Фондова біржа в україні проблеми та перспективи розвитку

Фондова біржа в україні проблеми та перспективи розвитку

1. Економічна характеристика Фондової біржі 2

Таблиця 1 5

2. Котирування цінних паперів 6

Таблиця 2 7

Таблиця 3 8

3. Єдина біржова фондова система України. Принципи побудови та етапи

створення 9

4. Біржова торгівля акціями: проблеми та перспективи 11

Таблиця 4 13

Таблиця 5 15

Таблиця 6 16

Таблиця 7 17

Таблиця 8 18

Висновок 20

Грудневі біржові торги 20

Література 22

1. Економічна характеристика Фондової біржі

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» визначає фондову

біржу як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому

здійснюється торгівля цінними паперами.

Відповідно до Закону фондова біржа є акціонерним товариством, що в

ньому зосереджується попит і пропонування цінних паперів, яке забезпечує

формування їхнього біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно

до цього Закону, інших актів законодавства України, власного статуту і

правил.

Фондову біржу можуть створити не менше ніж 20 засновників — торговців

цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної

діяльності з цінних паперів, за умови внесення ними до статутного фонду

10000 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Фондова біржа

набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації Державною комісією з

цінних паперів та фондового ринку.

Фондова біржа — організація, яка створюється не для отримання

прибутку, а тільки для організації укладання угод з купівлі-продажу цінних

паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними

паперами від власного імені та з доручення клієнтів, а також виконувати

функції депозитарію (ст. 33 згаданого Закону, доповнена частиною 4 згідно

із Законом № 523/97-ВР від 10.09.97 р.).

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом.

У статуті фондової біржі визначаються:

а) її найменування і місцезнаходження;

б) найменування і місцезнаходження її засновників;

в) розмір статутного фонду;

г) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової

біржі;

д) права і обов'язки членів;

е) організаційна структура;

є) компетенція і порядок створення керівних органів;

ж) порядок і умови відвідування фондової біржі;

з) порядок і умови застосування санкцій, установлених фондовою біржею;

й) порядок припинення діяльності фондової біржі.

Статутом можуть бути передбачені також інші положення, що стосуються

створення і діяльності фондової біржі.

Правила фондової біржі регламентують:

а) види угод, що укладаються;

б) порядок торгівлі;

в) умови допуску цінних паперів;

г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на

фондовій біржі;

д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації:

е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації,

внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їхньої

діяльності;

ж) систему інформаційного забезпечення;

з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;

й) правила ведення розрахунків;

і) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.

Згідно зі ст. 35, користуватися найменуванням «фондова біржа»,

позначенням «фондова біржа» або будь-яким іншим, що в ньому міститься

вислів «фондова біржа», може тільки організація, створена в порядку,

визначеному у ст. 34 цього Закону.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли кількість її

членів стала менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її

діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести

місяців.

Діяльність фондової біржі може також бути припиненою відповідно до

законодавства України про акціонерні товариства та інші види господарських

товариств.

Роль держави у формуванні статутного фонду фондової біржі є різною.

Наприклад, у кількох країнах Європи (Франція, Італія, Швейцарія) всі

фондові біржі є державними установами. У Німеччині фондові біржі також

перебувають під постійним контролем з боку держави. Юридичний статус такого

роду бірж можна назвати публічно-правовим: держава не тільки бере участь в

опрацюванні правил біржової торгівлі, а й призначає маклерів, забезпечує

порядок торгів, стежить за законністю фондових операцій.

Інший режим фондової торгівлі цінними паперами існує в США та Англії,

де фондові біржі діють самостійно — як звичайні приватні компанії

(акціонерні товариства). За такого режиму держава не бере на себе гарантій

ні щодо стабільності біржової торгівлі, ні щодо зменшення ризику фондових

операцій.

В Україні відбувається тільки становлення біржової торгівлі,

визначення найефективніших форм діяльності фондової установи. У майбутньому

провідну роль у біржовій системі України відіграватиме Національна біржа зі

значною часткою державної власності, тобто існуватиме моноцентрична біржова

система. Державні органи візьмуть на себе обов'язок призначення керівних

посадових осіб, а також контроль за дотриманням ними належних правил і

нормативів. Проте нині роль держави в діяльності бірж є досить незначною, а

учасники біржових операцій працюють здебільшого на власний страх і ризик.

Членами фондової біржі можуть бути тільки ліцензовані торговці цінними

паперами, котрі відповідають вимогам фондової біржі, дотримуються її

статутних правил.

Статус фондових бірж характеризується передовсім різними обмеженнями.

Наприклад, у Росії фондовою біржею визнається тільки такий організатор

торгівлі цінними паперами, котрий не поєднує цю роботу з іншими видами

діяльності, за винятком депозитарної функції або визначення взаємних

зобов'язань. Крім того, фондова біржа організує безпосередню торгівлю

тільки між членами біржі. Інші учасники ринку цінних паперів можуть

здійснювати на біржі операції лише через брокерів і дилерів. Щодо

службовців фондової біржі, то вони взагалі не мають права бути її

засновниками або учасниками біржових торгів. Ці та інші обмеження мають на

меті посилити основні функції фондової біржі.

У будь-якої біржі є дві основні функції у вигляді двох взаємозв'язаних

і збалансованих сторін її діяльності. По-перше, фондова біржа мобілізує й

концентрує вільні кошти через продаж цінних паперів (точніше, організовує

їхній продаж), а по-друге, здійснює кредитування держави й різних

організацій через купівлю цінних паперів. Зрозуміло, що такою самою є роль

будь-якого посередника фондового ринку, у тім числі в його позабіржовому

секторі, але тільки фондова біржа спроможна забезпечити високий рівень

ліквідності вкладень в цінні папери і задовільну їхню надійність.

Відповідальна роль фондової біржі породжує й великі до неї вимоги.

Згідно з чинним законодавством України юридичні особи, створені як

організаційно оформлені централізовані ринки з фіксованим торговельним

майданчиком і електронною торговельно-інфор-маційною мережею, на яких

постійно відбувається торгівля цінними паперами, мають право іменуватися

фондовою біржею тільки за виконання ними цілої низки вимог. Передовсім

біржові угоди (операці'р укладаються лише між засновниками і членами біржі,

а послуги клієнтам надаються через посередництво членів біржі. Угоди мають

централізовано реєструватися на підставі офіційного біржового курсу. Біржа

зобов'язана забезпечити ефективне функціонування системи інформації про

цінні папери та умови їх обігу на терені України. Має існувати система

нагляду за діяльністю членів біржі та осіб, уповноважених здійснювати

торговельні операції, за дотриманням професіональної етики, статуту і

правил фондової біржі.

Однією з найвідповідальніших біржових процедур є лістинг (дослівно

«включення до списку»), тобто процедура одбору клієнтів і цінних паперів

для наступного допуску до біржових торгів. Ця процедура є досить

трудомісткою, забирає багато часу, а тому фондові біржі в деяких країнах

обходяться без неї. Така «демократизація» біржової діяльності є дуже

зручною для емітентів, але надто небезпечною для інвесторів, котрі змушені

купувати кота в мішку. Отже, найпростіше — це не завжди найліпше, і

переважна більшість фондових бірж вибирає лістинг.

Для того щоб лістинг справді був ефективним, опрацьовуються жорсткі

(не посоромимося сказати, бюрократичні) правила внесення компаній до

біржового списку. До відділу лістингу біржі необхідно подати значну

кількість документів, що підтверджують легітимність і фінансовий стан

компанії. Наскільки жорсткі вимоги лістингу, можна судити з процедури, яку

прийнято на Нью-Йоркській фондовій біржі. Фірма, що проходить цю процедуру,

має документально підтвердити:

а) що розмір її активів не менший за встановлений мінімум;

б) прибуток за останній балансовий рік також не нижчий за визначений

розмір, а кожний з трьох останніх років був для компанії прибутковим;

в) кількість випущених в обіг акцій (в штуках) не менша за визначену

кількість;

г) кількість акціонерів, які володіють не менше ніж 100 акціями, теж

відповідає встановленим нормативам;

д) компанії справді належить помітне місце у своїй галузі (підгалузі);

е) компанія є достатньо відомою в масштабі країни, у неї добра

репутація, авторитет на ринку і т.д.

У Німеччині підприємство-емітент лише через три роки матиме право

клопотатися про допущення своїх цінних паперів до офіційного котирування на

фондовій біржі. (Цікаво, що емітенту достатньо

пройти процедуру лістингу хоча б в одній фондовій біржі і його акції

стануть котируватися на інших німецьких біржах.)

Лістинг зв'язаний не тільки з додатковими витратами, а ще й з

малоприємним контролем за діяльністю компанії-емітента. Зате він підвищує

престиж емітента, полегшує випуск ліквідних облігацій та оцінку акцій у

процесі оподаткування. Лістинг забезпечує так звану мартабельність, тобто

високу ліквідність цінних паперів, їх придатність для швидкої реалізації та

відносну стабільність цін.

Фондова біржа відповідає лише за операції з такими цінними паперами,

що пройшли лістинг. Підприємцеві-початківцю (і не тільки початківцю) слід

пам'ятати, що банки і брокери дуже неохоче погоджуються проводити

передплату на нові випуски акцій та облігацій тих підприємств, які

відмовилися від проходження процедури лістингу хоча б на одній із

зареєстрованих фондових бірж. Натомість компанії, які пройшли цю процедуру,

стають відомими, їм довіряють банки, вони займають на ринку стійкіші

позиції. Фондова біржа також виграє від лістингу. Вона здобуває репутацію

організації, котра працює лише зі «справжніми» цінними паперами, за які

відповідає разом з емітентом. Довіра до фондової біржі зростає, якщо її

наділено правом призупиняти котирування цінних паперів тієї чи іншої

компанії і взагалі виключати її з біржового списку у разі фінансової

неспроможності компанії або її ухиляння від лістингу (несвоєчасного подання

щорічного звіту про свою фінансову діяльність).

Нині у світі налічується близько 200 фондових бірж: у Великобританії

— 22, США - 13, Японії - 9, Франції та Німеччині — по 8, Канаді — 5.

Найбільш відомі Нью-Йоркська фондова біржа, Токійська, Лондонська,

Паризька, Франкфуртська, Копенгагенська, Амстердамська, Міланська,

Торонтська, Австралійська, Цюрихська, Сеульська, Манільська (на

Філіппінах), Бангкокська (в Таїланді), Сингапурська та ін.

Як правило, в економічно розвинутій країні налічується кілька фондових

бірж, котрі створюють певну біржову систему. Розрізняють моносистему, в

якій головну роль відіграє одна з бірж (наприклад Лондонська біржа у

Великобританії) і полісистему, котрій властива наявність кількох великих

бірж (Німеччина, Канада). Є й проміжні форми наприклад біржова система США,

де поряд із пануванням Нью-Иоркської фондової біржі досить упевнено

почувають себе регіональні фондові біржі.

В Україні першою виникла Українська фондова біржа (УФБ), яка за період

1992—І995рр. обслужила понад 21 млн торгових операцій за середнього річного

приросту 200—300%. Конкурентами стали (з 1995 р.): Київська міжнародна

фондова біржа (КМФБ), Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ),

Донецька фондова біржа (ДФБ) і Позабіржова фондова торгова система (ПФТС).

Конкурентність відносин між ними підтверджується такими прикладами. 1996

року на УФБ було укладено 40% від загальної кількості угод на біржовому

ринку, а на УМВБ — 59%. Однак за обсягом продажу першість іще залишалася за

УФБ (70%). Різка зміна структури біржової торгівлі відбулась у 1997 р.,

коли обсяг торгів за рік на УМВБ зріс у 29 разів, а на ПФТС — у 112 разів.

Але навіть і без ПФТС ситуація змінилася: за показником обсягу торгів УФБ

програла своїй основній суперниці — УМВБ: частка УФБ за обсягом торгів за

рік скоротилася з 70% до 6%, а частка УМВБ зросла з 29% до 93%.

ПФТС почала тіснити біржі 1997 року: за темпами зростання ця позабіржова

система вийшла на перше місце, хоча за кількістю угод і поступилася ДФБ.

Обсяг торгів на організаційно оформлених ринках торгівлі (структура і

зростання) подано в табл. 1.

Таблиця 1

ОБСЯГ ТОРГІВ НА ОРГАНІЗАЦІЙНО ОФОРМЛЕНИХ РИНКАХ

|Назва |Обсяг торгів, млн грн |

|організаційно | |

|оформленого | |

|ринку | |

| |1996р. |1997р. |1998р. |

|ПФТС |3,12 |350,54 |338.54 |

|УМВБ |13,19 |381,44 |76,81 |

|УФБ |31.61 |23,11 |50.14 |

|КМФБ |0.09 |4,71 |27,78 |

|ДФБ |0,17 |2.15 |22.78 |

|УЦСА |— |— |6.87 |

|Усього |48,18 |761,95 |522.92 |

Велика різниця у грошовому обсязі торгів пояснюється значними

коливаннями вартості однієї угоди (у середньому) на різних біржах. Так,

вартість однієї угоди (у середньому) на УМВБ у 43 рази більша за вартість

однієї угоди на ДФБ.

Протягом 1998 р. кількість організаторів торгівлі цінними паперами

збільшилась: ліцензію фондової біржі було надано Придніпровській фондовій

біржі (ПФБ), а статус торговельно-інформаційних систем отримав Український

центр сертифікатних аукціонів (УЦСА).

2. Котирування цінних паперів

Термін «котирування» в основному застосовується на позначення дії або

механізму встановлення ціни (ринкової вартості, біржового курсу) цінних

паперів, валюти або товару (далі йтиметься про котирування тільки цінних

паперів). Крім того, цим терміном позначають можливість обігу цінних

паперів (коли цінні папери

обертаються на біржі, то кажуть, що вони «котируються»), а також офіційну

публікацію про біржові курси в спеціальних бюлетенях.

Термін «котирування» французького походження — «соter». Англійська

мова користується словом «quotation», що має таке саме значення.

Котирування здійснюється на фондовій біржі, але біржовим курсом (як

орієнтиром) користуються і на позабіржовому ринку цінних паперів.

Котирування цінних паперів відбувається:

а) методом реєстрації;

б) методом встановлення єдиного курсу.

Метод реєстрації передбачає аналіз даних про фактичні угоди, що

зареєстровані на фондовій біржі. У результаті аналізу виявляються найбільш

характерні (типові) рівні цін, котрі складаються на біржі і є показовими

для ринкової кон'юнктури. Предметом реєстрації є граничні ціни — за верхнім

і нижнім рівнем щоденного біржового курсу цінних паперів. При цьому

показується біржова ціна, що визначається найвищим курсом покупця цінних

паперів даного виду і найнижчим курсом продавця. Фіксується також ціна в

перші хвилини біржового дня і ціна, що складається в кінці дня. У світі

накопичено вже величезний досвід публікацій біржових курсів облігацій у

котирувальних бюлетенях, де вказуються не тільки максимальні й мінімальні

рівні цін, а й середній рівень ціни на даний день.

Котирувальний аналіз реєстраційним методом дуже швидко виконується з

використанням сучасних біржових автоматизованих систем. Такі самі системи

застосовуються і за здійснення іншого методу котирування — встановлення

єдиного курсу, про який варто розповісти докладніше.

Єдиний (типовий) курс цінних паперів того чи іншого виду

встановлюється на підставі відомостей про кількість паперів, котрі бажає

продати продавець, і про кількість паперів, які бажає купити покупець. Але

ще важливішими є відомості про ціни, що їх просить продавець і котрі

пропонує покупець. На підставі порівнювання цих відомостей складається

певний баланс, який розглянемо на прикладі.

Але спочатку візьмімо до уваги, що зміна ринкової ціни на цінні папери

зумовлює міру заінтересованості продавця й покупця у здійсненні купівлі-

продажу. За зростання ціни заінтересованість продавця збільшується, а

покупця — навпаки. Існують рівні ціни, коли заінтересованість і продавця і

покупця дорівнює нулю: це — межа ціни, пропонованої продавцем (П), і межа

ціни, що її просить покупець (І). Звідси визначається прийнятний рівень

ціни (Ц). Продавець готовий продати цінні папери тільки за Ц > П, а

покупець — купити їх тільки за Ц < І. Операція відбувається в діапазоні П <

Ц < І.

З цієї аксіоми випливають два біржові правила котирування цінних

паперів.

а) заявки, у котрих є максимальні рівні цін на купівлю й мінімальні —

на продаж, мають виконуватися повністю (якщо немає впливу зовнішніх

факторів);

б) заявки, у котрих зазначаються ціни, що наближаються до максимальних

на купівлю і мінімальних на продаж, можуть виконуватися частково.

Припустімо, що з кількості всіх заявок (наказів) на продаж цінних

паперів певного виду є група заявок на продаж 50 цінних паперів «за будь-

якою ціною», тобто за ціною, що може скластися на фондовому ринку певного

дня (зрозуміло, за найліпшим курсом). Припустімо також, що друга група

заявок містить наказ продати 40 цінних паперів за ціною не нижче 550 грн.

за кожний папір (вище можна, оскільки йдеться тільки про граничну ціну).

Постає питання, скільки цінних паперів може бути продано за ціною 550 грн.?

Відповідь очевидна: 50 + 40 = 90 цінних паперів, тому що продавці, котрі

були згодні продати свої 50 цінних паперів за будь-якою ціною, тим більше

погодяться продати їх за 550 грн.

Якщо третя група заявок міститиме наказ продати, наприклад, 60 цінних

паперів за ціною 551 грн., то за цією ж ціною із задоволенням продадуть

свої папери і продавці перших двох груп. Отже, всього цінних паперів, що

можуть бути продані за ціною 551 грн., буде вже 90+ 60= 150.

Четверта група заявок містить наказ продати 55 цінних паперів за ціною

552 грн. Тоді всього паперів, що можуть бути продані за цією ціною, буде

150 + 55 = 205. І так далі, поки ціна не підніметься, наприклад, до рівня

556 грн. Вище продавці в нашому прикладі ціну не підніматимуть, розуміючи

нереальність такого продажу.

Як бачимо, загальна кількість цінних паперів, котрі можуть бути

продані за певною ціною, визначається з нарощуванням підсумку (табл. 2).

Таблиця 2

СТРУКТУРА МАСИВУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЗАЯВКАХ ПА ПРОДАЖ

|№ груп |Пропоновані граничні |Кількість цінних паперів |

|заявок |ціни, грн. | |

| | |за кожною групою|з нарощуванням |

| | | |підсумку |

|8 |556 |20 |325 + 20 = 345 |

| | | | |

|7 | | | |

| | | | |

|6 | | | |

| | | | |

|5 | | | |

| | | | |

|4 | | | |

|3 | | | |

| | | | |

|2 | | | |

| | | | |

|1 | | | |

| |555 |ЗО |295 + ЗО = 325 |

| |554 |40 |255 + 40 = 295 |

| |553 |50 |205 + 50 = 255 |

| |552 |55 |155 + 55 = 210 |

| |551 |60 |90 + 60=150 |

| |550 |40 |50 + 40 = 90 |

| |продати за будь-якою |50 |50 |

| |ціною | | |

Оскільки інтереси продавця й покупця щодо ціни протилежні (продавця

цікавить вища ціна, а покупця — нижча), то підсумовування кількості

куплених цінних паперів відбуватиметься у зворотному порядку — від

найбільшої ціни до найменшої (табл. 3).

Продовжуючи думку (але вже з позиції покупця), зазначимо, що серед

заявок на купівлю цінних паперів є група заявок на купівлю 70 цінних

паперів «за будь-якою ціною» (за найліпшим курсом, який просять), що може

скластися на даній біржі в даний день. Припустімо також, що друга група

заявок покупців містить наказ на купівлю 60 цінних паперів за ціною не вище

556 грн. за кожний цінний папір (нижче, зрозуміло, можна). Отже, за ціною

556 грн. можна купити 70 + 60 = 130 цінних паперів, оскільки покупці першої

групи з радістю приєднаються до покупців другої групи (так само, як це

раніше зробили продавці).

Таблиця 3

СТРУКТУРА МАСИВУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЗАЯВКАХ НА КУПІВЛЮ

|№ груп |Пропоновані граничні |Кількість цінних паперів |

|заявок |ціни. гри. | |

| | |за кожною групою |з нарощуванням |

Страницы: 1, 2