Революція 1905-1907 р.р. в Росії, розстановка ії політичних сил

а не здійснювати практичне керівництво їхніми діями. Останнє вони вважали

утопієй: партія знаходилась на нелегальному положенні, а рамки підпілля не

дозволяли їй очолити демократичний рух, бо на політичній арені Росії діяв

не один робітничий клас, спроба здійснити керівництво всіма революційними

силами, на думку меньшовиков, неминучо наштовхнулася б на інтереси інших

політичних партій Росії. Це було богато розколом єдиного демократичного

фронту перед особою царату. Меньшевики вказували, що в умовах революції

одна нелегальна робота веде до відриву від мас.

Меньшевики вважали, що ліберальная буржуазія повинна взяти владу в

свої руки, а маси будуть "тиснути знизу" на Тимчасовий уряд з метою

заглиблення демократії. При цьому, оцінюючи можливості пролетаріату, вони

виходили з недостатнього рівня його свідомості і організованості.

Меньшевики не вважали селянство союзником пролетаріату і пропонували

координацію дій пролетаріату з ліберальною буржуазією.

ПЕРША РАДА РОБІТНИЧИХ ДЕПУТАТІВ.

Навесні-влітку 1905 року заворушення перекинулись в армію і на флот.

В районі Одеси на вчення вийшов броненосець "Князь Потьомкін-

Тавричевський". 14 червня команда відмовилася від обіду, приготованого з

гнилого м'яса. Командир наказав всім побудуватися на палубі і викликав

варту. Матроси обрали судновий комітет на чолі з А. Н. Матюшенко і

вирішили іти в Одесу, де ще з 8 червня йшов страйк. Але місцеві владони

прийняли міри, щоб ізолювати моряків ,що повстали від робітничих.

На подолання повстання вийшла Чорноморська ескадра, однак співчуття

матросам потьомкімцям було настільки явним, що ескадру увели в Севастопль.

11 доби броненосець ,що повстав знаходився в морі під червоним

прапором, а коли закінчилося паливо і продовольство, здався румунським

владонам. В румунському порту Констанца матроси виробили звернення "До

всього цивілізованого миру", в якому вимагали негайного припинення

російсько-японської війни, зкинення самодержавства, скликання Установчого

зібрання.

Важливою подією в історії революції 1905 року було створення першої

Ради робітничих депутатів. 12 травня в Іваново-Вознісенську почався страйк.

На Чолі її стояли керівник Іваново-Вознесенской організації РСДРП Ф. А.

Афанасьев і 19-річний студент Петербурзького політехнічного інституту М. В.

Фрунзе.

Для керівництва страйковим рухом було вирішене обрати Раду робітничих

депутатів, що незабаром перетворився в орган революційної влади в місті.

Рада взяла в свої руки охорону фабрик і заводів, заборонила на певний

термін виселяти робітничих з квартир, підвищувати ціни на продукти, закрила

страчені винні лавкі, стежила за порядком в місті, створивши загони

робітничої міліції. В Раді були сформовані фінансова, продовольча, слідча,

агітаційно-пропагандистська комісії, збройна дружина. По всій країні йшов

збір засобів бастуючим робітничим. Однак утомлені більш ніж двомісячним

страйком, робітничі в кінці липня погодились вийти на роботу, бо володарі

ряду фабрик пішли на поступки.

“Союз союзів". Ще в жовтні 1904 року ліве крило з "Союзу звільнення"

почало роботу по об'єднанню всіх потоків визвольного руху. З Цією Метою

проводиться робота по створенню професійно-політичних союзів, що стали

формою втягнення демократичної інтелігенції і що служать в політичному

житті. До 1905 року вже існували союзи адвокатів, інженерів, професорів,

письменників, медперсоналу і т.п.

8-9 травня 1905 року відбувся з'їзд, на якому всі союзи були

об'єднані в єдиний "Союз союзів". На Чолі його став П.Н. Милюков.

Більшовики обвинуватили з'їзд в помірному лібералізмі і покинули його.

Чотири союзи в "Союзі союзів" створювалися не за професійною ознакою:

Селянський, Земців-конституціоналістів (поміщики), Союз єврейської

рівноправності і Союз рівноправності жінок.

На II з'їзді "Союзу союзів" (кінець травня 1905г.) було прийнято

рішення про організацію загального політичного страйку спільно з

революційними партіями. Знаходячись на лівих позиціях в ліберально-

буржуазному таборі, "Союз союзів" намагався об'єднати всі опозиційні сили

царату. Він пропонував мирний, легальний шлях боротьби.

Булигинськая Дума. В умовах розростаючої революції царат вжив

черговий маневр: 6 серпня 1905 року видається найвищий маніфест про

установу Державної Думи. В маніфесті було сказано: "Державна 'Дума

засновується для попередньої розробки і обговорення законодавчих припущень,

висхідних, по силі основних законів, через Державну Раду до Верховної

Самодержавної влади".

Дума повинна була обговорювати питання бюджету, штатів, деяких

законів, однак залишалася при цьому законодавчим органом. На виборах

перевага віддавалася селянам "як переважному... Найбільш надійному

монархічному і консервативному елементу".

Проект Думи був розроблений під керівництвом Булигіна, тому вона війшла в

історію під назвою "булигінськоі". Більша частина населення Росії була

позбавлена виборчих прав: жінки, військовослужбовці, робітничі, що

врахуються, бродячі "инородцы" і т.п.

При такій системі виборів Петербурзі з населенням більш 1.5 млн.

Людей давала б тільки 7 тисяч виборців.

Природно, що значна частина прибічників ліберального і революційного

табору висловилася за бойкот булигінськоі Думи.

ВИЩИЙ ПІДЙОМ РЕВОЛЮЦІЇ

Восени-взимку 1905 року все суспільство прийшло в рух. В цей час

зійшлись разом різноманітні потоки революційного і ліберального руху. Уряд

примушений був тримати в місті значні військові сили.

На заклик Всеросійської наради профспілок до страйку відгукнулись

підприємства Центральної Росії, Поволжя, Уралу, Сибірі, України,

Прибалтики, Білорусії, Грузії.

З початку жовтня московський політичний страйк почав переростати в

всеросійський. Під Керівництвом есера А. В. Ухтомського застрайкували

машиністи Московсько-казанської залізниці. Страйк розповсюдився на Тулу,

Харків, Нижній Новгород, Саратов, Київ і т.п. В 66 містах європейської

частини Росії припинили роботу електростанції, водопровід, телефонні

станції, стояли конкі і трамваї. Центральне бюро "Союзу союзів" висловилося

за приєднання до страйку. До політичного страйку примкнуло 17 союзів.

13 жовтня в Петербурзі, в будинку Технологічного інституту оформилася

Петербурзька Рада робітничих депутатів. Головою його був обраний Г. С.

Хрустальов-носарь, безпартійний, пізнє - меньшовик, а заступником - Л. Д.

Троцький. В раду війшли депутати від майже 200 підприємств і профспілок

столиці.

Рада вирішувала найважливіші загальнодемократичні питання того часу:

про загальний страйк, 8-годинний робітничий день, про свободу слова,

зібрань, демонстрацій, недоторканості особи і т.п.

В ході Всеросійського Жовтневого страйку 77% загального числа

бастуючих вели боротьбу під політичними гаслами, центральний з яких був

"Геть самодержавство!". 30% робітничих добилися задоволення своїх вимог,

біля 60% робітничих закінчили боротьбу компромісом.

Таким чином, специфічний пролетарський засіб боротьби - страйк -

ставало загальнонаціональним, а успіх її пояснювався об'єднанням всіх

опозиційних самодержавству сил.

Загальнонаціональний підйом в жовтні 1905 року показав, що, незважючи

на специфічні вимоги різноманітних соціальних шарів, російське суспільство

являло собою зразок національної консолідаціі, висловило рідку

одностайність в питанні про те, проти кого був направлений його протест.

Революційні події, хоча і поволі, змінювали світогляд селян. Вони

викликали у них прагнення стати розпорядниками своєї долі. Однак незважючи

на численні спроби різноманітних політичних партій влити селянський рух в

загальне русло революційної боротьби, воно в значній мірі залишалося

стихійним.

Осінь і зима 1905 року принесли нові форми організації селянських виступів

- революційні селянські комітети, що намагалися вирішити насильницькими

засобами земельне питання. 31 жовтня 1905 року в селі Марково

Волоколамського повіту Московської губернії селяни зажадали установи

повновладної народної думи, знищення станової нерівності, відмовилися

платити викупни платежі. На сході була утворена Марковськая республіка, її

президентом обрали старосту

І. А. Буршина. Селянська республіка проіснувала майже рік.

Селянський рух наклав істотний відбиток на весь хід революції. Розмах

селянських виступів восени 1905 року змусив царя підписати 3 листопада

маніфест про зменшення наполовину викупних платежів з селян з 1 січня 1906

року і про припинення їхньої виплати з 1 січня 1907 року.

12 жовтня 1905 року в розпал Всеросійського Жовтневого політичного

страйку відкрився установчий з'їзд конституційно-демократичної партії

(кадети), першої легальної політичної партії Росії. В склад її Центрального

Комітету війшло 11 великих поміщиків і 44 представників інтелігенції (В. І.

Вернадський, А. А. Кизеветтер, В. А. Маклаков, П. Н. Милюков, П. Б. Струве,

І. І. Петрункевич і ін.). Костяк партії склали члени "Союзу звільнення".

Їхнім політичним ідеалом було конституційне влаштування на основі

загального виборчого права. По цьому же принципу вони підбирали собі

союзників.

Програма кадетів містила наступні основні вимоги:

- рівність всіх перед законом, відміна стану, свобода совісті,

політичні свободи, недоторканість особи, свобода пересування і виїзду за

кордон, вільний розвиток місцевих мов на ряді з російським;

- Установче зібрання; розвиток системи місцевого самоврядування,

збереження державної єдності;

- відміна смертної кари;

- відчуження частини поміщицького (передусім здаваїмого в оренду

селянам на кабальних умовах), всього державного земельного фонду і надання

його малоземельним і безземельним селянам;

- свобода робітничих союзів, право на страйки, 8-годинний робітничий

день, охорона праці жінок і дітей, страхування робітничих;

- свобода викладання, зменшення плати за навчання, загальне

безкоштовне обов'язкове початкове навчання і т.п.

- державне влаштування, що визначається основним законом.

Кадети хоча і визнавали необхідність конституційної монархії,

монрахістами не були. Вони відносилися до неї як до неминучості, зважаючи

на, по словам одного з видних кадетів Ф. Ф. Кокошкина, "звички населення

втілювати подання про державу неодмінно в живому символі", "монархія була

для нас... Питанням не принципу, а політичної доцільності".

Кадети називали себе ще “партією народної свободи”. В розпал

Всеросійського Жовтневого політичного страйку вони нерідко діяли разом з

лівими партіями. Так, єкатеринбурзькі кадети допомагали місцевим соціал-

демократам грошами, укривали від поліції, давали свої паспорти, надавали

явки, разом виступали на мітингах.

Однак це об'єднання не було тривким. Вищим принципом своєї партії

вони вважали демократію, не ту демократію, що відстоює пріоритет класу або

мас, а демократію як гарантію прав особистості, індивіда. Вони вважали, що

класова демократія, а тим більш диктатура класу веде до обмеження прав і

свобод інших шарів; між ними неминучо буде суперничиство, в суспільстві

посилиться напруга, що призведе до ще більшому коагулюванню прав і свобод

особистості, до конфліктів, до політичної нестабільності.

В бурхливі жовтневі днів 1905 року кадети нерідко були схильні до самих

радикальних мір, в тому числі навіть до підтримки збройного повстання.

Маніфест 17 жовтня. В період Всеросійського політичного страйку,

повсюдних виступів різноманітних шарів суспільства царський уряд знаходився

в стані розгубленності.

17 жовтня 1905 року цар підписав найвищий маніфест. В ньому

проголошувалися “непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної

недоторканості особи, свободи совісті, слова, союзів і зібраннь”. Маніфест

надавав виборче право тим шарам населення, що були його позбавлені.

Майбутня Дума наділялась законодавчими правами замість законодорадчих.

19 жовтня Витте був призначений головою Ради Міністрів. Росія

отримала шанс перейти від самодержавної форми правління до конституційної

монархії, лібералізації політичного режиму.

Маніфест 17 жовтня по-різному був зустрі в суспільно-політичних колах

Росії. 18 жовтня вийшло звернення РСДРП “ДО російського народу”: “Борющийся

пролетаріат Росії переміг... Цар куль і кнутів, цар в’язниць і шибениць,

цар шпигунів і катів підписав маніфест про права народу... Цар і маніфести

брешуть і лицемірять, і вірити їм не можна. Вони хочуть заспокоїти народ

паперовою конституцією і нишком відібрати те, що йому пообіцяли... Перемога

одержана, але цього мало...”.

Маніфест 17 жовтня відбився на долі “Союзу союзів”. З нього вийшли

земці-конституционалисты і академічний (професорсько-викладацький) союз.

Вони поповнили ряди кадетської партії. До листопада 1905 року “Союз союзів”

налічував вже 94 тис. членів. Поряд З центральним діяли і місцеві “Союзи

союзів” на рівні губерній. 28 листопада бюро “Союзу” приймає рішення

готуватися до загального страйку і “останньої збройної бійки з ворогами

народної свободи”.

Таким Чином, в “Союзі союзів” в кінцевому підсумку перемогли

революційно-демократичні сили. Милюков відійшов від керівництва Союзом.

Незабаром після опублікування царського маніфесту оформилася партія

“Союз 17 жовтня” (октябристи), в яку війшли А. І. Гучков, Д. Н. Шипов і

інші великі промисловці, торговці, поміщики. Октябристи повністю

підтримували царський маніфест.

Програма октябристів містила наступні вимоги:

- збереження єдності і неподільності Російської держави в вигляді

конституційної монархії;

- загальне виборче право;

- цивільні права, недоторканість особи і власності;

- передача державних і питомих земель в державний фонд для продажу

безземельним і малоземельним селянам;

- розвиток місцевого самоврядування; свобода робітничих союзів і

страйків;

- безстановий, незалежний від адміністрації суд;

- підйом продуктивних сил, розвиток системи кредиту, розповсюдження

технічних знань, розвиток залізниць;

На Чолі партії став Олександр Іванович Гучков.

Цікаво, що російська буржуазія не вважала партії октябристів і

кадетів “своїми” партіями і віддала перевагу в 1906 році створити власну

Торгово-промислову партію. Октябристи дуже скоро перетворилися на 3/4 в

поміщицьку партію. Кадетів буржуазія вважала партією інтелігентів, далеких

від реального життя, безплідно і небезпечно загравших з масами. Кадеты були

буржуазною партією тільки в тому сенсі, що їхні вимоги були направлені на

вдосконалення буржуазного ладу в країні.

Вкрай праві сили в країні сприйняли маніфест 17 жовтня як сигнал до

відкритого виступу проти демократичних сил в підтримку самодержавію. Ще 14

жовтня 1905 року генерал-губернатор г. Санкт-петербургу Д. Ф. Трепов видав

знаменитий наказ:“... При наданні... Опору – холостих пострілів не давати,

патронів не шкодувати...”. Найбільш реакційна частина буржуазії вимагала

навіть вступу військового положення.

В жовтні 1905 року виникає організація “Союз російського народу”.

“Союз російського народу” мав більш 900 відділень. На Чолі його

стояли А. І. Дубровин, В. М. Пуришкевич і ін. Черносотенная газета

“Російський стяг” нерідко публікувала повідомлення такого характеру:“... В

славу грабіжницького кадетського, соціал-демократичного, соціал-

революційного і анархістського руху, що називається на єврейському жаргоні

“визвольним”, за один день убито 2, поранено 7, всього 9 людей“.

Соціальний склад чорносотінці був неоднорідним - від робітничих до

аристократів, але значна частина складалася з представників дрібної

буржуазії.

Чорносотінні, шовіністичні організації приймали не менш активну

участь в подавленні революції, ніж армія і поліція. Відомі були їхні

зв'язки з охороною, і субсидіювалися вони з скарбниці. Гасла чорносотінців

мали далеко не тільки антисемітське спрямування. Нарівні з євреями вони

ненавидели соціал-демократів, есерів, буржуазних націоналістів, лібералів.

Чорносотінці вчиняли вбивства видних суспільних діячів, депутатів Думи,

тричі замахнулися на Вітте. Деякі з них пристрасно мріяли позбавити Росію

від “найвидатнішого мотлоху в образі Державної Думи і лівої печатки”.

Таким Чином, після 17 жовтня царат відкрите переходить в настання.

Його табір посилюється за рахунок правої ліберальної буржуазії і поміщиків,

що виступили за наведення “порядку” в країні.

Підйом національно-визвольного руху. Для національно-визвольного руху

царський маніфест став потужним каталізатором в боротьбі за рівноправність

націй і ліквідацію національного гніту. Маніфест був опублікований в розпал

Всеросійського політичного страйку. З 14 по 21 жовтня вільно знаходився в

руках робітничих. 16 жовтня повстали робітничі різних районів. Боротьбу

російського пролетаріату підтримали сотні тисяч польських робітничих.

17 жовтня почався страйк солідарності фінських робітничих. Солдати

відмовилися розстрілювати демонстрації, а загони фінської червоної гвардії

навіть захопили телеграф і телефон.

22 жовтня 1905 року цар підписав маніфест про застосування почав

загального і рівного права подачі голосів при обранні фінського сейма.

Виборчі права одержували і жінки. Забезпечувалися свобода слова, зібраннь,

припинялася діяльність цензури. Російська мова була усунена з діловодства.

Замість російських військ і жандармеріі вводилася фінська Червона гвардія.

Фіни ставили питання про проголошення республіки. Згодом було підняте

питання про заміну російського біло-синє-червоного прапора на фінський

білий з синім хрестом.

Латиші і естонці висловлювалися за автономну республіку, яка

знаходилась в федеративних зв'язках з імперією. Литовці вимагали широкої

автономії з установчим сеймом, рівних прав для всього населення Литовського

краю, виборчих прав для жінок, відмовилися посилати призовників в царську

армію.

Поляки виступали за зв'язок з Російською імперією тільки спільністю

верховної влади, зовнішньої політики, армії, митниці, залізниць і поштово-

телеграфного діла. Українська інтелігенція вимагала національно-культурної

автономії.

Представники єврейської інтелігенції висували вимоги надання

громадянської рівноправності євреям, а в перспективі - виділення області

або областей, де євреї користувались б правами національного

самовизначення.

Національне питання займало важливе місце в програмних вимогах

різноманітних політичних партій. Більшовики висловлювалися за право націй

на самовизначення аж до відділення. Партія есерів вимагала федеративного

влаштування держави і пропонувала ввести місцеві мови в всіх суспільні і

державні установи. В областях же зі змішаним населенням есери виступали за

право кожної національності на пропорційну частку бюджету, що спрямовує на

культурний розвиток. Кадетське рішення національного питання полягав в

здійсненні ідеалу “Великої Росії”, що означав повну рівноправність громадян

незалежно від національності, розвиток системи органів місцевого

самоврядування. Ще в вересні 1905 року в Москві відбувся з'їзд земських і

міських діячів, що висловився за автономію з широкими правами Польщі,

Прибалтики, України, Вірменії. Однак з питання про федеративне влаштування

було сказане наступне:

“Говорять, наша держава повинна зробитися федеративним, союзним, але

де буде покладена межа кількості федеративних областей, що залишиться за

центральною владою, до яких областей і народностей це відноситься, нам не

говорять точно і докладно”. Октябристи висловлювалися за збереження

унітарного характеру імперії без федеративних начал, за культурно-

національну автономію. Члени “Союзу російського народу” визнавали цивільні

права за всіма, окрім євреїв.

Список використонної літератури:

1. Л.Н.Жарова, И.А.Мишина. История Отечества (Москва, “Просвещение” ,

1992 г.)

2. Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. Первая российская революция 1905 – 1907

г.г.// Вопр. Истории КПСС. – 1991. - №7. – С.50 – 56.

3. Задорнов К.И. Три революции в России в наше время. – М.: Политиздат,

1983.

Страницы: 1, 2