами України з банками , рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А ;

9) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;

10) видає гарантії і поруки відповідно до положення , затвердженого

Радою Національного банку ;

11) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і

нарахування відсотків ;

12) виконує операції по обслуговуванню державного боргу , пов'язані із

розміщенням державних цінних паперів , їх погашенням і виплатою доходу за ними. [13].

13) веде особові рахунки працівників Національного банку ;

14) веде рахунки міжнародних організацій ;

15) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів

відповідно до законодавства України , в тому числі за рішенням суду .

Національний банк має право встановлювати плату за надані ним відповідно до закону послуги (здійснені операції ).Національний банк має право здійснювати й інші операції , необхідні для забезпечення виконання своїх функцій, але йому забороняється:

1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ ;

2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язані із забезпеченням діяльності Національного банку та його установ ;

3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка

не відповідає функціям Національного банку .

Обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, не стосуються :

1) набуття з метою покриття заборгованості Національного банку будь-яких прав та активів за умови їх відчуження в найкоротший строк ;

2) участі у капіталах інших підприємств, установ, що забезпечують

діяльність Національного банку [16, с. 125].

1.3 Роль та значення Національного банку України як організатора грошового обігу в країні

В умовах товарного виробництва і ринкових відносин кругооборот капіталу здійснюється у грошовій формі. Це означає, що він починається (Г-Т) і завершується (Т-Г) за допомогою грошей. Гроші, будучи продуктом товарного виробництва, опосередковують економічні зв'язки між підприємствами, забезпечують облік матеріальних і трудових витрат, виконують роль загального вартісного еквівалента.

Таким чином, грошовий оборот - це процес безперервного руху грошових знаків між суб'єктами економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки або ж грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються у народному господарстві.

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які приймають участь у виробництві, розподілі,, обміні та споживанні валового суспільного продукту держави. Усі вони певним чином одержують грошові доходи, заощаджують чи витрачають їх і цим впливають на економічні процеси.

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між суб'єктами грошового обороту:

* центральним банком і комерційними банками;

* центральним банком і державою;

* комерційними банками;

* підприємствами й організаціями;

* банками І підприємствами й організаціями;

* банками та населенням;

* державою, населенням і підприємствами;

* підприємствами, організаціями та населенням;

* фізичними особами;

* банками і фінансовими інститутами різноманітного призначення.

По кожному з наведених вище каналів гроші здійснюють зустрічний рух, тобто товарні потоки закономірно створюють зустрічний рух грошових коштів - як у національній, так і в іноземній валюті (рис. 1.2):

3

Рис. 1.2 Модель грошового обороту

Центральний банк як організатор грошового обороту є вихідним і кінцевим пунктом моделі грошового обороту, оскільки він -- єдиний емісійний центр держави(запровадження в обіг грошей). Наповнення економіки грошовими коштами центральний банк здійснює через комерційні банки, які є основною ланкою моделі грошового обороту -- через комерційні банки здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів.

Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. Він установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

Випуск готівки грошей Національний банк України здійснює шляхом продажу її комерційним банкам. Якщо комерційний банк не може покрити випуск готівки її надходженням у свої каси від клієнтів, то покрити цей дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки центрального банку. Емісією вважається та частина випущених в обіг грошей, яка не забезпечена надходженнями.

З всього вищесказаного можна зробити висновок, що Національний банк України відіграє особливо важливу роль в організації грошового обігу в країні, оскільки він є саме тим незамінним суб'єктом в грошовому оборот, що виконує функцію єдиного емісійного центру держави. Також своє призначення він реалізує через свої функції, такі як:

· емісійного банку;

· банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

· виступає валютним органом, тобто визначає валютну політику;

· виступає органом банківського нагляду та регулювання;

· є банком банків;

· державний банк;

· організатор міжбанківських розрахунків;

· органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Національний банк України виконує низку операцій, які визначені чинним законодавством України.

Завданням НБУ є надання комерційним банкам кредитів; визначення валютної політики та здійснення валютного регулювання; контроль за виконанням комерційними банками законодавства; надання комерційним банкам кредитів; організація та здійснення через банківську систему касового обслуговування державного бюджету України; він є зберігачем державного золотовалютного запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів та інше.

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Національний банк України має згідно Закону України «Про Національний банк України» має незалежний статус, тобто в його діяльність не втручаються органи законодавчої та виконавчої влади.

Організаційна структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Під структурою центрального апарату НБУ слід розуміти сукупність його підрозділів, схем розподілу між ними функцій та повноважень, покладених на банк, а також систему взаємовідносин цих підрозділів. Від ефективності побудови структури центрального апарату Національного банку значною мірою залежить прийняття та виконання управлінських рішень у грошово-кредитній сфері.

До складу центрального апарату НБУ входить 22 департаменти (окремі з яких підпорядковані безпосередньо Голові НБУ) та 5 самостійних управлінь. Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ В ПЕРІОД 2005-2009рр.

2.1 Аналіз дієвості інструментів грошово-кредитного регулювання в 2005-2009 роки

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.

Грошово-кредитна політика -- це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.[12. с. 153].Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації. [19. с. 153].

Страницы: 1, 2, 3, 4