Історія розвитку та краху Бретон-Вудської валютної системи. Реформування Німецького федерального банку

Історія розвитку та краху Бретон-Вудської валютної системи. Реформування Німецького федерального банку

Київський національний економічний університет

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з предмету

"ГРОШІ ТА КРЕДИТ"

Виконала: студентка 2 курсу

Спеціальність: Банківська справа

Магістерська програма: Банківський менеджмент

заочна форма навчання Ратушна О.В.

Перевірила: доц. Заболотна Н.Г.

КИЇВ - 2010

Зміст

• 1. Причини кризу та краху Бреттон-Вудської системи
• 2. Німецький федеральний банк: реформування структури у зв'язку зі входженням до ССЦБ

Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк - Bundesbank) є спадкоємцем Рейхсбанку, який було суттєво реорганізовано після Другої світової війни. Як відомо, в післявоєнний період союзники, симпатизуючи федералістським настроям у Німеччині, підтримали організацію 11 центральних земельних банків (Landeszentralbank - L.Z. В.) замість розпущеного де-факто Рейхсбанка. Пізніше для забезпечення єдиної емісії у 1948 р. був створений Центральний емісійний інститут (Вank Deutscher Lander - В.D.L.), що спочатку мав статус загальної філії 11 центральних земельних банків. Його керівний орган - Рада Центрального банку (Zentralbankrat) - складався на той час із президентів центральних земельних банків, і лише інші його члени кооптувалися. L.Z. В. відігравали роль головних банків у своїх землях. Однак із часом В.D.L., крім свого привілею щодо емісії, став перебирати на себе повноваження із централізації резервів та рефінансування L.Z. В

Після того, як у 1957 р. ФРН набула повного суверенітету, на зміну В.D.L. прийшов Deutsche Bundesbank. У цьому ж році був прийнятий закон „Про Німецький федеральний банк” на основі об'єднання Банку німецьких земель (створений у західних окупаційних зонах 1948 р.) та центральних банків земель. До його складу входить 9 земельних банків як головні управління та майже 200 головних відділень і філій, які знаходяться у великих населених пунктах. Центральне правління Німецького федерального банку знаходиться у Франкфурті-на-Майні.

Форма організації та статус Центрального банку. Уставний капітал банку - 290 млн. німецьких марок - належить Федерації. На основі закону „Про Німецький федеральний банк” Бундесбанк має повну незалежність від уряду у проведенні грошової політики.

Органами управління Бундесбанка є:

Рада Центрального банку - визначає ділову політику банку, складається з президента Бундесбанку, членів Ради директорів, президентів Центральних банків земель.

Рада директорів - центральний виконавчий орган Бундесбанку, що відповідає за рішення Ради Центрального банка за виключенням питань, що є компетенцією Правління Центральних банків земель (операції з федеральними органами влади та їх фондами, операції з кредитними інститутами, міжнародні розрахунки, операції на відкритому ринку.

Правління Центральних банків земель - керівництво Центральних банків федеральних земель. Кожний Центральний банк землі відповідає за операції, які здійснюються із кредитними інститутами та властями відповідної території. При кожному Центральному банку земель є консультативна Рада, яка обговорює з президентом Центрального банку землі питання валютної та кредитної політики, функції Центральних банків федеральних земель у забезпеченні кредитної політики, спрямованої на зростання їх економічної та інвестиційної привабливості, та функції державного управління на місцях та підприємництва. Юридичною основою банківського бізнесу та фінансових послуг є Банківський Акт 1961 р., що передбачає єдині норми регулювання банківської діяльності.

Органом, який здійснює ліцензування фінансової діяльності є Федеральний офіс банківського нагляду (ФОБН).

ФОБН видає інструкції, які є обов'язковими до виконання. Банківським Актом передбачена щомісячна звітність банків, яка надається Бундесбанку для складання зведеної звітності для ФОБН.

Для здійснення перевірок кредитних установ запрошуються зовнішні аудитори, які не є співробітниками центральних органів банківського управління. Звіти про перевірку надаються до ФОБН.

Грошово-кредитну і валютну політику банку визначає Рада центральних банків - вищий орган Бундесбанку. До її складу входять президент Бундесбанку (голова Ради), віце-президент (заступник голови Ради), члени Ради директорів і президенти Центральних банків земель. Федеральний принцип побудови Бундесбанку проявляється в тому, що до Ради центральних банків входять як призначені центром члени Ради директорів, так і представники регіонів, кандидатури котрих висувають уряди земель. Рішення Ради приймаються простою більшістю голосів. Рада видає директиви, які відносяться до керівництва та управління банком, розмежовує сфери компетенції інших органів банку, якщо це не приписано Законом про Федеральний банк. Рада центральних банків призначається президентом за поданням Федерального уряду, а президенти банків земель - за пропозицією Федеральної Ради.

Вищим виконавчим органом Бундесбаку, який відповідає за практичну реалізацію рішень Ради центральних банків, є Рада директорів. Вона відповідає за операції з державою та її грошовими фондами, з кредитними установами, а також за валютні операції, операції на відкритому ринку. До складу Ради директорів входять президент Бундесбаику, віце-президент та інші його члени (до 6 осіб). Головою Ради директорів є президент Бундесбапку. Члени Ради директорів призначаються на термін 8 років Президентом Німеччини за пропозицією і за поданням Ради центральних банків.

Функції та завдання Центрального банку. Бундесбанк є кредитором для комерційних банків та держави. До його компетенції належить управління золотовалютними резервами країни. Головним завданням банку, визначеним Законом, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки.

З 1 січня 1999 р. Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного та економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи європейських центральних банків (ЄСЦБ).

Банк повністю відмовився від касового кредитування державних органів федерального рівня, надавши їм можливість вести свої бюджетні рахунки за вибором: або в системі центрального банку, або в приватних комерційних банках (до цього часу рахунки державних установ були лише в Бундесбанку). Основні функції Бундесбанку:

1. Емісія банкнот. Ця функція реалізується так, як і в більшості країн. Бундесбанк здійснює емісію банкнот, що випускаються в обіг через комерційні банки.

2. Керування золотовалютними резервами. Фетишизм стосовно золота не є характерним для Німеччини; золото складає лише біля 15 % від загальної суми резервів. Однак до запровадження євро німецька марка була стабільною валютою та використовувалась як інструмент для розрахунків із центральними банками інших країн.

3. Керування валютними курсами. Бундесбанк здійснює цю функцію в рамках угоди між розвиненими країнами про недопущення вільного коливання обмінних курсів, особливо стосовно долара. У цій сфері забезпечується висока конфіденційність відносно прибутків і збитків від валютних операцій.

4. Функція Державного банку. У ФРН рух надходжень на рахунки і виплат із державних рахунків здійснюється через Казначейство, а Бундесбанк лише реєструє їх. Разом з тим він відіграє пряму і непряму роль у фінансуванні органів державної влади і управління. Уряд має доступ до пільгових кредитів.

5. Функція головного банку. У Німеччині Бундесбанк використовує традиційні інструменти регулювання грошового ринку - здійснення інтервенцій та контроль за діяльністю комерційних банків. Варто, однак, підкреслити, що контрольна функція здійснюється в тісному співробітництві з Федеральним управлінням з контролю над банківськими установами, заснованим згідно із законом від 1961 р. Це - державна служба, що працює в тісному співробітництві з Бундесбанком та спирається на професійні структури, у числі яких - Асоціація німецьких банків (об'єднує 11 регіональних банківських асоціацій і 2 спеціалізованих - Асоціацію іпотечних банків та Асоціацію банків для суднобудування). Членство в асоціаціях є факультативним. Крім того, існують Німецька Асоціація ощадних кас, Асоціація німецьких народних банків і кас взаємного сільськогосподарського кредиту і нарешті, Асоціація банків державного сектора.

Грошово-кредитна політика Центрального банку. Німецький федеральний банк поряд з монопольним правом випуску банкнот зобов'язаний забезпечити стабільність німецької марки. Для цього він використовує традиційний набір інструментів грошово-кредитного регулювання.

Коли, як і які з них застосовувати, банк вирішує самостійно. Він встановлює свою облікову ставку в рамках угод рефінансування кредитних установ, а для конкретних кредитних установ - певний контингент перерахування векселів, надає ломбардні кредити під заставу казначейських зобов'язань або цінних паперів на строк до 3 місяців. Умови банк може змінювати залежно від ситуації на грошовому ринку країни. Якщо потрібно вплинути на цей ринок, банк має право купувати або продавати певні векселі, коротко - і середньострокові казначейські зобов'язання, а також боргові зобов'язання, допущені до офіційної торгівлі на біржі.

Банк широко використовує політику обов'язкових мінімальних резервів, облікову політику, операції на відкритому ринку (тобто, операції з державними цінними паперами).

Банк здійснює касове виконання державного бюджету, операції з іноземною валютою і золотом, кредитує уряд і міжнародні організації.

Особливості організації кредитної системи у Німеччині. Головним завданням Європейський валютний інститут вважає стримування темпів інфляції в межах 0-2 %. Інші цілі - сприяння стійкому зростанню, високій зайнятості, високому ступеню конвергенції національних економічних систем, підтримка економічного єднання й солідарності держав-членів ЄС - носять відверто допоміжний характер. Німецьку банківську модель було взято за основу функціонування Європейського центрального банку (ЄЦБ) у зв'язку із запровадженням нової валюти "євро" з 1 січня 1999р.

Німецька модель базується на основі норм мінімального резервування, усереднення цих норм і нечастих операцій на відкритому ринку з метою згладжування коливань ліквідності в банківській системі і стабілізації відсоткових ставок.

Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських установ незалежно від розмірів банків, різниці у правових формах та відносинах власності. Кожна з них виконує для своїх клієнтів усі можливі банківські операції.

Незалежність Бундесбанку від уряду та досконалість законодавства у цій сфері - можна сказати, єдиний випадок у світі. Центральний банк не ставить собі за ціль отримання прибутку, як це роблять інші центральні банки. Бундесбанк функціонує як корпорація громадянського захисту.

Резюме.

1. Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк - Bundesbank) є спадкоємцем Рейхсбанку. У 1957 році був прийнятий закон про Німецький федеральний банк на основі об'єднання Банку німецьких земель та центральних банків земель. Центральне правління Німецького федерального банку знаходиться у Франкфурті-на-Майні.

2. Уставний капітал банку належить Федерації. Органами управління Бундесбанку є: Рада Центрального банку, Рада директорів Правління Центральних банків земель. Органом, який здійснює ліцензування фінансової діяльності є Федеральний офіс банківського нагляду (ФОБН).

3. Головним завданням Бундесбанку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки. Основні функції Бундесбанку: емісія банкнот, керування золотовалютними резервами, керування валютними курсами, функція Державного банку, функція головного банку.

4. Німецький федеральний банк використовує традиційний набір інструментів грошово-кредитного регулювання: встановлення облікової ставки в рамках угод рефінансування кредитних установ, політика обов'язкових мінімальних резервів, облікова політику, операції на відкритому ринку.

5. Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських установ. Незалежність Бундесбанку від уряду не має жоден банк у світі. Німецька модель базується на основі норм мінімального резервування.

Розвиток системи валютного регулювання у Німеччині можна поділити на кілька етапів.

І етап - до 70-х років XIX ст. - срібний монометалізм: різні грошові системи (грошові одиниці - пфеніг, грошей, геллер, талер, гульден), в обігу також використовувалися банкноти та паперові гроші.

ІІ етап - 1875-1924 рр. - золотий монометалізм: створення єдиної грошової системи, єдина валюта - рейхсмарка із золотим вмістом 0,358423 г золота, в обігу також були банкноти. Після Першої світової війни посилилась інфляція, яка переросла в гіперінфляцію.

ІІІ етап - 1924-1931 рр. - у 1924 р. проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн. старих. У результаті реформи відбувся перехід до золотодевізного стандарту. Нова рейхсмарка забезпечувалась на 40% золотом та іноземною валютою.

Страницы: 1, 2