кирило-мефодівське братство

кирило-мефодівське братство

Створення братства

З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс

царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція

зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург.

У результаті посилених допитів власті дізналися про існування

Кирило-Мефодіївського товариства — першої на Україні організації

політичного спрямування.

У 40-ві роки осередком громадського життя став Київ. Університет св.

Володимира був не тільки науково-освітнім центром, а й хранителем та

провідником української культури. Археографічна комісія розпочала

діяльність з дослідження українського минулого, виросло нове покоління

громадських діячів. З рук у руки передавали рукописи «Історії Русів»,

твори І.Котляревського, Є.Гребінки, М.Максимовича. Стало модним

розмірковувати про загадкову душу народу.

За таких умов на початку 1846 року виникло Кирило-Мефодіївське братство —

перша нелегальна українська політична організація. Засновниками її були

вчитель В.Білозерський, письменник П.Куліш, історик М.Костомаров. Крім них

у засіданнях брали участь Т.Шевченко, службовець М.Гулак, етнограф П.

Маркевич та інші.

Вивчаючи народну творчість, Костомаров дійшов висновку про спільність

українців з іншими слов\'янськими народами. Куліш перейнявся ідеєю

поширення української науки і літератури, а заклик Шевченка до одночасного

національного та соціального визволення знайшов відгук у багатьох

українців.

В ході аналізу програмних документів товариства — «Книги буття

українського народу» та Статуту Кирило-Мефодіївського братства — слід

довести, що ця організація була політичною і ознаменувала початок нового

етапу національного руху, тобто визначити місце кирило-мефодіївців у

національному русі.

Найважливіші з цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у

творі під назвою “Закон Божий (Книга Буття українського народу)”.

Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням

християнських цінностей і панслов\'янськими елементами, цей твір, що зазнав

сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на

засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих

у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних

відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання,

що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося на

широкий контекст панславінізму: “Всі слов\'янські народи мають право вільно

розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов\'янську

федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у

Сполучених Штатах”.

На підставі аналізу документів визначаємо, чому товариство назване іменами

християнських слов\'янських проповідників та яке це має відношення до

України. У ході обговорення робимо такі узагальнення.

1. Основний постулат християнства — «Бог є Любов». Але між народами немає

християнської любові, вони пригноблюють один одного. Мета товариства —

покінчити з національним гнобленням, жити за законами Божої любові, яка

об\'єднує, а не роз\'єднує людей.

2. Слов\'янські народи зазнали в минулому неймовірних утисків і страждань.

Але вони сповнені нерозтраченої енергії, й це підтвердила перемога над

Наполеоном. Отже, майбутнє — за слов\'янами. Це основна ідея панславізму.

Слід наголосити, що ідеї панславізму в розумінні кирило-мефодіївців

ґрунтуються не на зверхності одного народу над іншим, а на їхній

рівноправності, й це відрізняє їх від реакційного панславізму Погодіна з

числа московських слов\'янофілів.

3. Український народ настільки зневажений на власній землі, що може

згубити свій національний дух. Тому в нього своя, особлива роль серед

слов\'янства. Крім цього, українцям притаманне споконвічне прагнення до

волі, до свободи, і це робить українців особливими, тому саме їм історія

відвела важливу місію — бути основою слов\'янського союзу.

Аналіз документів дає змогу визначити політичну програму

кирило-мефодіївців: ліквідація монархії, демократія, слов\'янська федерація

рівноправних народів, республіканське правління, знищення кріпацтва і

станових привілеїв.

Варто звернути увагу на те, що братчики практично не розробляли соціальних

проблем, сподіваючись, що національна свобода і республіканський устрій

гарантують соціальну рівність. Тим самим було закладено підвалини ідеї,

яка стане панівною у національному русі: спочатку треба створити власну

державу, а вже якою вона буде — підкаже майбутнє.

З часу появи братства стало зрозуміло, що українська національна

ідентичність відрізняється від російської. Навіть російська демократія не

сприймає українців як націю. Різниця ставала все більш політичною.

Фактичний матеріал

Факт 1. «Українська пісня й не писана словесність народу українського

натхнули молоді уми в Києві спасенною думкою видвигнути свою націю із

темряви» (П. Куліш).

Факт 2. «Християнство та історія слов\'ян були їм потрібні для великого

сподвижництва» (П.Куліш).

«Релігія Христова дала світові новий моралmний дух й нові цілі для

здійснення великих ідей єдності...»

«Слава слов\'янська відчутно пролунала на Заході, і тоді слов\'яни

привернули до себе увагу...»

«Жоден з слов\'янських народів не може так прагнути до самобутності (тобто

незалежності) і підбурювати інших братів, як ми, українці... Коли довше

існуватиме теперішній порядок, в якому все українське зневажається, тоді

Україна загубить свій народний скарб...» (зі статуту Кирило-Мефодіївського

братства)

«І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх

слов\'ян, і почують крик її, і повстане слов\'янщина, і не буде ні царя, ні

царевича... ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії...»

Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою (у перекладі з польської —

республікою) в союзі слов\'янськім.

Тоді скажуть всі народи, показуючи на те місце, де на карті буде

намальована Україна: «Ось камінь, який не берегли будівельники, то хай він

буде основою всього...» (із «Книги буття українського народу»)

Факт 3. «Царство і аристократизм викривляють життя людей, і суспільство не

може відродитись, поки не звільниться від них».

«Кожному племені мати правління народне і повну рівність громадян...»

«При з\'єднанні кожному племені слов\'ян належить мати свою самостійність».

«Буде загальний Слов\'янський собор...»

«Суспільство буде старатися про викорінення рабства, будь-якого приниження

нижчих класів...»

«Освіченість та чиста моральність є умовою участі в управлінні...»

(із «Книги буття українського народу»)

Факт 4. «Творіть, а не руйнуйте, бо старе скоро розпадеться і

перетвориться на попіл само собою. Інакше, де викорінення — там

насильство, і часто доводиться шкодувати про зруйноване...» (М.Костомаров)

Факт 5. «Збирались ми на квартирі Гулака, мріяли про те, як розростеться

товариство. Шевченко, як завжди, не зовсім цензурне висловлювався про

існуючий порядок. Тим часом за стіною сидів якийсь Петров і записував все,

що говорилось. Цей Петров зблизився з Гулаком, втерся в його довір\'я і,

узнавши остаточно всі подробиці й план товариства, написав донос до

Третього відділення...

Після цього ми ще прожили спокійно три місяці» (/з свідчень М.Костомарова

на слідстві).

Факт 6. «Товариство ставило собі за мету приєднання до Росії іноземних

слов\'янських племен, а засобами для цього було знищення ворожнечі між

слов\'янами, повага до їхньої народності, сповідання православ\'я, відкриття

училищ та видання книг для народу.

Висновки

1. Кирило-Мефодіївське братство ознаменувало початок політичної боротьби з

царатом. Це була перша таємна політична організація, яка перейшла від

національно-культурницьких до національно-політичних проблем:

• відновлено самостійницькі ідеї в національному русі;

• встановлено зв\'язок між козацькою державою і майбутнім України;

• висунуто ідею федерації самостійних народів.

Але спроба політизації національного руху виявилась невдалою.

2. Виникнення Кирило-Мефодіївського братства свідчить про неперервність

національного руху, бо М.Костомаров та П.Куліш творили власні історичні,

етнографічні та літературні твори, що було типовим для діячів першого

етапу національного руху. Вони ж створили політичну організацію, яка

ознаменувала перехід до другого етапу. Але в умовах реакції національний

рух не став та й не міг стати масовим.

3. У загальноєвропейському контексті товариство було українським

відповідником націоналістичних організацій 1830—1840-х рр. Але від

багатьох європейських таємних організацій київське товариство відрізнялося

революційною програмою демократичної слов\'янської федерації. У контексті

Російської імперії діяльність кирило-мефодіївців поклала початок новій

українській ідентичності серед місцевої еліти, протиставивши ідеї

урядового панславізму ідею федеративної слов\'янської республіки зі

столицею у Києві.

Ідеї про відновлення мови, культури, об\'єднання слов\'ян належать не лише

причетним до Кирило-Мефодіївської справи, а й всім, хто займається

дослідженнями слов\'ян».

«Шевченко набув слави знаменитого малоросійського поета, тому з його

улюбленими віршами могла укоріняться думка про гетьманщину, про можливість

існування України як окремої держави.

Спочатку здавалося, що він — діюча особа у україно-слов\'яністів (тобто у

кирило-мефодіївців), але їхні задуми не такі вже й важливі. Шевченко почав

писати свої підбурливі твори ще в 1837 році, то виходить, що Шевченко не

належав до українсько-слов\'янського товариства, а діяв окремо. Але за

підбурливий дух і зухвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно

визнати одним з найважливіших злочинців» (інформація шефа жандармів О.

Орлова про діяльність товариства).

Факт 7. «Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь его

судьею, я сделал бы не меньше» (В.Бєлінський}.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань.

Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від

культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно

привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту

українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до

потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців;

ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і

ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з

російським царатом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Головченко В. «...Єдина, неподільна, вільна, самостійна»: Програмні

документи перших українських політичних організацій Наддніпрянщини про

національну державність // Рідна школа. — 1996. — № 11-12.-С. 8-Ю.

2. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української

нації XIX—XX ст.: Навч. посібник. — К.: Генеза, 1996.

3. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України.

4. Довідник з історії України. Т. 3. — К.: Генеза, 1995.

5. Ісасвич Я. Братства та їхня роль в розвитку української культури

XVI—XVIII ст. К., 1966.

План

1. Створення братства

2.Факти

3.Висновки

9