Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення

Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення

Міністерство освіти і науки Україні

Український Державний Хіміко-Технологічний Університет

Кафедра Історії та Українознавства

Реферат

„Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення”

Виконав:

Студент групи 1-ХВ-7

Дорошенко Євген Петрович

Рецензент:

Викладач Дремов В.І.

Дніпропетровськ

2004

План.

1. Становище українського селянства, міщан, козаків і національно-

релігійні обмеження.

2. Богдан Хмельницький.

3. Що робило початок Визвольної війни необхідним, а що можливим?

4. Перші перемоги.

5. Ускладнення між повстанцями. Зборівський рух.

1. Становище українського селянства, міщан,

козаків і національно - релігійні обмеження.

Повстання 1948 р. Стало одним з найбільших катаклізмів української

історії. В цей період магнати великою мірою спричинялися до освоєння

України, вони також були чинником нестабільності і напруженості, що стали

хронічними хворобами суспільства. Керуючись принципом “сильніший завжди

правий“, вони постійно вдавалися до насильства у конфліктах зі своїми

підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні тенденції, а

також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних землях змусили

поляків визнати, що “ на Україні править беззаконня “. Схильність магнатів

до застосування грубої сили найяскравіше проступила в їхньому ставленні до

селян. Установивши вільні від повинностей слободи і в такий спосіб

заманивши у свої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян

повинностями, як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі

зростали, особливо після того як козацько-селянські повстання, здавалося,

зазнали остаточної поразки у 1638 р.

Вільних селян змушували відробляти на своїх панів по три-чотири дні

щотижня. Додатково вони мали виконувати на користь феодалів різноманітні

повинності, водночас продовжуючи сплату в королівську казну податку за хату

та худобу. Та цього ще було замало. Магнати часто здавали свої володіння в

оренду, згідно з якою орендар отримував собі в прибуток усе, що здатен був

витиснути з селян понад встановлену кількість. Орендарями часто ставали

євреї, які не мали права володіти землею, а лише могли орендувати її.

Наприклад, у величезних володіннях роду Острозьких сиділо 4 тисячі

орендарів євреїв, а у 1616 р. більше половини українських земель, що

належали короні, орендувалися єврейськими підприємцями. Прагнучи повернути

з прибутком вкладені ними гроші за відносно короткий період у два - три

роки, вони нещадно визискували селян та виснажували землі не дбаючи про

майбутні наслідки. Нерідко орендар вимагав, щоб селяни працювали на нього

по шість - сім днів виганяючи їх у поле за допомогою магнатських слуг.

Іншою формою оренди стало надання тимчасової монополії на виробництво

і продаж горілки та тютюну орендареві, який потім вимагав від селян яку

завгодно плату за ці високо ціновані продукти.

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства.

Специфіка пограниччя зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно

заснованих міст були слабо захищені від магнатських зазіхань. На Київщині

та Брацлавщині в містах проживало близько половини всього населення, що

було втроє більше, ніж будь-де в Речі Посполитій. Хоч вони й мали статус

міст, а деякі навіть Магдебурзьке право, більшість їх являли собою лише

форти, зведені для захисту від татар своїх мешканців (велика частина яких

займалася сільським господарством). Напіваграрна природа міст і те, що

розміщувалися вони на землях магнатів, давало олігархам привід ставити під

сумнів статус міщан і вимагати від них виконання обтяжливих повинностей і

сплати податків. Об`єктом утиску і експропріації з боку магнатів ставала

навіть дрібна знать, переважна частина якої все ще була православною.

Зростало загальне невдоволення та обурення, але “ клапани “, що ними в

таких випадках виходив їх надлишок, були закритими.

На відміну від селян в інших частинах Речі Посполитої та навіть у

західній Україні мешканці Наддніпрянщини не знали тягаря кріпаччини й не

бажали приймати її. Незважаючи на те, як їх класифікували магнати, багато з

них вважали себе людьми вільними. Серед козацтва своєрідним догматом віри

було те, що 1582 р. король Стефан Баторій начебто дарував козакам привілеї,

котрі майже зрівнювали їх у правах із шляхтою. Численні міщани зі свого

боку доводили, що вони за самим своїм статусом люди вільні й самостійні. По

десятиліттях слобідського життя важко було переконати селянина в тому, що

він не сам собі господар. І не мало значення, наскільки такі погляди

узгоджувалися з правом. А головне, більшість населення порубіжжя вважала,

що їй законно належить статус вільного люду, а ця віра значно посилювала

готовність боротися з ляхами, як вони називали поляків. Переслідування

православ`я польськими католиками викликало ще більший гнів українців.

Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цією

властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу

звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки.

З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших країн. Мандрівники -

чужоземці часто зауважували, що життя на повному небезпек пограниччі

змушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіння

вогнепальною зброєю. До того ж козаки утворювали в повстанському війську

ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Відтак з посиленням

експлуатації народу магнатами в українському суспільстві пограниччя

зростала готовність і здатність боротися проти неї.

2. Богдан Хмельницький.

Вирішально визначив хід епохальних подій стосовно Великого

Українського повстання 1648 р. Богдан Хмельницький. З огляду на його

величезний особистий вплив на події, що змінили перебіг української та

всієї східноєвропейської історії, Хмельницького вважають найвизначнішим

військовим і політичним діячем України. Його дебют на історичній сцені в

ролі головного актора відбувся під кінець життя. Хмельницький народився у

1595 р. в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, котрий служив

у польського магната і за свою добру службу отримав хутір Суботів. Він

послав Богдана до школи єзуїтів у Ярославлі, де той дістав добру , на ті

часи освіту, оволодів польською та латинською мовами. В 1620 р. у великій

битві турків з поляками під Цецорою Б.Хмельницький потрапив у полон.

Провівши у неволі два роки, Хмельницький повертається до Суботова,

записується до реєстрових козаків, одружується і займається розширенням

своїх маєтностей. У 1638 р. завдяки добрим взаєминам з урядом він отримує

посаду писаря Війська Запорозького і в 1646 р. вирушає у складі козацького

посольства до короля Владислава IV. Хмельницький стає сотником

Чигирівського козацького полку у 50-річному віці.

Але життя Хмельницького, а разом з тим і хід історії всього краю

цілком змінив один типовий випадок магнатської зажерливості та пихи.

У 1646 р. коли Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич

Данієль Чаплинський за підтримки місцевих магнатів зажадав для себе маєтку

Хмельницького. Напав на Суботів, убив молодшого сина Хмельницького й викрав

жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Коли

численні скарги до суду виявилися марними, розлючений Хмельницький вирішив

діяти проти поляків повстанням і очолити його.

Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став

очевидним, коли, рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри, він

із жменькою прихильників у січні 1648 р. втікає на Запорізьку Січ. За

короткий час він здобуває підтримку запорожців, виганяє із Січі польську

залогу й добивається гетьманства.

Більше року до втечі на Січ він планував повстання й заручався

підтримкою прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі

з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв`язує цю

проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього

ворога козаків - кримських татар і на допомогу козакам на чолі 4-тисячного

загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. Навесні 1648 р.

попереджені про дії Хмельницького поляки послали на південь військо, щоб

придушити повстання ще в зародку.

3. Що робило початок Визвольної війни необхідним, а що можливим?

У середині XVII ст. надзвичайно ускладнилась соціально-економічна ситуація

в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після

закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща

стає одним з головних експортерів хліба. Основний польський порт Гданськ з

1583 по 1648 р. у 2,5 рази збільшив вивіз зерна. Орієнтація на внутрішній

та зовнішній ринок, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула на

структуру поміщицьких господарств. Вони перетворюються на фільварки

(виробництво, засноване на щотижневій панщині, та переробка

сільськогосподарської продукції з чіткою ринковою орієнтацією). В основі

цієї трансформації лежали два взаємопов’язані процеси – зміцнення

феодальної земельної власності та посилення кріпацтва. Польські та

полонізовані українські феодали намагались збільшити свої прибутки шляхом

посилення експлуатації селян. Особливо зростає панщина в районах,

сполучених із зовнішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на Волині

вона досягла 5-6 днів на тиждень. Паралельно невпинно зростали натуральні

та грошові податки. За оцінкою очевидця Г.Біплана, багатьом селянам в

Україні у цей час жилось “гірше, ніж галерним невільникам”. Справді, влада

пана була безмежною – він за своїм бажанням міг будь-кого з селян продати,

обміняти, навіть убити.

Помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, фільварково-

панщинна система одночасно гальмувала розвиток простої капіталістичної

кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, які зароджувалися

у багатьох галузях промисловості, крім того, вона заважала формуванню

єдиного ринку України.

Потерпали українські селяни і від здачі феодалами своїх маєтків в

оренду. Лише у 1616 р. більше половини українських земель, що належали

Польщі, орендувалися єврейськими підприємцями, які, маючи на меті у

короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували

селян і виснажували землі.

У складній ситуації в цей час опинилось і міщанство, особливо в тих

містах, які знаходились у приватній власності феодалів. Воно повинно було

виконувати повинності та сплачувати податки – чинш (по 20-30 грошів з

“диму”), церковну десятину та ін. Хоча на початку ХVII ст. більшість міст

України користувалася Магдебурзьким правом, це самоврядування постійно

обмежувалось. Війтів, як правило, призначав польський уряд, а не обирали

міщани. Спираючись на право безмитного вивозу своїх товарів та на цілу

низку монополій на виробництво та переробку різних видів продукції,

феодальна знать досить успішно конкурувала з жителями міст у торговельно-

промисловій сфері.

Незадоволене своїм становищем було і заможне реєстрове козацтво, яке

було проміжним станом між шляхтою і селянством. Як і шляхта, за виконання

військової служби козаки звільнялись від кріпацтва та панщини, тобто

користувались індивідуальною свободою. Разом з тим вищі козацькі верстви

завжди бажали володіти закріпаченими селянами і мати рівні права зі

шляхтою. На середину 17 ст. авторитет, вплив, активність та слава козацтва

зростали, а права дедалі більше обмежувались.

У середині 17 ст. критичним було становище і в політичній сфері.

Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове

ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що

насувалась. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила

до тієї межі, за якою він мусив зійти з історичної сцени як самостійний

суб’єкт. Намагаючись прискорити хід цього процесу, польська сторона у цей

час посилила національно-релігійне гноблення. Спираючись на католицизм,

польські магнати здійснювали політику національного та культурного

поневолення українського народу. Одним з основних інструментів окатоличення

в їх руках стала уніатська церква, яку активно підтримувала римська курія.

Папа Уран VIII (1623-1644 рр.) у своїх листах до керівництва Речі

Посполитої неодноразово закликав сприяти поширенню унії та фізично

знищувати її противників. Один за одним в українських землях виростали

костьоли, кляштори (монастирі), колегіуми та школи єзуїтів, а паралельно

дедалі більшого поширення набував процес передачі, захоплення або руйнації

православних культових споруд, утисків православних за їх віру,

переслідування української мови та поширення українських книг.

У ході селянсько-козацький повстань першої половини 17 ст.

український народ накопичував воєнний досвід, зростала його національна

самосвідомість, посилювалась єдність козаків та селян у боротьбі за

національне визволення, формувалась психологічна готовність боротись до

переможного кінця.

Серед причин, що робили можливим початок війни, було посилення і

розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка на той час була своєрідним

зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для

створення повноцінної держави.

4. Перші перемоги.

Усередині квітня 1648 р. на Жовтих Водах, по дорозі на Січ впевнений

у своїй перемозі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об`єднаними

козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня після тривалого бою, під

час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч повсталих на допомогу

полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито. Вражені

звісткою про поразку й переконані підісланим козаком у тому, що повстанці

значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головних сил Марцін

Каліновський та Міколай Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунем і,

маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати долаючи

багато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуня поляки наскочили на

козацьку засідку ( козацькі сили зросли до 15-тисяч, без врахування

татарської кінноти ) і знову зазнали поразки. Хмельницькому до рук

потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих

вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам мало було

нещасть, за шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV.

Річ Посполита раптом втрачає короля, командирів і армію.

Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули

українців. Спочатку на Право- , а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни і

міщани створюють полки або пристають до гетьмана, або ж під проводом

місцевих ватажків піднімають власні повстання. Багато селян і козаків

скористалися нагодою дати волю довго стримуваній ненависті до гнобителів.

За кілька місяців з України було зметено майже всю польську шляхту,

урядників, ксьондзів. Особливо нищівного удару зазнали євреї, які становили

найчисельніше, але найменш захищене представництво шляхетського режиму.

Протягом літа Хмельницький, розташувавшись під Білою Церквою,

зосередився на створенні дисциплінованої добре організованої армії ядро

якої складали 16 випробуваних у боях козацьких полків.

Поляки теж не гаяли часу. Щоб затримати повстанців, вони вступили з

Хмельницьким у тактичні переговори, що дозволило їм мобілізувати 32 тисячі

шляхти й 8 тисяч німецьких найманців. На чолі нової польської армії стояли

три магнати: млявий і закоханий у розкошах Домінік Заславський, освічений

вчений - латиніст Міколай Остророг і 19-річний Александр Конецпольський.

23 вересня воюючі армії зустрілися під Пилявцями. Під час бою

польським гетьманам зрадили нерви і вони кинулися тікати. Коли про це стало

відомо, решта армії вчинила те ж саме.

Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Коли він

заглиблювався в землі Волині та Галичини, селяни вітали його та

приєднувалися до повстання. На початку жовтня козацько-селянська армія

взяла в облогу Львів. На початку січня 1649 р. Хмельницький поверта-

ється до Києва на чолі переможного війська. Збуджений натовп і православне

духовенство вітали його, як “ українського Мойсея “, що “ звільнив свій

народ від польського рабства”.

5. Ускладнення між повстанцями.

Зборівський трактат.

Навіть після перемог Хмельницького стосунки між поляками та

українцями лишилися нез`ясованими. Хоч гетьман усе ще не вирішив розірвати

зв`язки з Річчю Посполитою, він знав, що його послідовники рішуче настроєні

проти повернення до стану, який існував у 1648 р. Зі свого боку поляки,

готові надати незначні поступки козакам, все ж наполягали на поверненні

українців під панування шляхти. Ця безвихідь спричинила до повернення

певної моделі подій: з року в рік обидві сторони воювали між собою, але не

в змозі завдати одна одній рішучої поразки, вони закінчували виснажливі

кампанії написанням незадовільних для себе угод, після чого верталися

додому, щоб вести військову і дипломатичну підготовку до наступної війни.

Навесні 1649 р. в наступ пішли поляки. З Волині йшли їх основні сили

- 25 тис. на чолі з самим королем Яном Казимиром, а через Галичину під

командуванням сумнозвісного Яреми Вишневецького рухалося 15-тисячне

військо. Вдавшись до своєї звичайної тактики швидкого обманного маневру,

Хмельницький і його союзник хан Іслам Гірей 80-тисячним військом обложили

Вишневецького у фортеці Збараж. Коли на допомогу Вишневецькому поспішив

польський король, Хмельницький раптовим маневром напав на армію Яна

Казимира під Зборовом і оточив її. Але якраз коли поляки от-от мали зазнати

поразки й під Збаражем і під Зборовом, татарський хан зрадив гетьмана.

Підкуплений поляками й побоюючись зміцнення українців, Іслам Гірей відвів

своє військо й поставив перед Хмельницьким вимогу укласти угоду з польським

королем. За таких обставин гетьманові не залишалося нічого іншого, як

погодитися.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мир. За ним реєстр

установлювався в 40 тис. козаків, польському війську та євреям заборонялося

перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині, де урядові посади

дозволялося займати лише козацькій старшині та православній шляхті, а

православному митрополитові обіцялося місце в польському сенаті. Хоча всім

учасникам повстання дарувалася амністія, більшість селян мали повернутися у

кріпацтво. Польській шляхті в свою чергу, навпаки, дозволялося повертатися

до своїх володінь. Лише тиск татар змусив Хмельницького піти на цю

невигідну угоду, котра викликала широке невдоволення по всій Україні. Але

оскільки поляки вважали, що поступилися надто великим, а козаки були

переконані, що отримали замало, ця угода так і не була повністю виконана.

Зборівський мир висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав

зважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у

Зборові, не було випадковим недоглядом. Хоч Хмельницький і більшість його

полковників, а також багато реєстрових козаків хотіли покращити долю

селянства, вони не мали намірів цілковитого знищення кріпацтва. Для

козацької верхівки, включаючи Хмельницького, це б означало підрив тієї

соціально-економічної системи, в якій вони посідали помітне місце. Відтак

уже в Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою та черню.

З часом він розвинеться у фатальну ваду козацького устрою, що формувався на

Україні.

Висновок.

Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української

історії Б.Хмельницький. Хмельницький відновлює український політичний

організм там, де він давно перестав існувати, створює могутнє

високоорганізоване військо з юрби не керованого селянства і козаків; у гущі

народу, зрадженого старою верхівкою, він знаходить і згуртовує довкола себе

нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у суспільстві, позбавленому

впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття

гордості і рішучості боронити свої інтереси. Незалежно від тонкощів

наукових оцінок український народ завжди проявляв любов до “ батька Богдана

“. у свідомості величезної більшості українців, починаючи з тих часів аж

дотепер, Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю,

яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх з багатовікового

паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і

соціально-економічного звільнення.

Визвольна війна, що спалахнула в середині ХVII ст. в український

землях, мала на меті визволення України з-під панування шляхетської Речі

Посполитої, створення власної незалежної держави, формування у ній нового

соціально-економічного ладу з дрібною (фермерського типу) козацькою

власністю на землю.

Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та

соціальних мотивів. Значну роль відігравало і релігійне протистояння

(католицизм – православ’я), оскільки вимоги та цілі окремих суспільних сил

приховувались під релігійною оболонкою. Роль лідера виконувало козацтво,

під керівництвом якого згуртувалось селянство, міщанство та духовенство.

Війна почалася в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі

та обрання гетьманом Війська Запорізького Б.Хмельницького.

Список літератури.

1. Грабовецький В. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної

війни 1648 - 1654 р. р. - К. 1972 р.

2. Крип`якевич І. Історія України . - Львів. 1991 р.

3. Крип`якевич І. Богдан Хмельницький . - Львів. 1990 р.

4. Субтельний О. Історія України . - Київ. 1991 р.

5. Меріме П. Українські козаки та їхні гетьмани. Богдан Хмельницький.

- Львів, - 1990.