Історія світової банківської системи

Порада керівників ФРС відповідає за загальне керівництво і контроль над роботою грошової і банківської систем країни. Визнано, що голова Поради - найвпливовіший керівник центрального банку в світі. Ефективність заходів Поради, які повинні відповідати суспільним інтересам і сприяти загальному економічному добробуту, досягається за допомогою певної техніки управління грошовою пропозицією.

У формуванні основ банківської політики Пораді керівників допомагають два важливі органи. Перший - Комітет відкритого ринку - складається з 7 членів Поради і 5 президентів федеральних резервних банків; він визначає політику Федеральної резервної системи в області закупівель і продажу державних облігацій на відкритому ринку. Ці операції є найбільш дієвим способом, що дозволяє керівним кредитно-грошовим установам впливати на пропозицію грошей. Друга - Федеральна консультативна порада - складається з 12 видних керівників комерційних банків, що обираються щорік поодинці від кожного з 12 федеральних резервних банків. Періодично Федеральна консультативна порада проводить зустрічі з Порадою керівників ФРС і висловлює свої міркування про банківську політику. Проте Федеральна консультативна порада - чисто консультативний орган, він не володіє повноваженнями у формуванні банківської політики.

Федеральна резервна система - незалежна організація. Вона не може бути скасована по примсі президента, конгрес теж не в станів змінити її роль і функції інакше, як спеціальним законодавчим актом. Тривалі терміни повноважень членів Поради дають можливість захистити і ізолювати їх від політичного тиску.

Інша важлива особливість американської банківської системи - це дванадцять федеральних резервних банків (див. рис 5). Ці банки є:

«центральними банками»;

квазісуспільними банками;

банками банків.

Рисунок 4. Банківська система США

Таким чином, в США - 12 «центральних банків». Це відображає географічні масштаби, економічну різноманітність і наявність великого числа комерційних банків в цій країні. Через центральні банки проводяться основні директиви Поради керівників ФРС. Найважливіший з них - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка.

12 федеральних резервних банків є квазісуспільними. Вони відображають симбіоз приватної власності і суспільного контролю. Їх власники - комерційні банки відповідного округу. Для вступу до Федеральної резервної системи комерційні банки зобов'язані придбати долю участі в акціонерному капіталі федерального резервного банку свого району. Принципи політики, яку проводять федеральні резервні банки, встановлюються державним органом - Порадою керівників ФРС. Центральні банки американської капіталістичної економіки знаходяться в приватній власності, але управляються державою. Вони керуються не прагненням до прибутку, а проводять політику, яка з точки зору Поради керівників ФРС покращує стан економіки в цілому.

Федеральні резервні банки роблять для депозитних установ те ж саме, що депозитні установи роблять для людей. Вони приймають вклади банків і ощадних установ і надають їм позики. Таким чином, федеральні резервні банки є «банками банків».

Крім того, у федеральних резервних банків є функція, яку не виконують комерційні банки і ощадні установи: випуск готівки. Конгрес уповноважив їх пускати в звернення банкноты Федерального резервного банку, які утворюють пропозицію паперових грошей в економіці.

Основну роль у фінансовій системі США грають близько 13800 її комерційних банків. Приблизно 2/3 з них - банки штатів, тобто приватні банки, що діють відповідно до чартеру штату. Остання третина отримує чартери від федерального уряду, тобто є національними банками. До прийняття DIDMCA ця відмінність була важливою, оскільки закон зобов'язав національні банки входити у Федеральну резервну систему, тоді як банки штатів самі вирішували: приєднуватися до неї чи ні.

Ощадні установи мають самостійні і окремі від Поради резервних банків, що управляють і Федеральних, органи контролю. Але DIDMCA розширив кредитні повноваження ощадних установ (у частині видачі позик підприємствам і споживачам) і поставив ссудозберігаючі асоціації під контроль резервної системи.

3. Аналіз банківської справи України

Несприятливий розвиток подій як у світовій, так і у вітчизняній економіці, зумовлювали збереження напруженої ситуації на грошово-кредитному ринку України в лютому 2009 року та продовження відпливу коштів з рахунків клієнтів.

Загальний обсяг депозитів у національній валюті в лютому зменшився на 4,7% (з початку року - на 11,8%) до 176,6 млрд. грн., у т.ч. фізичних осіб - на 4,9% (з початку року - на 7,5%) до 99,9 млрд. грн., юридичних осіб - на 4,5% (з початку року - на 16,8%) до 76,7 млрд. грн.

Одночасно загальний обсяг депозитів в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) у лютому зменшився на 6,7% (з початку року - на 8,7%) до 18,7 млрд. дол. США, у т.ч. фізичних осіб - на 6,2% (з початку року - на 10,4%) до 12,5 млрд. дол. США, юридичних осіб - на 7,6% (з початку року - на 5,0%) до 6,2 млрд. дол. США. [20]

Слід відзначити, що зменшення обсягів депозитів, що триває (особливо - фізичних осіб), пов'язано вже не тільки із зниженням довіри до банків, а й і зі зменшенням доходів населення внаслідок погіршення ситуації в економіці. За таких умов населення значну частку заощаджень починає витрачати на поточне споживання, а також на виконання взятих раніше зобов'язань (у т.ч. за кредитами).

Частково цим, а частково переведенням коштів у готівкову іноземну валюту пояснюється продовження в лютому низхідної тенденції в русі готівки поза банками, обсяг якої в цьому місяці зменшився на 1,8% (з початку року - на 4,7%) до 147,5 млрд. грн. Водночас питома вага готівки в структурі грошової маси упродовж лютого збільшилася до 31,3% порівняно із 30,5% на початок місяця, оскільки обсяг грошової маси в лютому зменшувався більшими темпами, ніж обсяг готівки поза банками.

Зменшення ресурсної бази банків відобразилося на їх кредитній активності. Обсяг кредитних вкладень у лютому зменшився на 0,6% (з початку року - на 2,2%) до 717,9 млрд. грн. Обсяг кредитів наданих юридичним особам збільшився на 0,1% (зменшення з початку року на 1,4%) до 453,9 млрд. грн., наданих фізичним особам - зменшився на 1,8% (з початку року - на 3,5%) до 264,1 млрд. грн.

Обсяг грошової маси в лютому зменшився на 4,5% (з початку року - на 8,7%) до 470,8 млрд. грн. У річному вимірі (у розрахунку до відповідного місяця минулого року) темпи приросту грошової маси зменшилися до 18,3% порівняно із 30,2% на початок року.

Монетарна база в лютому зменшилася на 3,7% (з початку року - на 7,1%) до 173,4 млрд. грн. У річному вимірі темпи приросту монетарної бази у лютому 2009 р. зменшилися до 29,1% порівняно із 31,6% на початок року.

Відплив коштів з банківської системи разом із здійсненням Національним банком України (далі - Національним банком) операцій з продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку відповідним чином позначився на ліквідності банківської системи. Обсяг коррахунків банків у лютому зменшився на 17,3% (з початку року - на 19,2%) до 15,1 млрд. грн.

Певним чином зменшення ліквідності банків стримувалося за рахунок зменшення коштів Уряду в національній валюті на рахунках в Національному банку на 24,6% до 6 млрд. грн.

З метою підтримки ліквідності банків Національний банк у лютому здійснив рефінансування банків на загальну суму 15,2 млрд. грн. (з початку року - майже на 20 млрд. грн.).

Водночас з метою поліпшення перерозподілу тимчасово вільних коштів між банками Національний банк у лютому не припиняв проведення операцій з мобілізації коштів банків. Протягом місяця обсяг мобілізованих операцій становив 1,95 млрд. грн., з початку року - 3,4 млрд. грн.

Середньозважена процентна ставка за операціями рефінансування за лютий становила 17,2% річних, у т.ч. за кредитами овернайт - 18,0%, за кредитами, наданими на тендерах з підтримання ліквідності банків, - 22,6%, за операціями прямого репо з державними облігаціями України та облігаціями Державної іпотечної установи - 22,1%, за іншими короткостроковими кредитами - 15,9%.

Процентна політика Національного банку в лютому продовжувала спрямовуватися на збільшення вартості грошей з метою створення стимулів для повернення вкладів населення в банківську систему. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13.02.2009 №72 у якості базових ставок, які визначають спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку, використовуються ставки за кредитами рефінансування та операціями з мобілізації коштів на термін 14 днів, які визначаються за підсумками проведення щотижневих тендерів.

Якщо в грудні 2008 р. середньозважена ставка за цими операціями становила 18,7%, то у лютому 2009 р. - 22,6% (у січні тендери рефінансування не проводилися через відсутність затвердженого відповідно до ст. 86 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» порядку здійснення операцій рефінансування).

Після відновлення 30 січня операцій з рефінансування банків, ставки за кредитами овернайт були встановлені на рівні 16% (під забезпечення державними цінними паперами) та 17% (без забезпечення). Такий рівень ставок був встановлений виходячи з прогнозованого місією МВФ рівня інфляції на 2009 рік 16%. З 17 лютого 2009 року вони були підвищені до 18% та 20% річних відповідно.

Відповідно до спрямованості процентної політики, середньозважена вартість кредитів у національній валюті в лютому збільшилася з 26,5% до 27,9%, в іноземній валюті - з 10,4% до 10,7%. Інтегральна ставка за кредитами збільшилася з 21,9% до 23,2%.

Середньозважена вартість депозитів у національній валюті в лютому збільшилася з 15,9% до 16,4%, в іноземній - залишилась без змін - 8,6%. Інтегральна ставка за депозитами збільшилася з 12,7% до 13,3%.

Обсяг обов'язкових резервів, сформованих банками у лютому 2009 року, становив 12,5 млрд. грн. [20]

З метою полегшення банкам умов залучення коштів на зовнішньому ринку в умовах зниження ліквідності та необхідності виконання зовнішніх зобов'язань Національний банк з 1 лютого 2009 року знизив норматив резервування за коштами, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів, встановивши його в розмірі 2%. Раніше на ці кошти поширювалися ті ж нормативи формування обов'язкових резервів, що за коштами юридичних осіб відповідної валюти та строковості.

Протягом лютого 2009 р. Міністерство фінансів України здійснювало розміщення облігацій внутрішніх державних позик (далі - ОВДП), завдяки чому до Державного бюджету України надійшло коштів у сумі 1403,89 млн. грн. Середньозважена дохідність за ОВДП під час первинного розміщення в лютому 2009 року становила 15,6% (у січні - 9,9%).

Погашення та сплата доходу за ОВДП здійснювалися своєчасно та у повному обсязі, який з початку 2009 року становив 865,04 млн. грн., у т.ч. основний борг - 616,32 млн. грн., сплата доходу - 248,73 млн. грн.

Національний банк докладає всіх зусиль для активної і продуктивної співпраці з усіма гілками влади - Президентом України, Урядом, Парламентом. Як керівництво, так і фахівці Національного банку постійно беруть участь у нарадах, круглих столах, конференціях, які стосуються його компетенції. Щотижня Національний банк надає оперативні дані про стан грошово-кредитного ринку Президентові України та Кабінету Міністрів України. Разом з тим широкий спектр оперативної інформації щодня розміщується на офіційній сторінці Національного банку України в мережі Інтернет. Фахівці Національного банку та Державного казначейства України щодня в робочому режимі проводять консультації щодо поточної та прогнозної динаміки коштів єдиного казначейського рахунку.

Цього року Національний банк запропонував низку важливих економічних ініціатив. Зокрема, остання Програма співпраці України та МВФ стала реальністю саме завдяки зусиллям Національного банку.

Крім того, за ініціативи Національного банку України розроблені і впроваджуються всіма органами виконавчої влади План антиінфляційних заходів на 2009 рік (далі - План) і Меморандум Кабінету Міністрів України та Національного банку України про взаємодію з метою досягнення цінової стабільності та стійкого економічного зростання (далі - Меморандум).

Водночас, на жаль, треба визнати, що виконання цих документів носить формальний характер, а ключові заходи не виконуються.

Урядові дії часто не відповідали цілям, що були задекларовані. Незважаючи на декларування цілі боротьби з інфляцією, Уряд не здійснював ключових антиінфляційних кроків, а саме підвищував бюджетні видатки. Тобто, спостерігалася нескоординованість політики двох органів державного управління: у той час, коли Національний банк проводив монетарну політику, спрямовану на зменшення інфляційного тиску (у тому числі шляхом підтримання оптимального рівня ліквідності банківського сектору), Уряд продовжував експансивну бюджетну політику, спрямовану на поточне споживання.

У бюджеті 2008 року існувала низка позицій, які стимулювали інфляцію. Дії Уряду щодо проведення соціально-орієнтованої фіскальної політики вступали у протиріччя з Меморандумом та Планом.

По-перше, незважаючи на проголошені наміри щодо не збільшення видатків Державного бюджету та спрямування понадпланових надходжень тільки на зменшення дефіциту Державного бюджету, Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» кілька разів переглядався, у результаті видаткову частину було збільшено на 20,8 млрд. грн.

По-друге, бюджетна політика спрямовувалася здебільшого на поточне споживання. Так протягом перших п'яти місяців року капітальні видатки майже не фінансувалися (у січні - травні на 8,6% нижчі, ніж у 2007 році). Навіть ураховуючи збільшення їх фінансування у червні - жовтні, частка капітальних видатків залишилася низькою (9,8% за 11 місяців). До того ж частка поточних видатків Державного бюджету за підсумками 11 місяців становить відповідно 90,2%. [20]

По-третє, є суперечність проголошеному в Плані положенню щодо підвищення зарплат відповідно до зростання продуктивності праці. Як внутрішні, так і зовнішні незалежні експерти, на відміну від української влади, вважають, що основною причиною послідовного поглиблення в Україні фінансової кризи є тривалий (починаючи з 2005 року) споживчий бум, що суттєво перевищує можливості економіки (не відповідає зростанню ВВП, а відповідно і продуктивності праці).

Виходячи з цього, треба розробити та оприлюднити середньострокові реалістичні плани щодо iнфляцiї на основі розгорнутого прогнозу розвитку економіки України на 2008-2012 роки, що включає показники i інфляцiї, системи національних рахунків, бюджету, монетарних показників, показників зовнішнього сектору. Відсутність співпраці Уряду та Національного банку з установлення цільових орієнтирів з інфляції, розподілу відповідальності за їх досягнення знижує ефективність монетарної та економічної (фіскальної) політик, що підриває довіру суспільства до влади, зменшує передбачуваність макроекономічного середовища, призводить до підвищення інфляційних очікувань, подальшого зростання темпів інфляції, а відтак, і зниження добробуту громадян.

Проект Державного бюджету України на 2009 рік ґрунтується на нереалістичному прогнозі макроекономічних показників, зокрема суттєво завищеного зростання ВВП (0,4%) та суттєво заниженої інфляції (9,5% грудень до грудня). Так більшість експертів прогнозує падіння ВВП на рівні 3-5% (найбільш песимістичні оцінки - 8-10%) та рівень інфляції 15-20% (інфляційні очікування бізнесу на 2009 рік становлять 18,6%).

За прогнозами як міжнародних економічних організацій (МВФ, Світовий банк), так і фахівців Національного банку, криза реального сектору економіки триватиме щонайменше упродовж першого півріччя 2009 року. За цей період малоймовірне відновлення як внутрішнього, так і зовнішнього попиту, також відбудеться значне скорочення інвестицій, які визначають економічне зростання майбутніх періодів, як наслідок прогнозується зниження ВВП на рівні близько 3-8%. Але в основу Державного бюджету України покладено оптимістичний та малоймовірний сценарій, що є загрозою для виконання бюджету.

Темпи зростання споживчої інфляції (9,5%) є заниженими. Так значна девальвація гривні та чергове підвищення ціни на імпортований газ призведе до істотного підвищення адміністративно-регульованих тарифів. Також внаслідок девальвації та очікуваного введення тимчасової надбавки на ввізне мито підвищаться ціни на імпортовані товари, що буде створювати суттєвий тиск на базову інфляцію. Одночасно внесок продовольчих товарів, які не пройшли промислову обробку, становить 2 в.п. Таким чином, за нашими оцінками, зростання споживчої інфляції становитиме щонайменше 15%.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» містить положення про те, що державні облігації України підлягають обов'язковому викупу Національним банком України за їх номінальною вартістю протягом трьох банківських днів з дня надходження пропозиції щодо їх викупу від банків (Стаття 84). Крім того, у статті 85 зазначено, що в разі недоотримання доходів загального фонду державного бюджету згідно з помісячним розписом для забезпечення проведення захищених статей видатків державного бюджету дозволити Кабінету Міністрів України здійснити державні запозичення понад обсяги, встановлені додатком 2 до цього Закону з відповідним коригуванням граничного розміру державного боргу України, визначеного статтею 11 цього Закону. На обсяг здійснених державних запозичень Міністерство фінансів України збільшує відповідні показники фінансування державного бюджету понад обсяги, затверджені в додатку 2 до цього Закону.

Ці положення можуть спровокувати посилення інфляційного тиску. Проте висока інфляція, з одного боку, «з'їдає» благі наміри влади з підвищення соціальних стандартів (якщо за 11 місяців 2007 року при зростанні номінальних доходів населення на 29,9% приріст реальних становив 12,5%, то у січні - листопаді 2008 року при збільшенні номінальних доходів українців на 40,1% приріст реальних становив лише 11,4%), а з іншого - знижує конкурентоспроможність української економіки. [20]

У цьому контексті проголошені наміри про номінальне підвищення мінімальної заробітної плати у 2009 році ще більше посилять недовіру до декларацій української влади (Уряду) щодо спроможності здолати інфляцію та відновити фінансову стабільність.

Висновок

На сучасному етапі розвитку міжнародної банківської системи можна виділити двох основних типів організації банківської системи в розвинених країнах:

кредитна система з центральним банком;

кредитна система з федеральним резервом.

Статус долара США як світової резервної валюти впродовж півсотні років після підписання Бреттон-Вудського угоди давав США чимала перевага.

Через наявність в розвинених країнах Європи системи розрізнених центральних державних банків, кожен з яких емітував власну національну валюту, європейській банківській системі було дуже складно конкурувати з Федеральною резервною системою США.

По рівню економіки Канада входить до числа семи ведучих промислово розвинених країн світу. По оцінках Асоціації канадських банків (АКБ), Канада має в своєму розпорядженні одну з найефективніших і надійніших банківських систем в світі.

Банківська статистика Великобританії ділить всі фінансові інститути на дві групи: власне банківський сектор і небанківські фінансові установи.

Банк Англії володіє формальною незалежністю від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінансів.

Банківська система США сформувалася під впливом багатократного уточнюваного Закону про Федеральну резервну систему і Закону про дерегулювання депозитних установ і монетарний контроль (DIDMCA), прийнятого в 1980 р. Стержнем грошової і банківської системи Сполучених Штатів Америки стала Порада керівників Федеральної резервної системи.

Федеральна резервна система - незалежна організація. Вона не може бути скасована по примсі президента, конгрес теж не може змінити її роль і функції інакше, як спеціальним законодавчим актом. Тривалі терміни повноважень членів Поради дають можливість захистити і ізолювати їх від політичного тиску.

Інший важливий складник американської банківської системи - це 12 федеральних резервних банків, які є центральними банками, квазісуспільними банками і банками банків. Таким чином, в США 12 «центральних банків». Основу фінансової системи США складають близько 13800 її комерційних банків. Приблизно 2/3 з них - банки штатів, тобто приватні банки, що діють відповідно до чартеру штату. Остання третина отримує чартери від федерального уряду, тобто ці банки є національними.

Банки виконують виключно важливу роль в механізмі функціонування ринкової економіки. З їх допомогою здійснюється перелив капіталу в найбільш рентабельні галузі і регіони, що сприяє економічному, соціальному і технологічному прогресу суспільства.

У міру концентрації і централізації промислового капіталу відбувається концентрація і централізація банківського капіталу, що істотно міняє роль банків в економіці. З посередників в платежах банки перетворюються на монополістів, здатних грати якісно нову роль. Банківські монополії, вкладаючи значну частину капіталів в реальний сектор економіки, поступово зрощуються з промисловим капіталом (шляхом їх взаємопроникнення з промисловими монополіями), аби контролювати використання грошових коштів. Інвестиційна діяльність банків активізується швидше, ніж їх обліково-позичкові операції. Банки перетворюються на прямих учасників виробництва, в співвласників торговельно-промислових корпорацій. Це процес: разом з впровадженням банківського капіталу в промисловий капітал розвивається зустрічний процес - впровадження торговельно-промислових монополій в банківську справу. Виникнення фінансового капіталу на основі зрощення банківського і промислового капіталів привело до зародження фінансової олігархії, яка представляє фінансово-монополістичну групу.

В кінці XX ст. різко посилився процес інтернаціоналізації промислового і банківського капіталів. Це привело до того, що вирішальну роль в національній і світовій економіці стали грати транснаціональні банки (ТНБ). Маючи в своєму розпорядженні величезну економічну і фінансову інформацію, вони роблять колосальний вплив на весь хід економічного і політичного розвитку країн. Таким чином, банківський капітал представляє вирішальну економічну силу. При цьому слід мати на увазі, що велика його частина вкладена в коштовні папери, ліквідність, надійність і прибутковість яких залежить від ефективності реального капіталу. Мета банків полягає в стимулюванні інноваційної діяльності реального капіталу.

Стан економіки на початку XXI ст. заставляє змінити систему взаємин банків і корпоративних клієнтів. Ситуація, коли широко поширена практика, при якій банки володіють акціями компаній, а ті - акціями банків, сприяла появі щадних схем кредитування для порятунку компаній, хоча це перечило логіці вільного ринку. Кредитування корпоративних клієнтів здійснювалося за рахунок стабільних ресурсів дрібних і приватних клієнтів.

Введення євро дозволило інвесторам порівнювати ефективність роботи банків в різних країнах Європи.

Уповільнення зростання економіки і спади на біржових ринках наводять до скорочення прибутків. Все це вимушує банки проводити жорсткішу політику по відношенню до корпоративних клієнтів, яка може, зокрема, означати відмову від видачі стабілізаційного кредиту слабкої компанії або зміну її менеджменту за ініціативою банків до того моменту, коли положення компанії стає катастрофічним.

Таким чином, початок XXI ст. характеризується новими типами взаємин банків і клієнтів, в яких вирішальна роль належить банкам, що надали мільярдні кредити або значними пакетами акцій корпорацій, що володіють.

Підсумки діяльності банківської системи України за 9 місяців 2008 року свідчили про подальше зростання основних показників діяльності банків, проте темпи приросту більшості з них були майже вдвічі нижчими порівняно з показниками за відповідний період 2007 року:

* активи банків збільшилися на 26% (у 2007 році - на 49%);

* кредити, надані в реальний сектор економіки і населенню, зросли на 29% (52%);

* зобов'язання банків збільшилися на 25% (51%);

* кошти фізичних осіб зросли на 24% (32%);

* регулятивний капітал банків зріс на 34% (49%).

Особливістю розвитку є те, що темпи приросту регулятивного капіталу значно перевищували темпи зростання активних операцій банків.

Таке зниження темпів приросту основних показників діяльності банків у 2008 році відбувалось в тому числі і за рахунок того, що Національний банк України ще задовго до початку виникнення кризових явищ намагався нівелювати виклики, які мали місце в роботі банків: зростання обсягів активних операцій банків, передусім споживчого кредитування та кредитування в іноземній валюті, нарощування кредитних операцій при значних розривах за строками між активами і пасивами, недостатній рівень концентрації та розпорошеність банківського капіталу тощо.

За станом на початок жовтня 2008 р. банківська система мала досить значний запас ліквідності - обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби для проведення поточної діяльності.

Водночас, жодна банківська система не може залишатися стабільною в умовах штучно спровокованої недовіри вкладників, які почали масово знімати кошти зі своїх рахунків.

Перелік літератури

1. Жарковская Е.П. Банковское дело: учебник: для студентов вузов по специальности «Финансы и кредит», 2006. - 452 с.

2. Романишин В.О., Уманців Ю.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика. - К.: Атика, 2005. - 480 с.

3. Петрук О.М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 462 с.

4. Основи банківської справи / І. Ф. Прокопенко, В. І. Ганін, В.В. Соляр, С.І. Маслов. - К.: 2005. - 410 с.

5. Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К., 2003. - 276 с.

6. Операції комерційних банків/ Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк. - К.; Л., 2003. - 500 с.

7. Рудый К.В. Финансово-кредитные системы зарубежных стран. - М.: Новое знание, 2003. - 302 с.

8. Кузьмінська О.Е., Кириленко В.Б. Організація обліку в банках. - К.: Вид-во КНЕУ, 2002. - 282 с.

9. Міщенко В.І., Кротюк В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. - К., 2004. - 371 с.

10. Банківський нагляд / В.І. Міщенко, А.П. Яценюк, В.В. Коваленко, О.Г. Коренєва. - К., 2004.

11. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. - К., 2004. - 360.

12. Кредитний ризик комерційного банку / За ред. В.В. Вітлінського. - К., 2004. - 260 с.

13. Реорганізація та реструктуризація комерційних банків / В.І. Міщенко, А.В. Шаповалов, В.В. Салтинський, І.М. Вядрова. - К., 2002. - 216 с.

14. Грошово-кредитна політика в Україні / В.С. Стельмах, А.О. Єпіфанов, Н.І. Гребенюк, В.І. Міщенко. - К., 2003. - 422 с.

15. Міщенко В.І., Шаповалов А.В., Юрчук Г.В. Електронний бізнес на ринку фінансових послуг. - К., 2003. - 280 с.

16. Лаптєв С.М., Денисенко М.П. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід). - К., 2004. - 320 с.

17. Вешкин Ю.Г., Авагян Г.Л. Банковские системы зарубежных стран: Курс лекций. - М., 2004.

18. Облік і аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посіб./ Т.О. Плісак, С.А. Гагаріна, Л.В. Недеря, Л.О. Нетребчук. - К., 2003. - 308 с.

19. Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 312 с.

20. www.bank.gov.ua

Страницы: 1, 2, 3