Методи ідентифікації та нейтралізації ризиків на фінансовому ринку (на прикладі операцій АКБ "Приватбанк" на міжнародному та внутрішньо-українському ринку золота)

Рис.1.3. Характеристика основних видів фінансових ризиків підприємства

г) Інфляційний ризик. Цей вид ризику характеризується можливістю обезцінення реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів підприємства), а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в умовах інфляції.

д) Процентний ризик. Він полягає в непередбаченій зміні процентної ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної ). Причиною виникнення даного виду фінансового ризику є зміна кон'юнктури фінансового ринку під впливом державного регулювання, зростання чи спад пропозиції вільних грошових ресурсів та інші фактори. Негативні фінансові наслідки цього виду ризику проявляються в емісійній діяльності підприємства (при емісії як акцій, так і облігацій ), в його дивідендній політиці, в короткострокових фінансових вкладеннях і деяких інших фінансових операціях.

е) Валютний ризик Даний вид ризику властивий підприємствам, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність. Він проявляється в недоотриманні передбачених доходів в результаті безпосереднього впливу зміни обмінного курсу іноземної валюти, що використовується в зовнішньоекономічних операціях підприємства, на очікувані грошові потоки від цих операцій . Так, імпортуючи сировину і матеріали, підприємство програє від підвищення обмінного курсу відповідної іноземної валюти по відношенні до національної. Зниження ж цього курсу визначає фінансові втрати підприємства при експорті готової продукції.

ж) Депозитний ризик. Він відображає можливість неповернення депозитних вкладів (непогашення депозитних сертифікатів). Він зустрічається досить рідко і пов'язаний з неправильною оцінкою і невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства.

к) Кредитний ризик. Він має місце у фінансовій діяльності підприємства при наданні ним товарного (комерційного)чи споживчого кредиту покупцям. Формою його прояву є ризик неплатежу чи несвоєчасного розрахунку за відпущену підприємством в кредит готову продукцію, а також перевищення розрахункового бюджету по інкасації боргу.

л) Податковий ризик. Цей вид фінансового ризику має ряд проявів: ймовірність введення нових видів податків і зборів на здійснення окремих аспектів господарської діяльності; можливості збільшення рівня ставок діючих податків і зборів; зміна строків і умов здійснення окремих податкових платежів; ймовірність відміни діючих податкових пільг у сфері господарської діяльності підприємства .

м) Структурний ризик. Цей вид ризику генерується неефективним фінансуванням поточних витрат підприємства, що обумовлюють високу питому вагу постійних витрат в загальній їх сумі . Високий коефіцієнт операційного левериджу при несприятливих змінах кон'юнктури товарного ринку і зниженні валового об'єму вхідного грошового потоку по операційній діяльності генерує значно більш високі темпи зниження суми чистого грошового потоку по цьому виду діяльності .

н) Криміногенний ризик. В сфері фінансової діяльності підприємства він проявляється у формі оголошення його партнерами фіктивного банкрутства; підробки документів, що забезпечують незаконе привласнення сторонніми особами грошових та інших активів; викрадення окремих видів активів власним персоналом та інші.

о) Інші види ризиків. Ця група ризиків досить громіздка . До неї відносять ризики стихійних лих та інші аналогічні ”форс-мажорні ризики”, які можуть привести не лише до втрати передбачуваного доходу , але й частини активів підприємства (основні засоби, запаси ТМЦ), ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій; ризик емісійний та інші.

Фінансові ризики поділяються на наступні групи:

індивідуальний фінансовий ризик, властивий окремим фінансовим інструментам;

портфельний фінансовий ризик. Він характеризує сукупний ризик, що властивий комплексу однофункціональних фінансових інструментів об'єднаних в портфель (наприклад, кредитний портфель підприємства, його інвестиційний портфель).

За комплексністю дослідження виділяють наступні групи ризиків:

простий фінансовий ризик. Він характеризує вид фінансового ризику, який не розкладається на окремі його підвиди. Прикладом простого фінансового ризику є інфляційний ризик.

складний фінансовий ризик. Він характеризує вид фінансового ризику, що складається з комплексу його підвидів, що розглядаються. Прикладом складного фінансового ризику є ризик інвестиційний (наприклад, ризик інвестиційного проекту ).

За джерелом виникнення виділяють наступні групи фінансових ризиків:

зовнішній, систематичний або ринковий ризик. Цей ризик характерний для всіх учасників фінансової діяльності і всіх видів фінансових операцій. Він виникає при зміні окремих стадій економічного циклу, зміні кон'юнктури фінансового ринку та в інших аналогічних випадках на які підприємство в процесі своєї діяльності вплинути не може. До даної групи ризиків можуть бути віднесені інфляційний ризик, процентний ризик, валютний ризик, податковий ризик і частково інвестиційний ризик (при зміні макроекономічних умов інвестування );

внутрішній, несистематичний або специфічний ризик Він може бути пов'язаний з не кваліфікаційним фінансовим менеджментом, неефективною структурою активів і капіталу, недооцінки господарських партнерів, великою схильністю до ризикових фінансових операцій з високою нормою прибутку.

За фінансовими наслідками ризики поділяються на такі групи:

ризик, що спричиняє лише економічні втрати. При цьому виді ризику фінансові наслідки можуть бути лише негативними (втрата доходу чи капіталу);

ризик втраченої вигоди. Він характеризує ситуацію коли підприємство в силу об'єктивних і суб'єктивних причин, що склалися не може здійснити заплановану фінансову операцію (наприклад, при знижені кредитного рейтингу підприємство не може отримати необхідний кредит і використати ефект фінансового левериджу ).

ризик, що спричиняє як економічні втрати, так і додаткові доходи. Він пов'язаний зі здійсненням спекулятивних фінансових операцій.

За характером прояву у часі виділяють дві групи фінансових ризиків:

постійний фінансовий ризик. Він характерний для всього періоду здійснення фінансових операцій і пов'язаний з дією постійних факторів. Прикладом такого фінансового ризику є процентний ризик, валютний ризик.

тимчасовий фінансовий ризик. Він характеризує ризик, що носить перманентний характер і який виникає лише на окремих етапах здійснення фінансової операції. Прикладом такого виду фінансового ризику є ризик неплатоспроможності ефективно функціонуючого підприємства.

За можливістю передбачення фінансові ризики поділяються на наступні дві групи:

прогнозований фінансовий ризик. Він характеризує ті види ризиків, які пов'язані з циклічним розвитком економіки, зміною стадій кон'юнктури фінансового ринку.

непрогнозований фінансовий ризик. Він характеризує види фінансових ризиків, які не можна передбачити. Прикладом таких ризиків є ризик форс-мажорної групи, податковий ризик.

За можливістю страхування фінансові ризики поділяють на такі дві групи:

фінансові ризики,які можна застрахувати.

фінансові ризики, які не страхуються. До них відносять ті їх види на які відсутні пропозиції відповідних страхових продуктів на страховому ринку [ ].

1.2 Методологія ідентифікації ризиків та кількісної оцінки величини ризиків операцій на фінансових ринках

Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов'язане з їх ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням.

Управління фінансовими ризиками підприємства засноване на певних принципах, основними із яких є [27]:

1. Усвідомлення прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен усвідомлено іти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення фінансової операції. Звичайно, по окремим операціям після оцінки рівня ризику можна застосувати тактику “уникнення ризику”, але повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо, так як фінансовий ризик об'єктивне явище, яке властиве більшості господарських операцій.

2. Управління ризиками, що приймаються. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб'єктивної чи об'єктивної природи. А такі ризики, що не підлягають управлінню, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику.

3. Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов'язково збільшать ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні нейтралізуватися індивідуально.

4. Співставлення рівня ризиків, що приймаються з рівнем доходності фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня доходності по шкалі “доходність ризик”. Будь-який вид ризику, по якому рівень ризику вище рівня очікуваної доходності (з включенням до неї премії за ризик)повинен бути підприємством відхилений (або повинні бути переглянути розмір премії за даний ризик ).

5. Співставлення рівня ризиків, що приймаються з фінансовими можливостями підприємства. Очікуваний розмір фінансових втрат підприємства, що відповідає тому чи іншому рівню фінансового ризику, повинен відповідати тій частці капіталу, яка забезпечує внутрішнє страхування ризиків. Інакше настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи майбутнього розвитку. Розмір ризикового капіталу, що включає і відповідні внутрішні страхові фонди, повинен бути визначений наперед підприємством і повинен слугувати рубежем прийняття тих видів фінансових ризиків, які не можуть бути передані партнеру по операції чи зовнішньому страховику.

6. Економічність управління ризиками. Витрати підприємства на нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суму можливих фінансових збитків по ньому навіть при найвищому ступеню ймовірності настання ризикового випадку.

7. Врахування факторного часу в управлінні ризиками. Чим довший період здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх їм ризиків, тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками. При необхідності здійснення таких фінансових операцій підприємство повинно забезпечити отримання необхідного додаткового рівня доходності по ній не лише за рахунок премій за ризик, але й премій за ліквідність (так як період здійснення фінансових операцій являє собою період “замороженої ліквідності” вкладеної в неї капіталу ).

8. Врахування фінансової стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних критеріях вибраної підприємством фінансової стратегії (що відображає його фінансову ідеологію по відношенню до рівня допустимих ризиків ), а також фінансової політики по окремих напрямах фінансової діяльності. Управління ризиками окремих фінансових операцій повинно виходити із відповідних параметрів ризику, що знаходяться в цих планових документах.

9. Врахування можливості передачі ризиків. Прийняття ряду фінансових ризиків є неспівставним з фінансовими можливостями підприємства по нейтралізації їх негативних наслідків при ймовірносному настанні ризикового випадку. Включення таких ризиків в портфель сукупних фінансових ризиків можливо лише у випадку їх часткової чи повної передачі партнерам по фінансовій операції чи страховику.

Політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи заходів по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов'язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.

Формування і реалізація політики управління фінансовими ризиками передбачає здійснення наступних основних заходів:

1. Ідентифікація окремих видів ризиків пов'язаних з фінансовою діяльністю підприємства. Процес ідентифікації окремих видів фінансових ризиків здійснюються за наступними трьома етапами:

а) На першому етапі в розрізі кожного напряму фінансової діяльності (окремих видів фінансових операцій)визначають властиві їм зовнішні чи систематичні види фінансових ризиків.

б) На другому етапі визначається перелік внутрішніх або несистематичних (неспецифічних) фінансових ризиків, які властиві окремим видам фінансової діяльності або намічених фінансових операцій підприємства (ризик зниження фінансової стабільності, ризик неплатоспроможності, структурний ризик, кредитний ризик ).

в) На третьому етапі формується запропонований загальний портфель фінансових ризиків, що пов'язані з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства (що включають можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики ).

2. Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків. Вибір методів оцінки рівня фінансових ризиків, а також надійності її результатів багато в чому визначають використовувану в цих цілях інформаційну базу. В процесі оцінки якості цієї інформаційної бази перевіряється:

її повнота для характеристики окремих видів ризиків;

можливість побудови необхідних рядів динаміки (для оцінки рівня ризику, що проявляються в динаміці інфляційного валютного,процентного);

можливість співставної оцінки сум фінансових збитків на єдиному рівні цін;

надійність джерел інформації (власна інформаційна база, статистичні дані, що публікуються). Недостовірна чи неякісна інформаційна база, яка використовуються в процесі оцінки рівня фінансових ризиків посилює суб'єктивізм такої оцінки, а відповідно знижує ефективність всього наступного процесу ризик менеджменту.

3. Вибір і використання відповідних методів оцінки ймовірності настання ризикової події по окремим видам фінансових ризиків. Вибір конкретних методів оцінки визначаються наступними факторами:

видом фінансового ризику;

повнотою і достовірністю інформаційної бази сформованої для оцінки рівня ймовірності різних фінансових ризиків;

рівнем кваліфікації фінансових менеджерів, що здійснюють оцінку;

технічною і програмою оснащеністю фінансових менеджерів, можливість використання сучасних комп'ютерних технологій проведення такої оцінки;

можливістю залучення до оцінки складних фінансових ризиків кваліфікованих експертів.

4. Визначення розміру можливих фінансових збитків при настанні ризикової події по окремим видам фінансових ризиків.

Розмір можливих фінансових збитків визначається характером здійснення фінансових операцій, обсягом задіяних в них активів (капіталу) і максимальним рівнем амплітуди коливання доходів при відповідних видах фінансових ризиках. На основі цього визначення здійснюється групування здійснюваних (намічених до здійснення) фінансових операцій за розміром можливих фінансових збитків.

Основним методом оцінки ризиків на фінансовому ринку є статистичний метод, який заснований на вимірюванні та оцінки варіації характеристик динамічних рядів з використанням абсолютних та відносних характеристик.

До абсолютних відносяться: варіаційний розмах, середнє лінійне та середнє квадратичне відхилення, дисперсія; відносні характеристики представлені низкою коефіцієнтів варіації [60].

Варіаційний розмах характеризує діапазон варіації, це різниця між максимальним і мінімальним значеннями ознаки:

(1.1)

Узагальнюючою мірою варіації є середнє відхилення індивідуальних значень ознаки від центру розподілу.

Середня арифметична величина вибірки розраховується як:

(1.2)

Середньозважене лінійне відхилення:

(1.3)

Середнє квадратичне відхилення:

(1.4)

Середній квадрат відхилень - дисперсія:

, (1.5)

де середнє арифметичне інтервального ряду розподілу, f - частота.

Середнє лінійне та середнє квадратичне відхилення - іменовані числа (в одиницях вимірювання ознаки).

Порівнюючи варіації різних ознак або однієї ознаки у різних сукупностях, використовують відносні характеристики варіації. Коефіцієнти варіації розраховуються як відношення абсолютних, іменованих характеристик до центру розподілу і часто виражаються процентами:

Лінійний коефіцієнт варіації:

(1.6)

Квадратичний коефіцієнт варіації:

(1.7)

Одним із інструментів оцінки пари «фінансовий ризик - доходність фінансових інструментів» є сучасна теорія збалансованого портфеля (СТП) цінних паперів яка дає методологію контролю за різними видами ризику під час створення портфеля цінних паперів. По СТП ризик визначається несталістю, мінливістю або стандартним відхиленням норм прибутку по цінних паперах за певний період часу. Стандартне відхилення у - статистична оцінка , зручна для визначення розпорошення або відхилення окремих значень від середньої величини [29].

Сумарний ризик кожного окремого цінного паперу може бути визначений як стандартне відхилення у очікуваної норми прибутку на протязі певного періоду часу. По СТП цінні папери з більшим ступенем ризику можуть мати більший доход через те, що вкладники неохоче йдуть на ризик, а тому вимагають і більшу премію за ризик [40].

Систематичний ризик можна розділити на дві основні складові: систематичний ризик та залишковий (випадковий ризик). Систематичний ризик відображає співвідношення доходу по цінному паперу (акції)і доходу по індексу курсу акцій на ринку в певний період часу. Для визначення цього співвідношення необхідно порівняти надприбуток по індивідуальній акцій відносно прибутку безризикових цінних паперів ринку з надприбутком ринку ЦП (надприбутком „середньої” акції ринку над прибутком безризикових цінних паперів) [40].

Теоретичні алгоритми рішення цієї задачі побудовані на термінах:

сутність загального ризику ;

систематичний та несистематичний ризик;

бета-коефіцієнт акції;

безризикова норма прибутку;

ринкова премія за ризик акції;

премія за ризик акції;

моделі оцінки капітальних активів;

лінія ринку цінних паперів.

Для визначення очікуємої норми прибутку акції використовується модель оцінки капітальних активів (САРМ):

(1.8)

де - К - очікуєма норма прибутку акції, %

Rf - ринкова безризикова норма прибутку, %

(KmRf) - ринкова премія за ризик;

Кm - потрібна норма прибутку середньої акції або “ринку”,%

бета-коефіцієнт ризику акції, в частках одиниці

*(Km Rf) - премія за ризик акції, %

бета-коефіцієнт ризику акції розраховується за формулою:

(1.9)

де величини у та уm характеристики ризику індивідуальної акції та „середньої” акції ринку цінних паперів.

При цьому реальною моделлю функціонування цінних паперів є твердження, що підвищеному ризику повинна відповідати і підвищена норма очікуємої прибутковості цінного паперу.

Так інтерпретація бета-коефіцієнт ризику акції є наступною:

в = 1 - означає, що індивідуальна акція має середню ступінь ризику, яка склалася на ринку цінних паперів в цілому ;

в < 1 - означає, що індивідуальна акція має ступінь ризику, нижче тієї, яка склалася на ринку цінних паперів в цілому ;

в > 1 - означає, що індивідуальна акція має середню ступінь ризику вище тієї, яка склалася на ринку цінних паперів в цілому ;

Модель САРМ (формула 1.8), використовуючи опорні терміни безризикової ставки доходності по державним цінним паперам, бета-коефіцієнт відносної чутливості систематичного ризику, дозволяє розраховувати очікуєму доходність індивідуальних цінних паперів. При цьому бетакоефіцієнт виступає в ролі індикатора перерахування відносного підвищеного чи зниженого ризику у додаткову доходність (збитковість) індивідуальних цінних паперів відносно доходності „середніх” акцій ринку, виділяючі категорії:

безризикові державні папери (в = 0);

„середня акція” ринку цінних паперів (в = 1);

індивідуальна акція (в = VAR );

1.3 Основні методи нейтралізації ризиків операцій на фінансових ринках

Нейтралізація ризиків це завершуючий етап у структурі моделі управління фінансовими ризиками операцій на фінансових ринках.

Методологічні та практичні основи управління фінансовими ризиками на стадії їх нейтралізації передбачає опрацювання сукупності проблемних питань, які можна об'єднати в наступні узагальнюючі групи, зокрема [27]:

1) визначення поняття нейтралізації ризику та аналіз явища толерантності;

2) обґрунтування базових цілей нейтралізації ризику, а також встановлення фінансове правових наслідків такої нейтралізації; обґрунтування якісних та кількісних параметрів реалізації стратегії уникнення ризику; використання страхування для нейтралізації фінансових ризиків операцій; аналіз критеріїв диверсифікації операцій та її вплив на величину фінансових ризиків, що утримуються суб'єктом операцій;

3) особливості обґрунтування та реалізації стратегій хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Нейтралізація фінансових ризиків як функціонально-організаційний елемент моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта операцій на фінансовому ринку представляє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю здійснення управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення співставності результативності фінансової операції суб'єкта ринку із відповідним рівнем фінансового ризику. Нейтралізація фінансових ризиків здійснюється на основі відповідної стратегії суб'єкта ринку, що представляє собою функціонально-організаційну форму реалізації превентивних заходів по відношенню до фінансових ризиків операцій фінансових ринків.

Рис.1.4. Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків при операціях на фінансових ринках

Загалом, у сукупності основних стратегій нейтралізації фінансових ризиків, що найбільш часто використовуються у сучасній практиці корпоративних фінансів, прийнято виділити дві альтернативні її форми:

1) стратегія уникнення ризику;

2) стратегія утримання ризику.

Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації фінансових ризиків можна виділити кілька основних, у тому числі:

страхування фінансових ризиків;

диверсифікація фінансових ризиків;

хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Визначаючи особливості стратегії утримання фінансових ризиків, постає питання щодо рівня фінансового ризику, який приймається на утримання суб'єктом фінансового ринку, а також доцільність такого утримання. Для дослідження даної проблеми у сучасній теорії корпоративних фінансів використовуються поняття толерантності ризику як форми виміру (якісного або кількісного) співвідношення між рівнем цільового показника (як правило, величини прибутку) та рівнем фінансового ризику, що пов'язаний із його досягненням. Для кількісної оцінки толерантності ризику суб'єкта фінансового ринку може використовуватися наступна модель [27]:

(1.10)

де кількісна оцінка толерантності ризику суб'єкта ринку;

очікувана величина цільового показника X (розраховується як

математичне очікування абсолютних значень цільових

показників за n попередніх періодів ;

Xrf безризикове абсолютне значення цільового показника Х;

дисперсія цільового показника X.

Нейтралізація ризиків має здійснюватися із дотриманням сукупності певних критеріїв та принципів, серед яких необхідно виділити такі як:

1) інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та повне представлення фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації фінансового ризику;

2) адекватність як форма обґрунтованого використання методу нейтралізації фінансового ризику відповідно до його базових характеристик;

3) ефективність нейтралізації ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, ймовірність настання яких визначається фінансовим ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшення затрат суб'єкта ринку);

4) інші принципи, які визначаються специфікою моделі управління фінансовими ризиками та основними цілями фінансового менеджменту.

Таким чином, на основі визначених вище принципів та критеріїв нейтралізації фінансових ризиків можна обґрунтувати основі цілі та завдання такої нейтралізації, що є типовими для моделі управління фінансовими ризиками суб'єктів фінансових ринків в умовах невизначеності ринкового середовища.

Такі цілі і завдання можуть передбачати досягнення наступних ефектів, у тому числі:

розробка та обґрунтування загальної стратегії нейтралізації фінансових ризиків, а також стратегії нейтралізації конкретного виду ризику, у тому числі:

1) стратегія уникнення ризику;

2) стратегія утримання ризику (страхування фінансових ризиків; диверсифікація фінансових ризиків; хеджування фінансових ризиків);

інформаційне та методологічне забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень в рамках інших функціонально організаційних блоків, у тому числі шляхом розробки альтернативних сценаріїв розвитку ринкових тенденцій та оцінки ймовірності їх виконання;

Методологічним забезпеченням виконання визначених вище завдань нейтралізації фінансових ризиків на рівні фінансово математичних моделей виступає сукупність специфічних методів та систем.

Забезпечення нейтралізації фінансових ризиків суб'єкта фінансового ринку на основі стратегії уникнення ризику передбачає прийняття управлінських фінансових рішень на основі порівняльного аналізу фінансово-математичних моделей альтернативних сценаріїв (наприклад, різних варіантів здійснення окремої фінансової операції) з метою визначення безризикового сценарію із наступним прийняттям його у якості основного. Однак слід відмітити, що існування безризикового сценарію здійснення тієї чи іншої операції в умовах невизначеності ринкового середовища виглядає досить проблематичним, у зв'язку з чим прийнято говорити про відносну безризиковість. Так, наприклад, у якості безризикових активів на ринку цінних паперів прийнято вважати державні цінні папери, хоча “дефолт” ринку ДЦП у 1998 році доводить велику умовність їх безризиковості.

Зважаючи на вищевикладене, для суб'єктів ринку управління фінансовими ризиками на основі стратегії уникнення пропонується здійснювати за наступною схемою, що являє собою сукупність послідовно здійснюваних ітерацій:

1. Визначення, обґрунтування та затвердження максимально прийнятного рівня фінансового ризику суб'єкта ринку Rm (існування безризикових альтернативних сценаріїв, як вже відзначалося, є проблематичним);

2. Зведення кількісних оцінок рівня фінансового ризику n альтернативних сценаріїв, що розглядаються R(i), де і з (1; n);

3. Співставлення рівня фінансового ризику по альтернативному сценарію із максимально прийнятною величиною фінансового ризику Rm;

4. Відхилення альтернативних сценаріїв, рівень фінансового ризику для яких перевищує максимально прийнятну його величину;

5. Вибір із решти альтернативних сценаріїв варіант із найменшим рівнем фінансового ризику.

Загалом, для оцінки інвестиційної привабливості окремої операції з позицій її ризиковості на основі стратегії уникнення фінансових ризиків можна використати наступну фінансово-математичну модель:

Risk >Rm фінансова операція є інвестиційне непривабливою, оскільки фінансовий результат не покриває ризик, який вона генерує;

Risk =Rm з позицій ризиковості фінансова операція є інвестиційно-нейтральною, оскільки фінансовий ризик, який вона генерує ідентичний максимально прийнятному рівню ризику для суб'єкта фінансового ринку Rm, a остаточне управлінське рішень залежить від інших факторів;

Risk<Rm фінансова операція є інвестиційне привабливою, оскільки фінансовий ризик, який вона генерує менший за максимально прийнятний рівень ризику для суб'єкте фінансового ринку Rm.

Прийняття суб'єктом фінансового ринку певної величини фінансового ризику на утримання як форми нейтралізації таких ризиків ставить проблему попередження ймовірних негативних наслідків для операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого суб'єкта фінансового ринку реалізації активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків.

Так, активна стратегія нейтралізації фінансових ризиків на противагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів та фінансових технологій, зокрема:

диверсифікація фінансових ризиків;

хеджування фінансових ризиків;

безпосередньо, страхування фінансових ризиків, в межах чого можна виділити:

Страницы: 1, 2