Механізм проведення ф'ючерсних та форвардних операцій

2. Менше ніж 2% ф'ючерсних угод закінчуються поставкою, форварди, навпаки, орієнтовані на реальну поставку активу.

3. У результаті щоденного котирування ф'ючерсних контрактів на біржі існують тимчасові грошові потоки, пов'язані з нарахуванням або зняттям коштів із рахунків учасників ринку. У форвардах подібний режим може встановлюватись за домовленістю партнерів, але частіше режим поточних розрахунків не встановлюється, а отже, не виникають тимчасові грошові потоки, як на ф'ючерсному ринку.

4. У торгівлі ф'ючерсними контрактами значну роль відіграють клірингові палати. Вони виступають для кожного учасника угоди як протилежна сторона угоди, а також є гарантами виконання умов угоди.

У функціонуванні форвардного ринку не беруть участі клірингові палати. Учасниками форвардної угоди виступають два учасники, один з яких зобов'язується поставити базовий актив, а інший -- прийняти поставку цього активу. Умовами форвардної угоди можуть передбачатися штрафні санкції за невиконання умов угоди. Посередниками-гарантами при укладанні форвардних угод можуть виступати треті особи, але в переважній більшості випадків у форвардних угодах беруть участь лише два учасники.

5. Учасники форвардного ринку підпадають під кредитний ризик, оскільки кожна із сторін може не виконати угоду, хоча, як правило, і передбачено штрафні санкції за невиконання умов угоди. На ф'ючерсному ринку функціонують клірингові палати, які гарантують виконання ф'ючерсних угод.

6. Хеджування за допомогою ф'ючерсних контрактів полягає в паралельному проведенні операцій на ринку спот та строковому ринку. Хеджування за допомогою форвардних контрактів полягає в перенесенні операції з реального ринку на ринок строкових угод.

Форвардні угоди укладаються за домовленістю сторін на будь-яку кількість будь-якого базового активу. Тому, якщо проводиться хеджування форвардними контрактами, є можливість укласти форвардну угоду на потрібну кількість базового активу і на необхідний хеджеру період. Якщо проводиться хеджування на ф'ючерсному ринку, можуть не збігатися з потрібними обсяг базового активу, безпосередньо сам базовий актив чи дата поставки.

Наприклад, хеджеру треба укласти строкову угоду на поставку 1200 унцій металу X з датою поставки через 5 міс. Укладаючи форвардну угоду, він може обумовити базовий актив X, обсяг -- 1200 унцій, дату поставки -- через 5 міс.

Укладаючи ф'ючерсну угоду, хеджер має з'ясувати, чи перебувають у обігу на біржі ф'ючерси з базовим активом X. Якщо такі ф'ючерси існують, то в них буде зазначена стандартизована кількість металу X, наприклад 100 унцій, і стандартизована дата поставки, наприклад, через 3 міс. Хеджер придбаває 12 ф'ючерсних контрактів. Через 3 міс. він закриває позицію і знову відкриває її, щоб узгодити терміни хеджування. Якщо дата поставки в контракті через 6 міс., хеджер через 5 міс. ліквідує позицію.

У випадку, коли ф'ючерсні контракти з металом X як базовий актив не перебувають у обігу на біржі, хеджер буде змушений проводити хеджування з допомогою ф'ючерсних контрактів на інший метал, рух цін на який має подібні тенденції. При цьому він може підпадати під крос-хеджинг ризик.

Форвардна процентна ставка (ФПС) -- це процентна ставка для періоду t1, що настане по закінченні періоду t0. Тобто це процентна ставка, за якою можна залучити чи інвестувати кошти через період t0 на період t1. Наприклад, процентну ставку із залучення коштів через три місяці на шість місяців можна назвати форвардною процентною ставкою. Поточну процентну ставку на період t0 називають ставкою спот. Так, поточну 3-місячну процентну ставку можна назвати ставкою спот.

Учасники ринку, які через деякий час будуть залучати або інвестувати кошти, досить часто бажають попередньо зафіксувати форвардну процентну ставку. З цією метою вони укладають з фінансовими посередниками відповідні угоди про форвардну процентну ставку. При цьому клієнту, що уклав з банком угоду про форвардну процентну ставку, необов'язково отримувати позику в цьому банку або інвестувати кошти в цей банк. Він може залучати кошти у іншого кредитора, а з банком лише здійснювати розрахунки відносно суми позики, яку називають основною сумою. Процентні платежі за угодою розраховуються відносно основної суми, яку клієнт бажає захистити від процентного ризику.

Отже, угоди про форвардні процентні ставки використовують як позичальники, так і інвестори з метою страхування від процентного ризику. Це угоди, що захищають учасників фінансового ринку, які інвестують або залучають кошти, від несприятливого руху процентних ставок.

В угоді про форвардну процентну ставку фіксується основна сума, відносно якої здійснюються процентні платежі, зазначається період до настання дії контракту (форвардний термін tф), строк дії контракту (контрактний термін tк), форвардна процентна ставка, яка буде діяти протягом контрактного періоду, і дата, на яку будуть здійснені розрахунки. Протягом дії форвардного контракту розрізняють три основні дати: дату укладення угоди, дату платежу та дату погашення (рис. 2.1) [6,126].

Рис. 2.1. Три основні етапи форвардного контракту

Дата платежу, або дата узгодження платежів, є початком контрактного терміну. На цю дату можуть здійснюватись розрахунки за контрактом. Дата погашення -- це дата закінчення контрактного терміну. На цю дату також можуть проводитись розрахунки за контрактом, якщо вони не були здійсненні на дату платежу. Розрахунки на дату погашення здійснюються на бездисконтній основі, розрахунки на дату платежу -- після дисконтування розрахункової суми.

Угоди про форвардну процентну ставку часто називають за співвідношенням форвардного періоду tф до суми форвардного і контрактного періодів (tф + tк). Так, контракт, у якого форвардний період становить 2 міс., а контрактний період -- 3 міс., називають "контракт два проти п'яти", або "2/5". Хоча максимальний форвардний термін, як правило, становить 24 міс., а загальний період контракту від дати укладення угоди до дати погашення -- 48 міс., найчастіше використовуються форвардні терміни 1, 2, 3 міс. і контрактний термін 3 міс.

Угода про форвардну процентну ставку полягає в тому, що два учасники (часто одним із них виступає комерційний банк) укладають угоду про форвардну процентну ставку, в якій фіксують основну суму Сосн, форвардний термін tф, контрактний термін tк , форвардну процентну ставку на період tк і дату розрахунків. Після закінчення форвардного терміну на дату узгодження платежів форвардної процентної ставки, зафіксована в контракті, порівнюється з поточною ринковою процентною ставкою на період tк.

Якщо поточна процентна ставка вища за форвардну процентну ставку, продавець контракту сплачує покупцю дисконтовану розрахункову суму, що відображає різницю між процентними ставками, помножену на основну суму. У разі, коли поточна ставка нижча за форвардну процентну ставку, покупець сплачує продавцю дисконтовану розрахункову суму. Якщо платежі здійснюються на дату погашення, то на дату платежу порівнюються процентні ставки, а на дату погашення один із учасників сплачує іншому недисконтовану розрахункову суму:

(2.3)

де Сосн -- основна сума; rп -- поточна ринкова процентна ставка на період tк на дату платежу; rф -- форвардна процентна ставка на період tк, розрахована в момент укладання угоди; tK -- контрактний період, днів; Т -- часова база (360 або 365 днів).

Дисконтована розрахункова сума Срд, яку сплачують на дату платежу, визначають за формулою:

(2.4)

Однією зі сторін угоди про форвардну процентну ставку часто виступає банк. Клієнт банку -- позичальник, очікуючи зростання процентних ставок на ринку, як правило, виступає покупцем контракту про форвардну процентну ставку. При зростанні ринкових процентних ставок банк--продавець контракту сплачує клієнту різницю між ринковою процентною ставкою та форвардною процентною ставкою, забезпечуючи при цьому клієнту позику в будь-якого кредитора під форвардну процентну ставку. Якщо всупереч очікуванням позичальника процентні ставки на ринку знизились, позичальник зазнає втрат, сплачуючи банку різницю між форвардною процентною ставкою та поточною процентною ставкою.

Інвестори, страхуючись від падіння процентних ставок і бажаючи інвестувати кошти через деякий час під більш високу процентну ставку, укладають з банком угоди про форвардну процентну ставку, виступаючи в ролі продавців. При падінні процентних ставок на ринку банк сплачує їм різницю між форвардною процентною ставкою і ринковою процентною ставкою. Тим самим інвестори забезпечують собі інвестиції під форвардну процентну ставку, що вищі за ринкові.

Якщо очікування інвестора не справджуються і ставки на ринку зростають, інвестор зазнає втрат, сплачуючи банку різницю процентних ставок. Отже і інвестори, і позичальники, укладаючи угоди про форвардну процентну ставку, забезпечують собі через визначений період tф інвестиції чи позику на період tк під наперед визначену форвардну процентну ставку.

Якщо, наприклад, інвестор зафіксував в угоді про форвардну процентну ставку rф, а на початок контрактного періоду ринкова ставка rп менша за rф, інвестор може здійснити протягом контрактного терміну інвестицію під ринкову процентну ставку rп, а банк сплатить йому процентну різницю за контрактний період, тим самим забезпечивши інвестицію під форвардну процентну ставку. Форвардна процентна ставка розраховується за аналогією з іншими форвардними цінами на умовах беззбитковості і невикористання власних коштів для проведення операції, тобто з умов неможливості проведення арбітражної угоди й отримання арбітражного прибутку. Визначення мінімальної форвардної процентної ставки, що забезпечує беззбитковість операції для банку, покажемо на прикладі.

Приклад 1. Припустимо, що позичальник має намір через 2 міс. отримати в банку на 3 міс. позику в розмірі 5 млн. дол. Процентна ставка із залучення коштів на 5 міс. становить 8,67% річних, ставка з інвестування коштів на 2 міс. -- 8,54% річних. Бажаючи зафіксувати ставку кредитування, клієнт укладає з банком угоду на купівлю форвардної процентної ставки. Банк визначає форвардну процентну ставку виходячи з таких міркувань.

Банк залучає на 5 міс. 5 млн. дол. під 8,67% річних і дає кредит у розмірі 5 млн. дол. на 2 міс. під 8,54% річних. Через 2 міс. банку повертають кредит 5 млн. дол. і проценти за кредит 71 167 дол. Проценти, які банку треба сплатити за залучені на 5 міс. під 8,67% кошти, становлять 180 625 дол. Отже, банку необхідно в результаті укладання угоди про форвардну процентну ставку поновити суму в розмірі: 180 625 - 71 167 = 109 458 дол.

Процентні доходи і витрати банку за період дії контракту становлять:

Оскільки на дату платежу через 2 міс. банк має в розпорядженні повернуті йому 5 млн. дол. і проценти на цю суму -- 71167 дол., розрахунок процентної ставки на 3 міс. контрактного періоду роблять з розрахунку суми 5 071 167 дол. і процентів, які треба отримати за цей період у розмірі 109 458 дол., щоб ця операція була беззбитковою для банку:

Реальна форвардна процентна ставка може бути більша на кілька пунктів і дорівнювати: rф=8,65%.

Алгоритм для розрахунку форвардної процентної ставки має такий вигляд:

1) банк залучає кошти на 5 міс. під 8,67% річних;

2) дає позику на 2 міс. форвардного періоду під 8,54% річних;

3) дає позику на наступні 3 міс. контрактного періоду під 8,63% річних;

4) через 5 міс. по закінченні контрактного періоду банк отримує назад позичені кошти і повертає своєму кредитору.

Це лише алгоритм обчислення форвардної процентної ставки, а не реальні дії банку. Вираз для обчислення мінімальної форвардної процентної ставки має такий вигляд:

 (2.5)

Де tФ -- форвардний період, днів; tK -- контрактний період, днів; rз -- ставка з залучення коштів на період tф + tк; ri -- процентна ставка з інвестування коштів на період tф; Т -- часова база.

Приклад 2. Позичальник має намір через 2 міс. взяти позику в кредитора А на 3 міс. у розмірі 5 млн. дол. Прагнучи уникнути процентного ризику, він фіксує ставку кредитування, укладаючи з банком Б угоду про форвардну процентну ставку, виступаючи в ній покупцем. Банк Б визначає форвардну процентну ставку у розмірі 8,65% річних (див. приклад 1). У контракті обумовлюється основна сума в розмірі 5 млн. дол., форвардний термін -- 2 міс., контрактний термін -- 3 міс. (контракт "два проти п'яти"), форвардна процентна ставка -- 8,65%.

Через 2 міс. на дату платежу порівнюється поточна 3-місячна процентна ставка і форвардна процентна ставка. Якщо поточна ринкова ставка rа = 8,75%, банк сплачує клієнту розрахункову суму (9.1) на дату погашення:

Cр = 5000000 (0,0875-0,0865) 90:360 = 1250 дол.

або дисконтовану розрахункову суму на дату платежу:

Срд =1250: (1+0,087590:360) = 1223 дол.

Якщо на дату платежу поточна 3-місячна ставка менша за форвардну процентну ставку, клієнт сплачує банку процентну різницю, розраховану так само.

2.3 Форвардні угоди з купівлі-продажу валюти

Суть угоди з купівлі-продажу валюти полягає в тому, що один з її учасників зобов'язується продати іншому учаснику іноземну валюту через визначений термін по курсу, який фіксується в момент укладення угоди і називається форвардним валютним курсом. Інший учасник зобов'язується купити дану валюту на умовах, зафіксованих у контракті. Форвардний курс Ф, зафіксований у контракті, має забезпечити продавцю валюти певний прибуток. Цей курс розраховується як сума теоретичного форвардного курсу Фт і деякої маржі М:

Ф = Фт + М (2.6)

Теоретичний форвардний курс розраховується так само, як наведено в попередніх розділах -- з умов беззбитковості цієї операції і невикористання власних коштів для її проведення. Для розрахунку теоретичного форвардного курсу використовують формулу

(2.7)

де Кc -- курс продажу валюти на момент укладання контракту (курс спот); t -- термін поставки валюти, днів; r -- процентна ставка в річних по залученню валюти платежу (національної валюти); rв --ставка в річних з інвестування валюти, на продаж якої укладається контракт (іноземної валюти); Т -- часова база.

Отже, форвардний курс складається із курсу спот на момент укладання угоди і премії, або дисконту, залежно від ставок на певний період та від бажаної дохідності форвардної угоди. При цьому валюта з більш високою ставкою продається на форвардному ринку з дисконтом щодо валюти з нижчою ставкою.

Приклад. Клієнту банку, що знаходиться в Канаді, потрібно через 3 міс. оплатити контракт на суму 1 млн. дол. США. Прагнучи уникнути валютного ризику, пов'язаного з можливим падінням курсу канадського долара відносно долара СІЛА, клієнт укладає з банком форвардний контракт на купівлю 1 млн. дол. США за деяким форвардним курсом з терміном поставки зазначеної суми через 3 міс. Визначимо форвардний курс долара СІЛА, якщо: курс спот дол. Канади / дол. США = 1,3248, ставка з розміщення на 3 міс. дол. США -- 3,14% річних, ставка із залучення на 3 міс. долара Канади -- 5,43% річних.

Теоретичний форвардний курс розраховується з таких міркувань. Банк залучає на 3 міс. 1 324 800 дол. Канади і купує на ринку спот 1 000 000 дол. США. До моменту продажу клієнту банк інвестує 1 000 000 дол. США під 3,14% річних. Теоретичний форвардний курс, розрахований за формулою (9.3), дає змогу банку компенсувати втрати від інвестування коштів під ставку 3,14%, що менше за ставку фінансування 5,43%, і зробити операцію беззбитковою. Оскільки часова база для розрахунку подібних процентних ставок у Канаді -- 365 днів, а в США -- 360 днів, еквівалентна ставка з розміщення американського долара становитиме

rв = 0,0314 * 365 : 360 = 0,0318.

Теоретичний форвардний курс дорівнюватиме:

Фт = 1,3248 [1 + (0,0543 - 0,0318) 92 : 365] = 1,3323.

Реальний форвардний курс продажу долара США може бути на кілька пунктів вище, щоб забезпечити банку прибуток від проведення цієї операції. При маржі банку, що дорівнює два пункти (М = = 0,0002), форвардний курс Ф=1,3325.

Якщо через 3 міс. курс спот долара США Кс = 1,3321, банк отримує вигоду, реалізувавши долари СІЛА за курсом Ф = 1,3325, що вище від ринкового. Якщо на момент виконання угоди Кс = 1,3328, банк втрачає, оскільки реалізує валюту за курсом, нижчим від ринкового. Клієнт банку, навпаки, купуючи валюту за курсом, нижчим ринкового, виграє.

Використовуючи поняття неперервної ставки, вираз для визначення форвардного курсу можна записати у вигляді:

(2.8)

де rн -- безризикова неперервна процентна ставка для національної валюти; rнв -- безризикова неперервна процентна ставка для іноземної валюти; t -- термін поставки валюти, днів; Т -- часова база.

Форвардний курс валюти може також визначатись, виходячи з дохідності даної операції на внутрішньому ринку, порівняно з дохідністю на міжнародному валютному ринку, тобто

(2.9)

де Kс -- курс спот продажу іноземної валюти на національному ринку; rв -- процентна ставка з інвестування іноземної валюти на національному ринку, rмв -- процентна ставка з інвестування валюти на міжнародному ринку. (Часто цієї ставкою виступає відповідна ставка LIBOR.)

Для прикладу визначимо форвардний курс долара США для форвардного контракту, укладеного німецьким банком, з датою поставки через місяць, якщо долари США можна розмістити на ринку Німеччини на один місяць під 5,18%, на євроринку -- під 5,27% річних. Курс Спот долара до марки в день укладення контракту Кс = 1,5076.

Враховуючи, що відповідно до (9.4) отримаємо:

Ф = 1,5076(1+ 0,0518 : 12) : (1 + 0,0527 : 12) = 1,5004

Форвардні угоди з купівлі-продажу валюти широко використовуються в міжбанківській торгівлі валютою. На відміну від них, валютні ф'ючерси перебувають у обігу на біржовому ринку. Стандартні обсяги базових валют у ф'ючерсних контрактах становлять переважно сотні тисяч грошових одиниць, наприклад 125 000 німецьких марок, 100 000 австралійських чи канадських доларів, 62 500 фунтів стерлінгів. Стандартні дати поставки по форвардних валютних контрактах: один тиждень, 30, 60, 90, 180, 270 днів, 1--5 років. Строк переважної більшості форвардних операцій -- до одного року. При цьому найчастіше зустрічається термін 180 днів. Звідси і важливість визначення ставок за 180-денними державними цінними паперами, які використовуються як базові для формування відповідних ринкових ставок.

3. Перспективи становлення ф'ючерсних та форвардних торгів в Україні

Із впровадженням ф'ючерсної біржі в Україні вже відчутно спізнилися. Як простий гуртовий ринок біржа реального товару не дає макроекономічного ефекту, вона в такій ролі просто не потрібна. Необхідно вже сприймати за належне той факт, що біржа служить не для постачання товарів, цю функцію виконує будь-який торговельний посередник, дистриб'ютор, дилер тощо.

Біржа потрібна державі для виконання макроекономічних функцій: ціноутворення на сировину, капітал, цінні папери, валюту, хеджування (страхування ризику від негативної зміни цін та курсів валют), інформаційної, стабілізаційної. Біржа потрібна як чутливий барометр, що буде офіційно котирувати (реєструвати) ціни на біржові інструменти, вносячи стабілізаційний ефект в економічну діяльність.

Головними проблемами, які потрібно розв'язати при організації ф'ючерсної торгівлі сировиною, є визначення в законодавчому порядку переліку товарів, на які можна укладати ф'ючерсні контракти. Це має робити Комісія при Кабінеті Міністрів з ф'ючерсної торгівлі або відповідний відділ Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку. У зв'язку з тим, що товарний ф'ючерс є інструментом фінансового ринку, було би доцільно доручити регулювати цей ринок саме Комісії з цінних паперів та фондового ринку, відкривши там відділ для роботи не тільки з фондовими, але й ф'ючерсними сировинними та валютними біржами. Створення нової Державної Комісії з ф'ючерсної торгівлі може зволікатися, а вже сьогодні потрібно визначитися щодо ф'ючерсних контрактів Київської універсальної товарної біржі, Придніпровської біржі та інших бірж, сертифікації біржових брокерів.

Ці органи повинні розробляти вимоги щодо стандартизованих ф'ючерсних контрактів за кількістю відкритих позицій покупців та продавців. Це мають бути пільгові вимоги для брокерів, які виконують хеджеві функції для своїх клієнтів і, водночас, обмеження щодо позицій спекулянтів.

Біржі, що впроваджуватимуть торгівлю ф'ючерсними контрактами, повинні виробити контракти зі стандартними термінами поставок та місцями доставки товарів під ф'ючерсний контракт. Місце доставки, сертифіковані склади, холодильники, елеватори розташовуються у тому ж місті, де й біржа або в найближчому від неї порту чи транспортному вузлі.

Доцільно визначити перелік товарів, що обертаються на світових ф'ючерсних біржах, оскільки вони є сировинними і більшість з них досить актуальні для України. Це зернові культури, жива худоба, цукор, спирт, паливно-мастильні матеріали, лісові продукти, метали. Стандартні сорти, марки, які є найбільш актуальними для України, вироблення шкали знижок та надбавок до базисних сортів і марок мають визначатися одночасно з двох боків (біржовиками та урядовою комісією). Першим кроком у цьому напрямі можна вважати розроблені Міністерством агропромислового комплексу спільно з Міністерством фінансів та погоджені у Міністерстві юстиції “Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією”.

У податковому законодавстві необхідно відобразити зміни щодо трактування прибутків від хеджевих та спекулятивних біржових операцій.

Доцільно запозичити досвід західних країн щодо пільг при наданні кредитів хеджерам. Тільки за таких умов можна зробити ф'ючерсний ринок масовим, а значить, високоліквідним, здатним визначати центральні ринкові ціни, страхувати виробника і споживача біржових товарів від негативної зміни цін у майбутньому.

Ф'ючерсний ринок, необхідний для визначення центральних ринкових цін на сировину, капітал та валюту, неможливий без Розрахункової (клірингової) установи. Саме вона допоможе розв'язати проблеми автоматизації розрахунків з клієнтами, оформлення всіх необхідних документів, пов'язаних з розрахунками, нарахування комісійних, зберігання інформації тощо.

Форвардні біржові контракти надзвичайно ризикові і на біржах світу не використовуються. Спотова та ф'ючерсна - ось дві ціни, що постійно порівнюються при біржовій торгівлі.

Товарна біржа у ХХІ-му ст. з ринкового інституту перетворилася на фінансовий, однак органічно пов'язана з товарним ринком. Роль біржі сьогодні полягає не в збуті товарів (як на Українській аграрній біржі та ряді регіональних аграрних бірж), а в обслуговуванні торгівлі (здешевлення фінансування, відшкодування різниці цін, підвищення рівня прогнозування майбутніх цін).

Біржа як фінансовий інститут необхідна в Україні для встановлення прогнозних ринкових цін на сировину та залучення товаровиробників до процесу хеджування. Тому на законодавчому рівні треба виробити положення про Розрахункові (клірингові) установи товарних бірж і надати їм відповідного правового статусу. Йдеться про необхідність присвоєння цій унікальній організації, покликаній виконувати розрахункові та товарно-розпорядні функції, МФО. У цьому напрямі може працювати уряд разом з Національною асоціацією бірж України.

Саме процес становлення ефективного клірингу суттєво затримує сьогодні діяльність Української аграрної біржі, а закріплення у свій час в якості розрахункового центру за цією біржею банку “Україна” зробило неможливим впровадження на ній ф'ючерсної та опціонної торгівлі (та й сам банк збанкрутував). Це підтверджує той факт, що біржа реального товару не має майбутнього навіть при підтримці урядових структур.

Розрахунки (кліринг) за строковими контрактами - це основа цього ринку. Для його нормального функціонування в Україні необхідно, передусім Національному банку України, Міністерству фінансів, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку не лише внести зміни у біржове та банківське законодавство, але й виробити положення про розрахунково-клірингові центри всіх бірж і міжбанківської валютної в тому числі, де вмістити відомості про виняткову діяльність щодо біржових розрахунків.

Проекти вказаних документів мають вноситися спільно названими організаціями, але сьогодні так не робиться. Без узгоджених законодавчих актів швидкого та ефективного розвитку ринку ф'ючерсів, особливо товарних, пов'язаних з гарантійними внесками, годі й сподіватися. А без ф'ючерсного ринку не буде нормально функціонувати повноцінний ринок взагалі.

Становлення ф'ючерсного ринку сировини органічно пов'язується з розвитком ф'ючерсного ринку іноземної валюти, кредитних ресурсів, цінних паперів.

Міжбанківська валютна біржа крім інтенсивного впровадження саме ф'ючерсних контрактів на валюту переходить до торгівлі державними короткостроковими облігаціями, акціями, ф'ючерсами та опціонами.

Повчальним є досвід становлення ф'ючерсного ринку Росії. Як свідчить світова практика, і російська зокрема, ліквідний ф'ючерсний ринок може виникнути лише на базі розвинутого ринку реального товару. Тому і в Росії, і в Україні найбільш перспективним є впровадження строкового контракту на державні короткострокові облігації внутрішньої та зовнішньої позик, відсоткову ставку розміщення банківських кредитів та на окремі ліквідні акції, як РАО ЄС.

Для великих підприємств, промислово-фінансових груп, фінансових менеджерів, які ведуть розрахунки за значними зовнішньоекономічними контрактами, укладення таких операцій є життєво необхідним. Крім того, всі вони повинні мати засоби отримання найоперативнішої інформації: комп'ютерні мережі, електронну пошту, Інтернет та відомі економічні видання. Тільки так можна сміливо виконувати хеджеві валютні операції, купуючи та продаючи валюту за ф'ючерсними й опціонними контрактами для страхування реальних валютних розрахунків.

Ринок фінансових ф'ючерсів України має розвиватися у двох напрямах:

1) впровадження у біржову практику на міжбанківському валютному ринку власних фінансових інструментів, ф'ючерсів і валюти, державних цінних паперів;

2) безпосередня участь українських інвесторів у міжнародних ф'ючерсних ринках через укладення угод на провідних ф'ючерсних біржах світу.

Обидва напрями, доповнюючи один одного, допоможуть сформувати в Україні вкрай необхідний ринок похідних фінансових інструментів та вертикально структурувати фінансовий ринок в цілому.

Висновки

Ф'ючерсний контракт -- це біржовий контракт-зобов'язання, в якому детально описано товар (валюту, цінні папери, інші фінансові інструменти, сировину) за встановленими стандартними параметрами.

Оскільки продаються самі контракти на поставку або прийом товару, цей процес відбувається без демонстрації і, що особливо важливо, без поставки вказаного товару. Як правило, більшість контрактів закінчується укладанням зворотної (офсетної) угоди. Ф'ючерсні контракти на купівлю відміняються новими контрактами на продаж і навпаки.

Різниця цін на одиницю ваги, об'єму контракту на момент укладання і на момент відміни сплачується грішми.

Основною метою ф'ючерсної торгівлі є не купівля-продаж товару, головне її призначення полягає у нейтралізації (страхуванні) цінових ризиків.

Ф'ючерсні ринки є найбільш ефективними і ліквідними торговельними майданчиками. Збільшення кількості покупців призводить до їх конкуренції і підвищення цін на ринку, збільшення продавців спричиняє спад цін.

Кожен контракт має дві сторони: покупця та продавця. Покупець ф'ючерсного контракту називається стороною, що займає довгу (long), продавець - коротку (short) позиції. Протягом строку дії контракту ціна на нього змінюється залежно від кон'юнктури ринку. При спаді цін виграють продавці, при зростанні - покупці.

Особливістю сучасної торгівлі на ф'ючерсній біржі є висока ліквідність. Різниця між цінами контрактів продавців та покупців є досить незначною. Вона становить 0,1% і менше, тоді як на фондових біржах цей показник становить 0,5% вартості акцій або облігацій. Незначна різниця між цінами пропозиції та попиту полегшує процес укладання угод, сприяє зростанню обігу, зменшує видатки на торговельні операції.

Ф'ючерсна біржова торгівля характеризується яскраво вираженою географічною концентрацією. Основні біржі розташовані в центрах економічної активності світу: США, Великобританії, Японії.

У зв'язку з впровадженням у біржову практику фінансових ф'ючерсів, якими активно торгують у Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні, обсяги загальноєвропейського обігу ф'ючерсних бірж потроїлися за останні роки, в Азії - подвоїлися. Сьогодні в США зосереджено 55% світового обігу (у 80-х роках - 84%).

Зараз у біржовій торгівлі Заходу переважає ф'ючерсна біржа. Біржі реального товару збереглися лише в деяких країнах і мають незначний обіг. Найбільші біржі реального товару розміщені в країнах третього світу. Наприклад, в Індії функціонує біржа, яка спеціалізується на торгівлі джутом, в Індонезії - каучуком та кавою, в Малайзії - оловом.

У західноєвропейських країнах товарні біржі об'єднують торговців, маклерів, транспортників, переробників, які співпрацюють у галузі вироблення типових контрактів, збору інформації про ринки сільськогосподарської сировини. Це Брюссельська, Манґеймська, Страсбурзька, Роттердамська, Мюнхенська біржі, операції на яких не виконуються.

Ринок ф'ючерсних контрактів в Україні, на жаль, незважаючи на епізодичні намагання його створення, наразі знаходиться ще в стадії становлення. Основними причинами є нерозвиненість законодавчої бази, заборона на використання ф'ючерсних контрактів для ICI, хоча в розвинутих країнах левову частку контрактів, базовим активом яких є цінні папери, валюта та індекси, придбавають саме інвестиційні фонди.

На сучасному етапі в Україні інструменти строкового ринку взагалі не використовуються. Серед основних проблем впровадження похідних фінансових інструментів у практику управління економікою на сьогодні можна визнати такі:

недостатня розвиненість окремих сегментів фінансового ринку;

прогалини у законодавчому забезпеченні;

високі ризики у діяльності суб'єктів господарської діяльності;

низький авторитет вітчизняних фондових бірж;

відсутність посттрейдингового механізму клірингу та розрахунків.

Література

1. Конституція України. К. - 1996 р. - www.gov.ua.

2. Господарський кодекс від 16.01.2005 р. №436-4 - www.gov.ua.

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97 - ВР зі змінами та доповненнями. - www.gov.ua.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2005 р. №435-4 - www.gov.ua.

5. Сохацька О.М. Біржова справа: Навчальний посібник. -Тернопіль: Карт-бланш, К.: Кондор, 2008. - 632 с.

6. Шелудько В.М. - Фінансовий ринок. Навчальний посібник. - К., 2006. - 535с.

7. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками: навч. Посібник - К.: Знання, 2008. - 444с.

8. Михайленко Р.М. Фінанси підприємств: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - 3-тє вид., виправлене та доповнене. - К.: Знання - Прес, 2009. - 299 с.

9. Стасюк Г.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - Херсон: Олді - Плюс, 2007 р., 480 с.

10. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: - К. ЦУЛ, 2006 р., - 520 с.

11. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. - 2-ге вид. перероб. І доп. - К.: Знання, 2005 р. - 485 с.

12. Крейніна М.Н. Фінансовий менеджмент.: Навч. посібник: - М.: Діло, 2006. - 304 с.

13. Васильєва В.В., Васильченко О. Фінансовий ринок: навч. Посібник. - К.:ЦУЛ, 2008. - 367с.

14. Кравченко Ю. Рынок ценных бумаг: Курс лекций. - К.: ВИРА-Р, 2002. - 368с.

15. Примостка Л.О. Фынансовий менеджмент банку: навч. Посібник. - К. КНЕУ, 2007. - 280с.

16. Примостка Л. Форвардні контракти як інструмент хеджування ризику//Вісник НБУ. - 1998. - 6. - с.58-60.

17. Долгий Л. Форвардне кредитування// Вісник НБУ. - 2002. - 6. - с.53-54.

18. Кульнєва Г. Ефективність сучасного валютного ринку.//Держава та регіони. Серія Економіка та підприємництво. - 2007. - 1. - с. 184-187.

19. Матвєєв П. Договір валютного ф'ючерсу.// Юридична Україна. - 2008. - 12. - с.87-92.

20. Прудко А. Поняття ф'ючерсного контракту.// Юридична Україна. - 2008. - 7. - с.58-61.

21. Розгон А. - Особливості розвитку ф'ючерсної торгівлі в національній економіці.// Аграрна наука і освіта. - 2007. - 3-4. - с. 136-143.

22. Шевченко А Законодавчий формат організації ф'ючерсної торгівлі. Український досвід//Економіка, фінанси, право- 2007.-2.- с.14-21

23. Шкварчук Л.О. Ф'ючерсні контракти в системі управління грошовими потоками підприємств // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - 11. - с.221-228.

24. Антонов С.Організація обігу валютних деривативів в Україні: питання теорії й практики.//Ринок цінних паперів України. - 2009. - 5-6. - с.37-56.

25. www.eco-science.net

26. www.rg.ru

27. www.nbuv.gov.ua

28. www.facts.kiev.ua

29. www.investplan.com.ua

30. www.fomag.ru

31. www.ux.com.ua

32. www.pfts.com

Страницы: 1, 2, 3