Інвестиційна діяльність страхових компаній

Інвестиційна діяльність страхових компаній

6

Вступ

Страхування - це стратегічний сегмент економіки, оскільки воно дозволяє суттєво знизити навантаження на витратну частину бюджетів різних рівнів; сприяє соціально-економічній стабільності в суспільстві, тому що є важливим елементом соціального захисту населення; дозволяє оптимізувати діяльність суб'єктів економіки за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів; забезпечує компенсацію збитків, завданих юридичним і фізичним особам в результаті настання несприятливих подій; є джерелом внутрішніх довгострокових інвестицій в економіку країни.

Актуальність теми. Необхідність розгляду сутності інвестиційної діяльності, особливостей формування інвестиційного потенціалу, державного регулювання та оптимізації процесу інвестування страхових компаній пов'язана з потребою дослідження цього напряму їх діяльності, з точки зору як кінцевих результатів функціонування страховиків, так і національної економіки в цілому. Активізація інвестиційної діяльності страхових компаній підносить сферу страхування до рангу важливих чинників, які впливають на розвиток економіки, оскільки пасивні кошти, отримані від страхувальників, стають активним капіталом, що задіяний на фінансовому ринку.

Зростання інвестиційних ринків України значною мірою може бути забезпечено за рахунок ефективного використання страхових ресурсів вітчизняних страхових компаній. На теперішній час цей напрям діяльності страховиків в Україні залишається недостатньою мірою розвинутим і використаним. Однак, в перспективі його реалізація здатна забезпечити піднесення національної економіки. В сучасних умовах важливого значення набуває вирішення проблем економічного, організаційно-правового, функціонального, інформаційно-аналітичного, кадрового та соціально-психологічного характеру, що стримують як розвиток вітчизняного страхового ринку, так і здійснення страховими компаніями ефективної інвестиційної діяльності. У цьому контексті особливої актуальності набуває система заходів щодо активізації та удосконалення інвестиційної діяльності страховиків.

Вагомий вклад у дослідження теоретико-методологічних та організаційно-правових основ страхової діяльності внесли такі вчені, як М.М. Александрова, Т.Г. Александрова, Т.М. Артюх, В.Д. Базилевич, О.І. Барановський, Н.Н. Внукова, К.Г. Воблий, О.О. Гаманкова, О.А. Гвозденко, Л.М. Горбач, С.Л. Єфімов, О.М. Залєтов, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, Є.В. Коломін, В. Кругляк, О.Б. Крутик, М.В. Мних, Л.А. Орланюк-Маліцька, С.С. Осадець, Л.І. Рейтман, О.О. Слюсаренко, К.Є. Турбіна, В.В. Шахов, Р.Т. Юлдашев, Л.А. Юрченко, Т.О. Яковлєва та ін. Теоретичні проблеми та складові процесу інвестування детально розглянуто у працях В.В. Бачарова, І.А. Бланка, В.М. Геєця, Є.Ф. Жукова, Ю.Ф. Касімова, О.В. Мертенса, Д. Норткотта, А.А. Пересади, С.К. Реверчука, У. Шарпа, В.О. Чернова, А.В. Чупіса та інших вчених. Теоретико-методологічні питання економіко-математичного моделювання, які стосуються оптимізації та прогнозування діяльності фінансових установ, досліджували О.В. Бережна, А.М. Єріна, В.С. Зарубін, Ю.Ф. Касімов, Н.І. Костіна, С.І. Шелобаєв та багато інших.

Проте, особливості інвестування коштів страховими компаніями досліджені недостатньо. Водночас проблема підвищення ролі інвестиційної діяльності в страхуванні, а також методологічні підходи до обґрунтування питань ефективного формування та управління інвестиційним потенціалом страхових компаній потребують подальшого розвитку та узагальнення. Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є уточнення теоретико-методологічних засад інвестиційної діяльності страхових компаній та розробка напрямів поліпшення процесу інвестування, націлених на підвищення ефективності функціонування як страхового бізнесу, так і економіки України.

Відповідно до поставленої мети визначені завдання дослідження:

дослідити сутність інвестиційної діяльності страховиків та визначити її місце і роль у страховому бізнесі;

визначити інвестиційні можливості страхових компаній відповідно до спеціалізації страховиків;

проаналізувати інвестиційну діяльність вітчизняних страхових компаній та виявити причини недостатньої їх ролі як постачальників інвестиційного капіталу для національної економіки;

дослідити особливості державного регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній в Україні;

визначити основні шляхи активізації інвестиційної діяльності страхових компаній;

розробити економіко-математичну модель, яка дозволяє оптимізувати інвестиційну діяльність страхових компаній.

Предметом дослідження є фінансові відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням інвестиційних ресурсів страховиків.

Об'єктом дослідження є інвестиційна діяльність страхових компаній на фінансовому ринку України.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження стали сучасна економічна теорія, фундаментальні положення страхової справи, а також інвестиційної діяльності та економіко-математичного моделювання.

У досліджені використано: методи системно-структурного та порівняльного аналізів, статистичних групувань, фінансового аналізу - для оцінки стану і перспектив розвитку страхового ринку та напрямів розміщення коштів страхових компаній; методи теорії ймовірностей та прогнозування - для визначення обсягу надходжень страхових платежів і здійснення страхових виплат. Поставлені завдання вирішувались із застосуванням сучасних версій систем обробки інформації, пакетів прикладних програм MS Excel, Statistica.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі, нормативні та методичні матеріали законодавчої та виконавчої влади; офіційні статистичні дані Державного комітету статистики України, офіційні матеріали Міністерства фінансів України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України; статистичні дані Ліги страхових організацій України, дані перестрахового товариства „Swiss Re”, рейтингового агентства „Эксперт Ра”, Інформаційного страхового інституту.

Розділ 1.Становлення та розвиток ринку страхових послуг в Україні.

1.1. Нормативно-правове регулювання ринку страхових послуг

Організація страхування і підходи до регулювання державою порядку й умов страхових відносин можуть суттєво відрізнятися залежно від соціальної значимості ризику, що приймається на страхування, кількості потенційних потерпілих, ціни страхування, інших факторів.

Сутність правового регулювання страхового ринку України полягає у встановленні державою певного порядку взаємодії суб'єктів цього ринку і в захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів відносно надання страхових послуг.

Правове регулювання страхового ринку може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) і окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади, центральним елементом якої є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. До цієї системи входять: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація України - податкове регулювання, Антимонопольний комітет -- антидемпінгова та антимонопольна політика, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва -регуляторна політика, Фонд державного майна -- управління частками державного майна, Господарський суд -- розгляд справ, пов'язаних із спорами у галузі страхування.[5,c.19]

Органи інституційного регулювання здійснюють регулювання всередині самих інститутів у межах взаємодії між цими інститутами та іншими учасниками ринку, а також у межах співробітництва з державними органами.

Інституційно-правове регулювання на страховому ринку здійс-нюється інститутами-регуляторами, які утворені відповідно до ст. 13 Закону України "Про страхування", а саме: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання відносин у страхуванні доповнюють одне одного, але пріоритет належить першому. Державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове -- конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.

Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності передбачає наявність загального законодавства, спеціального страхового законодавства та пакету підзаконних актів. Найбільш загальні принципи страхування (в основному відносно державного страхування) викладені в Цивільному кодексі України.

Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, які визначені:

Конституцією України, прийнятою у червні 1996 року;

Міжнародними угодами, підписаними і ратифікованими Україною;

Цивільним кодексом України;

Законами та постановами Верховної Ради України;

Указами та розпорядженнями Президента України;

декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

нормативними актами, які включають інструкції, методики, накази, прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і пройшли реєстрацію в Мін'юсті України;

нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю.

Необхідно впорядкувати умови проведення обов'язкового страхування. Необхідно привести його у відповідність з принципами страхування, уніфікувати умови захисту всіх категорій працівників.

З урахуванням власного та іноземного законодавчого досвіду в галузі страхування доцільно підготувати проект Страхового кодексу України.

Зростання обсягів робіт щодо підготовки проектів законодавчих і нормативних актів потребує активізації діяльності Експертної ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів, комісій Ліги страхових організацій, правових та фінансово-економічних науково-дослідних установ.

З метою удосконалення державного нагляду та регулювання приведення страхового законодавства до міжнародних норм, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України стала членом авторитетних організацій -- з липня 2003 року -- Міжнародної асоціації органів пенсійного регулювання та нагляду, а з вересня 2003 року -- Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю. Здійснюється також налагодження співпраці з регуляторами інших країн, зокрема, у рамках проекту РАDСО (Planning and Development Collaborative International -- Організація планування та розвитку співпраці) -- з регулятором Угорщини; у рамках проекгу IDА (Canadian International Development Agency -- Канадська міжнародна агенція розвитку -- з регулятором Канади; у рамках проекту First Initiative -- з регуляторами Великобританії, Прибалтики; у рамках проекту ОSІ --з регуляторами Польщі та Ірландії. Участь у реалізації проектів Світового Банку (СБ): програмна системна позика, програма оцінки фінансового сектору; програма фінансування розвитку села, проект впровадження пенсійної реформи в Україні, проект по дослідженню небанківських фінансових установ. Залучення технічної допомоги для розвитку інституційної спроможності Комісії: Рігзі Іпіііапуе -- експертна допомога від" Ваіклуогід Іпс."; Європейська Комісія: програми ТАСІS (пілотні проекти у сфері страхування у 2003 році та включення в Національну програму допомоги Україні у 2004 році; Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства (JEPLAC -- імплементація законодавства України до законодавства ЄС).[ 6,c.58 ]

1.2.Державне регулювання страхової діяльності.

Ринок страхових послуг у більшості країн є предметом державного регулювання. В Україні питання державного регулювання розвитку ринку страхових послуг необхідно розглядати у двох аспектах: по-перше, прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об'єднуються в поняття "страхове законодавство"; по-друге, здійснення спеціального нагляду за розвитком відносин страхування відповідно до інтересів громадян України та загальнодержавних

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту прав страхувальників. Основним принципом державного регулювання страхового ринку України вважається реалізація загально-державних інтересів, забезпечення гарантій страхувальникам і певної безпеки інвестиційної діяльності в Україні.

В арсеналі державного регулювання інвестиційна, фіскальна, кредитна і грошова політика чи так звані "ринкові", непрямі методи впливу держави на зовнішнє середовище страхового бізнесу. Разом з цим, використовується і пряме державне втручання в механізм його функціонування -- як з допомогою законодавчої бази, так і з допомогою нагляду за страховою діяльністю.

Якість державного регулювання страхового ринку суттєво залежить від обсягів, достовірності, адекватності та незалежності інформації щодо фінансово-господарськоїдіяльності страховиків. Важлива роль у цьому відводиться незалежним суб'єктам підприємницької діяльності, якіздійснюють відповідні функції на страховому ринку -- аудиторам, аварійним комісарам, оцінювачам.

В основі системи державного регулювання страхового ринку знаходиться Конституція України. Важливе місце у становленні системи державного регулювання страхового ринку відводиться Закону України "Про страхування", в редакції від 4 жовтня 2001 року. Цим Законом визначаються обов'язки, права страховика і страхувальника. договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат і страхового відшкодування, мета і форми державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, функції та права органу нагляду за страховою діяльністю, умови ліцензування страхової діяльності, умови забезпечення платоспроможності страховика, формування страхових резервів.[7,c.398]

Питання державного регулювання поточної діяльності страховиків у більшості країн світу вирішується встановленням певних правил формування і розміщення страхових резервів, насамперед так званих технічних резервів, тобто таких категорій пасивів страховика, які певною мірою мають адекватно відображати обсяги взятих страховиком страхових зобов'язань.

Надзвичайно важливим є як структура та склад технічних резервів, так і порядок формування їх. Держава має встановлювати певні вимоги до обсягів та структури активів, наявність яких є обов'язковою для покриття технічних резервів, виходячи із критеріїв їх надійності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості.

Механізм установлення вимог до покриття технічних резервів певними (допустимими) категоріями активів, власне, і є засобом державного регулювання розміщення страхових резервів. Введенням відповідних обмежень на деякі категорії активів держава може стимулювати або дестимулювати певні напрями інвестиційної діяльності страховиків.

В умовах ринкової економіки кошти резервів разом із власними коштами страховика стають основним інструментом виконання страхових зобов'язань. Тому контроль наявності і достатності вказаних коштів для виконання своїх зобов'язань страховиком -- одне із основних завдань діяльності органу нагляду за страховою діяльністю. Окрім того, для забезпечення фінансової стійкості страховика, не менш важливе значення має контроль за розміщенням страхових резервів.

Страхові премії, направлені у страхові резерви, деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою отримання додаткового прибутку. Тому кошти страхових резервів, інвестовані страховиками, потребують регулювання, оскільки є коштами страхувальників і повинні бути повернені їм при настанні страхового випадку.

Окремим завданням, яке потребує ефективного державного регулювання, є діяльність зі страхування життя. Цей вид страхування,. на відміну від так званих "ризикових" видів страхування, дає змогу чітко і точно прогнозувати характер розвитку страхового портфеля завдяки математичній обробці даних таблиць смертності як загальнодержавних, так і регіональних або галузевих.

Здійснення ефективного нагляду за страховою діяльністю -- одна із основних передумов забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві, а підвищення ефективності роботи органів нагляду є одним з першочергових завдань для уряду будь-якої країни і вимагає розгляду їх діяльності через призму необхідності і достатності: об'єктивної необхідності введення певних норм і правил в об'ємах, достатніх для досягнення позитивних результатів нагляду.

Згідно з Законом України "Про страхування" (ст. 36) основні функції органу страхового нагляду (Уповноваженого органу) такі:

-ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перєстрахових брокерів;

видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;

видача свідоцтв про включення страхових та перєстрахових брокерів до державного реєстру страхових та перєстрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності; проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;

узагальнення практики страхової діяльності і посередницької

діяльності на страховому ринку, розробка і надання в установленому порядку пропозицій відносно розвитку і удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні і перестрахуванні;

прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;

встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;

проведенні і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;

здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.

Законом України "Про страхування" визначено основні права органу страхового нагляду, а саме:

одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансовий стан, та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у т.ч. банків, організацій і громадян) -- інформацію, необхідну для виконання власних функцій;

проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше як один раз на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

у випадку виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність, видавати їм приписи про усунення цих порушень, а якщо це не виконується, то зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до моменту усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дорученням правоохоронних органів або органів державної влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності укладених договорів страхування та перестрахування та у разі надходження інформації від страхувальників про порушення;

одержувати від страхових та перестрахових брокерів установлену звітність про їх діяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних;

видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового чи перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у т.ч. інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових посередників;

здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасникам страхового ринку;

одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію про статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

- звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом.

Уповноважений орган має й інші права, надані йому діючим законодавством, які здійснюються в таких напрямках: отримання від страховиків документів на ліцензування; щоквартальна звітність і її аналіз; здійснення перевірок страхових компаній на місці, а при виявленні порушень -- застосування відповідних санкцій.[8, c.40]

Державний нагляд України за страховою діяльністю дозволяє попередити фінансові збої, які можуть виникати при недотриманні страховиками вимог страхового законодавства.

Удосконалення функцій державного нагляду за страховою діяльністю необхідно спрямувати на:

уточнення вимог щодо здійснення обов'язкового щорічного аудиту страхових компаній, типових розцінок оплати за аудит, визначення переліку аудиторських фірм, яким, виходячи із забезпечення необхідними фахівцями, можна доручати здійснення аудиту страхових компаній, дасть змогу підвищити якість і відповідальність за достовірність висновків за наслідками аудиту, зменшити кількість перевірок страховиків із розрізнених питань їх діяльності;

обґрунтованість створення, реорганізації та ліквідації страхових компаній;

опрацювання проектів нормативно-інструктивних документів щодо розробки бізнес-планів, ведення спеціального обліку, аналізу і звітності страховиків (включаючи форму балансу); здійснення реєстрації, обліку та сертифікації страхових посередників з максимальним наближенням цих документів та заходів до міжнародних стандартів;

посилення кадрового потенціалу контролюючих органів за рахунок залучення до роботи в них працівників, що мають достатній теоретичний рівень та практичний досвід страхової діяльності;

Страницы: 1, 2, 3