Реферат: Правова охорона навколишнього природного середовища

Реферат: Правова охорона навколишнього природного середовища

План

Вступ

1. Правова охорона навколишнього природного середовища.

Висновок

Вступ.

Екологія — це знання людини про те що її оточує У наш час даний термін міцно

закріпився у суспільній свідомості. Екологія стала одним з основних

показників ставлення полини до життя, навколишнього природного середовища

Екологічна свідомість відображає духовність суспільства, його «порозуміння» з

природою невід ємною частиною якої є людина.

В екологічних роздумах людини відбивається рівень її інтелекту, загальної і

професійної культури. Більшість людей які свідомо зараховують себе до

прибічників сучасної культури вважають що захист довкілля е одним з найбільш

важливих завдань сучасних і майбутніх генерацій. Стан природи викликає все

більше занепокоєння у представників різних верств населення.

Нині майже немає свідомої людини яка не знана б дещо про екологію Для

більшості населення з нею поєднана стурбованість тими негативними наслідками,

що спостерігаються у різних сферах антропогенної активності. Як правило, ці

наслідки теоретичною основою яких треба вважати так званий антропоцентризм

пов'язані з доведенням до крайньої межі тих навантажень які людина покладає

на природу. Уявляється що вже настав час для епохи ексцентризму коли не

людина повинна диктувати свої умови природі, а природа — людині. Адже

антропоцентризм становить небезпеку для існування людей у глобальному

масштабі.

Екологічне законодавство — це структура, що об'єднує екологічні юридичні

норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми

конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини різного

змісту, з приводу охорони різних природних об'єктів. Вказане законодавство є

системою, що має більш-менш сталий характер. Його реалізація породжує

відносно сталі правові відносини.

Системою екологічного законодавства необхідно вважати цілісність, яка

складається з окремих законодавчих актів, що перебувають між собою у

взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по собі, а у

взаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише екологічного

змісту.

Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму. Вона

відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки перебуває у

найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи.

Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно від

того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична сила

еколо­гічних актів обумовлюється тим, який природний об'єкт береться державою

під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об'єкта залежить від його

екологічної цінності, поширеності чи, навпаки, помітного зникнення, наслідком

чого є занесення того або іншого об'єкта до Червоної книги. Проте системний

аналіз сучасного екологічного законодавства дає підстави для висновку, що

юридична сила захисту природних об'єктів залежить від місця цих об'єктів в

системі навколишнього природного середовища та їх стану.

Система екологічного законодавства України в основному повинна відповідати

системі екологічного права. Право того чи іншого об'єкта природи визначається

його місцем в ній. Від системи природи залежать система екологічного права а

отже, і система екологічного законодавства.

1. Правова охорона навколишнього природного середовища.

Охорона навколишнього середовища здійснюється різними, у тому числі й

правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаються переважно всі

компонен­ти, які утворюють природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами що регулюють основи

організації охорони навколишнього при­родного середовища, є Закони України

«Про охорону на­вколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.,

«Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовт­ня 1992 р., «Про природно-

заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3

березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р та інші. До того

ж деякі відносини у сфері використання і охо­рони навколишнього природного

середовища врегульовані кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а

та­кож Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., «Про

ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні

цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядок обме­ження,

тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств,

установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про

охорону навко­лишнього природного середовища».

Різновидами права природокористування є:

Право землекористування, право водокористування, право лісокористування,

право користуватися надрами, право ко­ристуватися тваринним світом, право

користування природ­но-заповідним фондом.

Право природокористування — це процес раціонального використання людиною

природних ресурсів для задоволен­ня різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер,

плановість і тривалість, ліцензуван­ня, врахування надзвичайного значення у

житті суспільства тощо. При цьому виділяють такі групи природокористу­вання,

як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр,

тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального

користування при­родними ресурсами можуть бути, згідно з Законом України «Про

охорону навколишнього природного середовища», усі громадяни для задоволення

найрізноманітніших потреб і інтересів. Воно здійснюється громадянами

безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не потрібен відповідний дозвіл

уповноважених органів і осіб. Загальним є, наприк­лад, використання парків,

скверів, водойм, лісів, збір дико­рослих ягід, грибів, горіхів і т. ін. Право

загального приро­докористування закріплене у ст. 13 Конституції України:

«Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права

власності народу відповідно до закону». Похідним від загального

природокористування є спеціальне використання природних ресурсів.

На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів, що

здійснюється громадянами, підприємствами, установами і організаціями у

випадках, коли відповідна, визначена у законодавстві частина природ­них

ресурсів передається їм для використання. Як правило, така передача має

вартість і визначена в часі. Надання при­родних ресурсів відбувається на

основі спеціальних до­зволів — державних актів на право постійного

користуван­ня.

Крім прав суб'єктів, як природокористувачів, сучасною юридичною наукою

сформовані й інтенсивно розвиваються екологічні права і обов'язки. Так, у

Конституції України записано, що «кожен має право на безпечне для життя і

здоров'я довкілля та на відшкодуван­ня завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному га­рантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля,

про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її

поширення». Аналогічні формулювання є й у Законі України «Про охорону

навколишнього природ­ного середовища», бо це право — одне з основних прав

лю­дини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечу­вати здійснення

санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення

навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлю­ються у судовому порядку.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навко­лишнього природного

середовища» передбачає і певні обов'язки громадян. Так, незалежно від того, є

громадяни природокористувачами, чи ні,— вони зобов'язані берегти природу,

раціонально використовувати її запаси, не завда­вати шкоди. Крім того, Закон

України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» покладає на

грома­дян і підприємства, установи й організації, як суб'єктів спе­ціального

використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за

спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і

лімітів вико­ристання природних ресурсів. Ці нормативи визначаються з

урахуванням розповсюдження природних ресурсів, їх якості, можливості

використання, місцезнаходження, мож­ливості переробки і зберігання відходів.

До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані сплачувати

певні кошти за забруднення навколишнього природного се­редовища, що

встановлюються за викиди у атмосферу за­бруднюючих речовин; скидання

забруднюючих речовин на поверхню води, у територіальні і морські води, а

також під землю.

Контроль у сфері природовикористання і охорони на­вколишнього природного

середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження, інвентаризації

та експер­тиз. Він може здійснюватись як уповноваженими держав­ними органами,

так і громадськими формуваннями. Дер­жавний контроль покладається на Ради

народних депу­татів, державні адміністрації та Міністерство охорони

на­вколишнього природного середовища і його органи на місцях.

2. Земельний кодекс України про вади земельного фонду

Земельний Кодекс прийнятий Верховною Радою Укра­їни 13 березня 1992 р.; він

регулює відносини у сфері вико­ристання і охорони землі.

Усі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів;

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­го та історико-

культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до певної категорії провадиться відповідно до їх цільового

призначення.

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель,

переданих у колективну чи приватну власність.

-

Суб'єктами права державної власності на землю висту­пають:

1) Верховна Рада України — на землі загальнодержав­ної власності України;

2) Верховна Рада Автономної Республіки Крим—на землі в межах території

Республіки, за винятком земель за­гальнодержавної власності;

3) обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради на­родних депутатів — на

землі в межах їх територій, за ви­нятком земель загальнодержавної власності.

Землі, що перебувають у загальнодержавній власності можуть передаватися в

колективну або приватну власність і надаватись у користування, у тому числі в

оренду. Не мо­жуть передаватися у колективну і приватну власність: землі

загального користування населених пунктів, землі гірничо-добувної

промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'яз­ку,

оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекре­аційного та історико-

культурного призначення; землі лісо­вого фонду; землі водного фонду; землі

сільськогосподарсь­ких науково-дослідних і навчальних закладів.

Однією з форм власності на землю є колективна власність. Суб'єктами права

колективної власності на зем­лю є колективні сільськогосподарські

підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства,

сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі

радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності,

здійснюється за рішенням загальних зборів колективу. Землі у колективну

власність передаються безкоштовно. Кожний член колективної власності на землю

у разі виходу З колективу має право одержати свою частку землі в натурі, яка

визначається в порядку, передбачено­му Земельним кодексом.

Право приватної власності громадян України на зем­лю означає, що тільки вони

мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення

сільсько­господарського господарства; ведення осо­бистого підсобного

господарства; будівнщтва і обслуго­вування житлового будинку і господарських

будівель: садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх

у спадщину; одержання част­ки землі у спільному майні подружжя; купівлі-

продажу; да­рування та обміну. Передача земельних ділянок у власність

громадян проводиться місцевими Радами народних депу­татів за плату або

безкоштовно. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки

у власність не передаються.

У тимчасове користування на умовах оренди земля на­дається: громадянам

України; підприємствам, установам і організаціям; громадським об'єднанням і

оеяігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об'єднан­ням і

організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян;

підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземним державам;

міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та особам без

громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради

народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду у

корот­кострокове користування — до трьох років і довгострокове — до 50 років.

Умови викори­стання землі, строки її використання, плата за оренду землі

визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Після закінчення

строку оренди землі орендар має пере­важне право на відновлення договору.

Крім того, орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення

ма­ють переважне право на одержання орендованих земельних ділянок у приватну

власність.

3. Складові частини природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд — це ділянки суші і водної о простору, природні

комплекси та об'єкти, які мають особ­ливу природоохоронну, наукову, естетичну

та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середови­ща,

генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного

балансу та екологічної безпеки України.

До природно-заповідного фонду належать:

1) природні об'єкти—заповідники, біосферні заповід­ники, національні природні

парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

2) штучні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні пар­ки, зоологічні парки,

парки-пам'ятки садово-паркового ми­стецтва.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних за­повідників, національні

парки є власністю народу України. Усі інші об'єкти природно-заповідного фонду

можуть пере­бувати і в інших формах власності. Охорона об'єктів при­родно-

заповідного фонду забезпечується шляхом встанов­лення заповідного режиму;

організації систематичних спо­стережень і досліджень; здійснення державного і

громадсь­кого контролю; встановлення підвищеної відповідальності та ін. Крім

того, ці об'єкти можуть використовуватися лише для: природоохоронних,

науково-дослідних, оздоровчих та освітньо-виховних цілей. Управління у сфері

охорони при­родно-заповідного фонду здійснює Міністерство охорони

навколишнього природного середовища України та його ор­гани на місцях.

Безпосереднє управління більшістю об'єктів природно-заповідного фонду

здійснюється спеціа­льними адміністраціями, до складу яких входять відповідні

наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування.

За Законом, право участі в управлінні названими об'єктами належить і

відповідним об'єднанням громадян.

4. Правові заходи охорони атмосферного повітря тваринного світу.

Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів

України, уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього

природного середовища України, Міністерство охорони здоров я України, місцеві

органи державної виконавчої вла­ди, інші державні органи. Вони проводять

стандартизацію і нормування у галузі охорони атмосферного повітря. Дер­жавні

стандарти у цій галузі є обов'язковими і визначають поняття й терміни, режим

використання й охорони атмо­сферного повітря, методи контролю за його станом,

вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне по­вітря та ін. Крім

того, встановлюються такі нормативи: еко­логічної безпеки атмосферного

повітря; обмежено допусти­мих викидів забруднюючих речовин і шкідливого

впливу фізичних і біологічних факторів стаціонарними джерелами; обмежені

нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне

повітря; використання атмосфер­ного повітря як сировини; концентрації

забруднюючих ре­човин у відпрацьованих газах. У зв'язку з існуванням

дер­жавних стандартів і нормативів держава покладає на підприємства, установи

і організації відповідні обов'язки. Так, вони зобов'язані вживати заходів

щодо зменшення об­сягів шкідливих викидів, підтримувати у справному стані

споруди, устаткування й апаратуру для очищення викидів тощо.

Економічний механізм забезпечення охорони атмосфер­ного повітря полягає у

лімітуванні, економічному заохо­ченні і стимулюванні охорони атмосферного

повітря.

Законодавство передбачає, що правопорушеннями у га­лузі охорони атмосферного

повітря є: порушення норма­тивів гранично допустимих викидів забруднюючих

речовин; перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу

фізичних і біологічних факторів; вико­ристання атмосферного повітря як

сировини основного ви­робничого призначення без дозволу спеціально

уповнова­жених державних органів та ін.

Закон регулює відносини у галузі охорони, викори­стання і відтворення

тваринного світу, об'єкти якого пере­бувають у стані природної волі, у неволі

чи в напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті, повітрі, постійно чи

тимча­сово населяють територію України або належать до при­родних багатств її

континентального шельфу та морської економічної зони. До об'єктів тваринного

світу належать: хордові, в тому числі хребетні і безхребетні тварини в

усьо­му їх видовому розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що перебувають у

стані природної волі: частини диких тварин; продукти життєдіяльності диких

тва­рин; залишки викопних тварин.

Суб'єктом права загальнодер­жавної власності на тваринний світ є держава в

особі Вер­ховної Ради України. Окремі об'єкти тваринного світу мо­жуть бути

колективною чи приватною власністю.

Основними видами використання об'єктів тваринного свїту законодавство вважає:

мисливство; рибальство; вико­ристання об'єктів тваринного світу у наукових,

культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання ко­рисних

властивостей життєдіяльності тварин; використання тварин з метою отримання

продуктів їх життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і

розведення в неволі чи в напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.

5. Водний кодекс України

Цей кодекс регулює правові відносини з метою забезпе­чення збереження,

наукового обгрунтування, раціонального використання вод для потреб населення

і галузей еконої" ки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від

забруд­нення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та

ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони

прав підприємств, установ, орга­нізацій і громадян на водовикористання.

Водний фонд Укра­їни включає усі води (водні об'єкти) на території України.

До водного фонду належать:

1. Поверхневі води: природні водойми (озера), водото-ки (річки, струмки),

штучні водойми (водосховища, став­ки) і канали.

2. Підземні води та джерела.

3. Внутрішні морські води та територіальне море. Усі спори з питань

використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розглядаються

державними органами охо­рони навколишнього природного середовища, водного

гос­подарства, геології, місцевими Радами народних депутатів, судом,

арбітражним судом або третейським судом у поряд­ку, встановленому

законодавством.

Висновок

Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його існування.

Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків явищ природи, що

створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни природних умов:

температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря, води

тощо) впливають на людину.

Сьогодні людство не може відмовитися від використання природних ресурсів, які

є основою матеріального виробництва, але не може й миритися з деградацією

нав­колишнього природного середовища внаслідок інтенсивної експлуатації

землі, її надр, водних об'єктів, лісів, тваринного і рослинного світу. Тому

важливим напрямом суча­сного соціального регулювання відносин в сфері

взаємодії природи І суспільства є забезпечення раціонального

природокористування. Його метою є задоволення матері­альних потреб

суспільства за рахунок наявних і відновлювальних природних ресурсів,

визначення найбільш ефективного, економічно вигідного їх використання без

заподі­яння шкоди для життєво важливих екологічних інтересів людей.

Екологічна функція держави не повинна обмежуватися тільки охороною

навколишнього природного середовища. Вона полягає, або принаймні повинна

полягати не тільки в охороні, а й у відновленні природи, що постраждала від

людського безглуздя. Ця функція має непере­вершено значення, оскільки від неї

залежать здоров'я планети і саме існування людства. З цієї причини вона має

здійснюватись в умовах екстремальності, які передбачають надзвичайну

напруженість активності держави екологічного змісту. Настав час значно

посилити владний характер екологічної функції держави.

Використана література:

· Конституційне право – опорні конспекти.

· Словник - довідник В.В.Молдовом В.Ф.Мелащенко

Київ “Юмана” 1996 р.

· “Основи конституційного права України”

Державний український педагогічний університет ім. Драгоманова

Київ 1997 р., за редакцією АПрН, професора В.В.Копейчикова

· “Екологічне право” В.І.Андрейцев

Київ “Вентурі” 1996 р.

· “Основи держави і права” навчальний посібник

А.М.Колорій і А.Ю.Олійник

Київ “Либідь” 1997 р. ст.112 – 123.