Кредитна політика комерційного банку

Класифікація кредитів[24, c.56]

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит - це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-сталими підприємствами, які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та організаціями, які в цей нелегкий час, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку. Це насамперед стосується тих вітчизняних товаровиробників, які в економіці України займають не останнє місце.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний.

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички.

Банківський кредит - це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами(баками) та суб'єктами кредитування(позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Банківський кредит пов'язано з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподілом на умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через систему кредитування. Умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподіляти грошові кошти неодноразово.

Банківський кредит - основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування які застосовуються до конкретних економічних умов.

Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення наступних задач:

збільшення основного і обігового капіталу господарюючих суб'єктів;

накопичення сезонних (тимчасових) запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, виробничої продукції і товарів;

задоволення споживчих потреб населення;

викупу державного майна;

для інших цілей за умов невідповідності надходжень і видатків у процесі кругообігу власного капіталу.

Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити налаються на підставі укладання кредитної угоди для кожного позичальника індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди була мінімальна. Якщо кредит надається на пiльгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок установи(законодавчої або виконавчої влади), яка прийняла це рішення, або за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Надання банківського кредиту Національним банком України регламентується законом про цей банк. Звичайно НБУ та його відділення не здійснюють кредитування суб'єктів господарювання за виключенням випадків, що наведені в законі про цей банк[45, c.14].

Банківський кредит може бути прямий та опосередкований. Прямі (банк - позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується опосередковане банківське кредитування, тобто надання позик через посередника.

Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Так вони становлять собою найбільш цивілізовану форму покриття бюджетного дефіциту.

Державний кредит - це сукупність грошових відносин, котрі втикають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.

У тому випадку, коли держава виступає безпосередньо кредитором, йдеться про активний функціональний прояв суті державного кредиту. Основою тут виступають скарбничі позики (бюджетні кредити).

Коли держава позичає кошти, йдеться про пасивну форму прояву суті державного кредиту - про державні позики.

Державна позика - це економічні відносини у грошовій формі, за яких держава позичає у фізичних та юридичних осіб певні суми на певний строк за визначену платню[11, c.208].

Усю сукупність державних кредитів можна розділити на дві великі нерівні частини: внутрішню та зовнішню.

Внутрішню державну позику розуміють як сукупність грошових відносин, пов'язаних із фінансуванням державних витрат населенням та підприємцями у національній валюті.

Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах:

державні позики;

залучення частини ощадних рахунків населення у державні позики;

залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду;

скарбничі позички;

гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту є характерна тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучають на фінансування суспільних потреб способом випуску облігацій та інших видів цінних державних паперів.

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковує система ощадних закладів (банків, кас тощо): залучення частини рахунків населення у державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошей, ощадні заклади надають кредит державі за рахунок позичених коштів. Наявність посередника між державою та населенням щодо надання позики без дозволу реального власника коштів дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Залучення частини рахунків населення у державні позики відбувається через купівлю особливих цінних паперів (наприклад скарбничих сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, скарбничих зобов'язань, чи оформлення безоблігаційних позик). Цим може займатись Ощадбанк України, скуповуючи боргові зобов'язання держави.

Залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту вирізняється тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на витрату уряду. Ця форма державного кредиту функціонує у тоталітарному режимі. Вона сприяє розвиткові інфляційних процесів, що є особливо небезпечно. Повна нормалізація відносин між державою та кредитною системою вимагає, щоб покриття бюджетного дефіциту не йшло шляхом кредитної емісії, а лише через оформлення зобов'язань уряду перед Національним банком України.

Міжнародний державний кредит становить сукупність економічних відносин, в яких держава виступає на світовому ринку як боржник або як кредитор. Ці відносини оформляють як державну зовнішню позику, так і внутрішні позики. Вони підлягають поверненню у певний термін, з виплатою відсотків за користування ними.

Одержують зовнішні позики уряд, місцеві органи влади. Кредиторами виступають уряди, фінансово-кредитні установи, приватні особи, фінансові організації.

Державні зовнішні позики надають у грошовій або у товарній формі. Звичайно, вони бувають середньо терміновими або довготерміновими. Грошові позики випускають у валюті країни-кредитора чи країни-боржника, або у валюті третьої країни. Погашення позик за угодою сторін здійснюється товарними поставками або валютою.

Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб'єктами - продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит; при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський. Комерційний кредит може мати місце не тільки між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне підприємство може надати кредит іншому, коли воно має певний інтерес щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. Нині в Україні з переходом до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. Підприємство-постачальник надає відстрочку платежу за свій товар (послуги), підприємство-покупец передає кредитору вексель, як боргове посвідчення та зобов'язання платежу.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів серед підприємств. Грошова форма кредиту передбачає наявність тимчасово вільних грошових ресурсів та їх пере розподілення на контрактній основі. У комерційному кредиті у кредитну угоду включаються тільки ресурси постачальника.

Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Споживчий кредит - це кредит, який дає:

можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;

безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками.

допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати:

іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів.

як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом.

Лізинговий кредит - це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг представляє собою форму майнового кредиту. Об'єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування, тощо) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об'єктом купівлі-продажу. Умовою виникнення кредиту є існування власників товару, які протистоять один одному як власники, юридично самостійні особи, що готові вступити в економічні відносини: продати товари, здати їх в оренду. Суб'єктами лізингу є лізингодавець, користувач, виробник. Лізингодавець (орендодавець) - це суб'єкт господарювання, який є власником об'єкта лізингу та надає його в оренду. В якості орендодавця може виступати спеціальна лізингова організація (фірма). Це можуть бути дочірні організації комерційних банків. Учасниками лізингової фірми можуть бути підприємства, банки, асоціації та ін.. Вони можуть об'єднувати свої внески на підставі установчого договору. До вкладів в установчий фонд можуть бути внесені будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності та грошові кошти. Засновники беруть участь у керуванні ділами фірми; мають право на частину прибутку (дівиденти) від її діяльності; отримують частину майна у разі ліквідації фірми можуть мати пільгове право на отримання в оренду майна. Розрізняють види лізингу в залежності від: термінів експлуатації майна; засобів придбання; відношення до лізингового майна; типу фінансування[13, c.480].

Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит.

Міжнародний кредит - це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості.

Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.

Розвиток міжнародного кредиту, започаткований виходом виробництва за національні межі, характеризується постійним зростанням його масштабів.

До джерел міжнародного кредиту належать:

частина грошового капіталу підприємств, яка тимчасово вивільнюється у процесі кругообігу;

грошові накопичення держав та приватного сектору, які мобілізуються банками.

На відміну від внутрішнього кредиту джерелам міжнародного кредиту притаманні міждержавна міграція та укрупнення за рахунок їх залучення з інших країн.

Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується українськими банками, є кредитування по системі овердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитування фізичних осіб під заклад.

Овердрафт являє собою короткострокове кредитування укрупненої потреби клієнта в засобах при їхній недостатності для завершення поточних розрахунків. Овердрафт - це кредит банку, який надається платоспроможним позичальникам, які мають постійні надходження на розрахункові рахунки. [15]. Він виникає коли клієнт використовує зі свого рахунку суму, що перевищує залишок коштів на цьому рахунку. В залежності від надходжень, встановлюється ліміт кредитування.

Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім того в забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюється договором.

Особливістю даного виду кредиту є те, що клієнт банку може користуватися кредитом без попередження банку (в рамках встановленого ліміту) і без додаткового оформлення документів на видачу позички.

Але банк здійснює нагляд за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв'язок з позичальником на протязі всього періоду користуванням кредитом.

Якщо позичка надається в межах встановленого банком для позичальника ліміту кредитування, то така форма надання кредиту називається відкриттям кредитної лінії. Використовується позичальником по мірі потреби шляхом оплати платіжних документів на протязі визначеного періоду. Відкрита кредитна лінія дозволяє сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахунково-грошові документи, передбачені в кредитній угоді. Кредитна лінія відкривається найчастіше на один рік, але може бути відкрита і на більш короткий період.

Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам з стійким фінансовим станом. Але банк має право відмовити клієнту в наданні позички, якщо встановить погіршення фінансового становища позичальника.

Розрізняють відновлювальну і невідновлювальну кредитну лінію. В разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії - після видачі позички та її погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються. Відновлювальна передбачає надання і погашення кредиту в межах встановленого ліміту автоматично. Кредитна лінія може бути цільовою (рамочною), якщо вона відкривається банком клієнту для сплати ряду поставок товарів в рамках одного контракту.

1.3. Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов'язкового дотримання економічних нормативів діяльності. Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди[45, c.14].

Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип строковості - уявляє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :

короткострокові - термін видачі до 1 року;

довгострокові - більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об'єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить :

(нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва;

забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень;

можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички.

З принципом строковості (терміновості) щільно пов'язані такі принципи кредитування, як диференціювання та забезпеченості.

Диференційність - означає, що кредит повинен надаватися тільки тим суб'єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в перспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту і пов'язаних з цим для банків збитків.

Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпечення кредиту.

Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки пов'язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток.

Лімітування - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником і має ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, зменшити накладні витрати та втрати часу, пов'язані з веденням переговорів та укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди і може детально ознайомитися з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов'язується надати кредит.

Диверсифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб'єктами. Чим більше позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.

Аналіз фінансового стану позичальника ґрунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники, як :

показники платоспроможності;

показники фінансової стійкості;

показники “солідності” підприємства[28, c.191].

Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку.

Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити , який же порядок надання кредиту.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, в якому вказується : цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :

копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;

техніко-економічне обґрунтування кредиту з відповідними розрахунками

зобов'язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);

копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції;

бухгалтерська звітність за звітний період ;

інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку з'ясувати важливі деталі, пов'язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку[30, c.172].

На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Це етап розгляду кредитного проекту та оцінки кредитоспроможності та фінансового стану позичальника

На цьому етапі працівники філії банку здійснюють всебічне вивчення суб'єкта та об'єкта кредитування та оцінку ризиків по позиці на підставі різних джерел інформації.

Кредитний працівник здійснює:

експертизу кредитного проекту;

аналіз фінансового стану клієнта;

прогнозний аналіз грошового потоку клієнта.;

підготовку схеми руху кредитних коштів.

Експертиза кредитного проекту проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.

На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто: